- •1. Законодавство України про видавничу справу
- •2.Взаємодія редактора з іншими творцями видання.
- •3. Способи поширення змі.
- •4. Висвітлення суспільно-політичних проблем у загальнонаціональних виданнях.
- •5. Відтворення суспільно-політичних, актуальних подій в сучасних змі.
- •6. Державні, партійні, громадські незалежні змі.
- •7. Документи, що регламентують книговидання.
- •8. Сучасні інформаційні технології.
- •9. Журналістика та редагування.
- •10. Журналістика як тип суспільно - активної і продуктивної творчої діяльності.
- •11. Загальне поняття про редагування.
- •12. Масова комунікація як орган спілкування.
- •13. Значення винаходу книгодрукування як необхідної складової подальшого розвиту суспільства.
- •14. Книга та її роль у суспільстві.
- •15. Книга, як складова науково-технічного та культурного прогресу освіти, виховання, політики.
- •16. Літературне редагування як сфера суспільно - культурної професіональної діяльності.
- •17. Літературний редактор та його праця.
- •18. Місце редактора у видавничому прогресі.
- •19. Місце та роль видавництва в розвитку сучасного інформаційного простору.
- •20. Місце та роль преси, радіо, телебачення, інформаційних агентств у розвитку сучасного інформаційного простору.
- •21. Новітні інформаційні засоби у сучасному змі.
- •22. Тенденції розвитку видавничої справи на сучасному етапі.
- •23. Українська видавнича справа у порівнянні з іншими країнами.
- •24. Головні ознаки класифікації сучасних видавництв.
- •25. Типові структури видавництв.
- •26. Поняття про літературне редагування.
- •27. Провідні постаті видавництва - редактор, коректор, технічний і художній редактори, їх роль у редакційно-видавничому процесі.
- •28. Професійні вимоги до редактора.
- •29. Редагування та літературна діяльність.
- •30. Редагування як діяльність і як творчий процес.
- •31. Редактор-видавець.
- •32. Редакторсько-видавничий процес.
- •33. Різновиди видавництв.
- •34. Різновиди видань.
- •35. Роль засобів масової інформації у формуванні громадської думки.
- •36. Роль та місце фото журналів та документального кіно в розвитку сучасного інформаційного простору.
- •37. Структура та функції видавничого колективу.
- •38. Структура та функції редакторського колективу.
- •39. Тип періодичних видань та характер аудиторії.
- •40. Процеси книго творення.
- •41. Характер національних видань.
- •42. Чому ви обрали фах редактора?
8. Сучасні інформаційні технології.
Інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробкою і зберіганням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, їх практичні додатки, а також зв'язані з усім цим соціальні, економічні та культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих первісних витрат і наукомісткої техніки. Їх введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки фахівців.
Основні ознаки розподілу інформаційних технологій:
· По виду завдань і процесів обробки інформації:
1-й етап (60 - 70-і рр..) - Опрацювання даних в обчислювальних центрах у режимі колективного користування. Основним напрямком розвитку інформаційної технології була автоматизація рутинних дій людини.
2-й етап (з 80-х рр..) - Створення інформаційних технологій, спрямованих на вирішення стратегічних завдань.
· По проблемам, що стоять на шляху інформатизації:
1-й етап (до кінця 60-х рр..) - Характеризується проблемою опрацювання великих обсягів даних в умовах обмежених можливостей апаратних засобів.
2-й етап (до кінця 70-х рр..) - Пов'язаний з поширенням ЕОМ серії IВМ/360. Проблема цього етапу - відставання програмного забезпечення від рівня розвитку апаратних засобів.
3-й етап (з початку 80-х рр..) - Комп'ютер стає інструментом непрофесійного користувача, а інформаційні системи - засобом підтримки прийняття його рішень. Проблеми - максимальне задоволення потреб користувача і створення відповідного інтерфейсу для роботи в комп'ютерному середовищі.
4-й етап (з початку 90-х рр..) - Створення сучасних інформаційних технологій міжорганізаційних зв'язків та інформаційних систем. Проблеми цього етапу дуже численні. Найбільш істотними з них є:
- угод і встановлення стандартів, протоколів для комп'ютерного зв'язку;
- організація доступу до стратегічної інформації;
- організація захисту і безпеки інформації.
9. Журналістика та редагування.
Журналі́стика — діяльність, яка полягає в зборі, осмисленні й оприлюдненні за допомогою засобів масової інформації повідомлень про події, людей або проблеми.
Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.
Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів масової інформації, тобто входить у багатофункціональні інститути суспільства, такі, як: преса, телебачення, радіо, інтернет та ін.
З точки зору суспільних інтересів, журналістика адаптує частину науково-практичного знання даних груп для сприйняття масовою свідомістю з метою прийняття іншими соціальними групами моделей поведінки, ідеології (культури, моралі, етики, естетики) та способів розвитку.
Частина дослідників вважає, що існують два основних напрямки журналістики — журналістика дослідження і журналістика розслідування. Журналіст дослідник, як правило працює з відкритими (доступними) джерелами інформації, в розслідуванні журналіст вторгається в область закритої (не доступної) інформації. Відповідно методики роботи в тому й іншому напрямках різні. У демократичних країнах журналістів-розслідувачів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», або «розгрібачами бруду». Слід зазначити, що біполярний підхід до напрямів журналістики сьогодні заперечується і визнається спрощеним.
Редагування — це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.
Види редагування:
— загальне й галузеве;
— нормативне й творче.
Практику редагування досліджує теорія редагування, яка, поряд із теорією видавничої справи є складовою едитології (едитологія — прикладна суспільно-інформологічна наука, яка досліджує методологічні засади готування повідомлень у процесі їх публікування / оприлюднення в ЗМІ).