1. Лексичні засоби;

2. Морфологічні засоби:

а) абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація. сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція);

б) дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися);

в) граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про кла предметів: Вовк- хижа тварина із роду собак. Латаття біле - багаторічна водяна трав яниста рослин\ родини лататтєвих;

г) позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактног. теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Вода кипить при температурі 100 Внаслідок цього в металі почнуть індукуватись вихрові струми, які також будуть змінюватись) ,

д) дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні (Буре вугілл. видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття. За цим методо, розплавлений метал емітують у магнітне поле, яке змінює свою величину).

е) дієслова у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, в яких основне смислоз навантаження виражається іменниками (проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддават криниці, знаходити застосування тощо); це пов'язано з тим, що в науковій літературі визначень- понять переважає над назвою дій.

є) дієслова-зз'язки (бути, являти (собою), служити, володіти та ін.), що також сприя створенню узагальнено-відстороненого колориту;

3. Синтаксичні засоби:

а) неозначено-особові речення;

б) узагальнено-особові речення;

в) безособові речення;

г) вживання номіналізованих структур, зокрема таких, в яких семантика предиката виражен віддієслівним іменником з синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально граматичним центром речення: Внаслідок реакції відбувається перерозподіл маси.

2. Підкреслена логічність виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, і його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереження* відношень і зв'язків реальної дійсності.

Умови логічності мозлення:

1. логічність мислення, яка передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументуваті факти, вмотивовузати висновки, що є необхідними умовами логічності мозлення;

2. знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точне передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу:

а) вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові і логічні зв'язки між частинами змісту і речення (причина і наслідок, докази і висновки тощо);

б) ускладнення речень відокремленими членами, що підвищує їх спаяність;

з) вживання однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять;

г) вживання вставних слів і словосполучень, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та. ін.);

д) використання слів і словосполучень, які вказують на логічний зв'язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо;

е) прямий порядок слів у реченні;

1. дотримання триєдиної композиції наукового тексту: вступ, основна частика, висновки.

2. Однозначність і точність формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням, їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок.

Точність мови - це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття, розмежуванню значень багатозначного слова (багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, заздяки чому досягається однозначність висловлювань), слів-синонімів, омонімів, паронімів.

Точність і однозначність наукового мовлення досягається завдяки використанню:

1. великої кількості термінів;

2. слів у прямому значенні;

3. відокремлених узгоджених означень;

4. вставних і встазлених слів і словосполучень;

5. різного роду уточнень;

6. зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об'єктивність та достовірність висловленого.

Оскільки точність тісно пов'язана з підкресленою логічністю, то на синтаксичному рівні вона виражається тими самими конструкціями.

2. Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу.

Ясності усного мовлення сприяють:

1. чітка дикція;

2. логічне й фонетичне наголошування;

3. правильне інтонування;

4. розмірений і уповільнений ритм;

5. спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають:

1. послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки;

2. точним називанням;

3. членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки;

4. повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

   5. Об'єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеш дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності ї вивчення, обгрунтованості результатів тощо.

   6. Діалогічність. Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-яком; іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власн. спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити сво-; бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами.

Діалогічність виражається у використанні: