2. Компоненти освітньої політики

Різні автори визначають фази процесу освітньої політики по-різному, однак основні компоненти процесу освітньої політики майже однакові. Виділяють п’ять компонентів цього процесу.

1. Визначення проблеми. Яка проблема має бути розв’язана політичним способом? Чому це вважається проблемою? Що ми знаємо про причини проблеми? Проблеми порушуються суспіль­ством, політиками, ЗМІ, освітянами, батьками тощо. Проблеми можуть накопичуватися роками, доки не досягнуть критичної точ­ки. Однак проблеми можуть виникнути несподівано і бути пору­шені журналістами, політиками, неурядовими організаціями. Екс­перти повинні визначити, чи це реальна проблема, що має бути розв’язана політичним способом в рамках освітньої сфери, та які її реальні причини. Експертиза повинна бути проведена щонайменше кількома незалежними експертами або експертними групами. Зав­жди проблематично покладатися на висновки одного експертного джерела, що представляє одну інституцію або одну теоретичну школу. Об’єктивний і кваліфікований діагноз проблеми - одна з найнеобхідніших умов успіху подальших політичних кроків.

2. Розвиток політики. Які можливі шляхи розв’язання про­блеми? Як оцінити їх валідність, вартість і можливий влив? Які ми маємо можливості та недоліки? Освітнім реформаторам іноді важко подолати існуючі парадигми. Корисні ідеї можна запози­чити з досвіду інших країн або переглядаючи інші галузі суспіль­ної політики. Однак небезпечно автоматично переносити ідеї з контексту однієї країни в іншу чи пристосовувати схеми, які ефек­тивно працювали в інших країнах. Іноземні представники або представники з інших сфер політики, як правило, репрезенту­ють позитивні сторони своїх політичних розробок, однак не слід приймати всі поради як належне. З іншого боку, рекомендації можуть бути цінними, але важкими для впровадження. Напри­клад, не завжди країни Центральної та Східної Європи можуть дозволити впровадження політичних рішень, які були запропоно­вані економічно розвиненими країнами. Отже, економічна і фі­нансова оцінка політичних кроків та їх соціальних наслідків набуває особливого значення.

3. Обговорення І прийняття рішень. 3 ким нам консульту­ватися? Як організувати дискусію? На яких рівнях і в який спосіб має відбуватися дискусія? Одним із найважливіших кроків у цій фазі є визначення відповідних зацікавлених груп. Важливо знати, які з цих груп виграють, а які втратять унаслідок впровадження певно? політики. З часом деякі зацікавлені групи підтримувати­муть зміни, а деякі будуть в опозиції до них. Як правило, групи, в інтересах яких робляться зміни (національні меншини, соціально обділені родини тощо), не мають організаційних можливостей і впливу, в той час як опозиційні групи набагато краше органі­зовані та більш потужні. Останні не слід ігнорувати, навпаки, к треба активно залучати до процесу обговорення з метою пошуку спільних сфер інтересів. Надзвичайно важливо знайти впливових союзників і заручитися їх політичною підтримкою. Коли знайде­но спільні рішення, що враховують інтереси різних груп, політи­ки мають визначити рівень, на якому прийматимуться політичні рішення, і людей, які їх будуть приймати.

4. Впровадження політики. Які способи і шляхи впрова­дження політики можуть дати найкращі можливі результати? Багато інноваційних ідей не реалізуються тому, що недостатньо уваги приділялося процесу їх практичного впровадження. Висло­вити політичну волю недостатньо. Для успішної імплементації необхідні відповідні вміння і здійснення певних заходів. Простий підхід «зверху» не завжди спрацьовує. Ефективне впровадження політики потребує додаткового часу і матеріальних затрат, а тв- кож ентузіазму й відданості тих, хто безпосередньо бере участь у процесі впровадження.

5. Оцінювання політики. Що оцінюється, як і ким? Політика вимагає оцінювання для отримання цінної зворотної реакції, ви­значення недоліків і помилок і як наслідок - підвищення ефек­тивності політичних зусиль. Тим, хто приймає політичні рішення, завжди складно об'єктивно оцінити свої політичні кроки. Тому надзвичайно важливо знайти незалежних експертів або агенцію, яка б зробила веупереджений аналіз того, що відбувалося на по­літичній арені. Аналіз політики - один із можливих способів оці­нювання, який можна застосовувати ще до прийняття політичних рішень або / і після їх запровадження.

Рівні освітньої політики:

Визначають три рівні освітньої політики:

1. обговорення політики (обговорення, наміри, оголошення);

2. діяльність політики (документи, плани, накази, директиви);

3. впровадження політики (політика впроваджена, змінена та адаптована).

Слід також звернути увагу на два неправильні припущення щодо рівнів освітньої політики:

а) не існує прямої залежності між політикою, що планується, впроваджується і вже впровадженою. Це не означає, що обгово­рення політики неодмінно приведуть до діяльності політики, а діяльність політики дуже обмежено впливає на те, як вона впро­ваджується.

б) політики змінюють школи. Ларрі Кубан , професор педагогіки Стенфордського універу, штат Каліфорнія.(Девіз університету «Die Luft der Freiheit weht» (Веет ветер свободы) — цитата из Ульриха фон Гуттена. Отже, Ларрі Кубан у 1998 р. переінакшив це хибне припущення і написав про те, “Як школи змінюють реформу”, звертаючи таким чином увагу на практичне врахування реалій життя, а не кабінетних настанов.