5. За способом розміщення:

а) у документарній формі;

б) у бездокументарній формі.

Розміщення державних облігацій України здійснюють у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, невизначені умовами розміщення, встановлює Міністерство фінансів України відповідно до законодавства.

Дохід за облігаціями усіх видів виплачують відповідно до умов їхнього випуску. Виплату доходів і погашення державних облігацій України здійснюють грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін ( Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02. 2006 р. № 3480-IV).

Розміщення облігацій внутрішніх державних позик здійснюється на добровільних засадах серед фізичних і юридичних осіб. Кожного року в законі України про Державний бюджет на відповідний рік передбачено кошти на погашення державних облігацій, випущених за попередні роки. Рішення про випуск державних облігацій внутрішньої державної позики ухвалює Кабінет Мінстрів України, що оформлюється відповідною постановою про випуски облігацій внутрішніх державних позик на відповідний рік.

Кошти, що надходять від розміщення державних облігацій, зараховують до Державного бюджету на окремий рахунок.

Погашення облігацій внутрішньої державної позики здійснює Міністерство фінансів України через Національний банк України й уповноважених ним дилерів і брокерів, з коштів, отриманих для таких цілей від Міністерства фінансів України чи головного управління Державного казначейства України, в кінці строку, на який було випущено облігації. Проте існує також практика випуску конверсійних облігацій внутрішньої державної позики. За допомогою цього типу державних цінних паперів держава здійснює на добровільних засадах заміну тих облігацій, за якими настав строк погашення. Заміну облігацій внутрішніх державних позик здійснюють керуючись оцінкою їхньої вартості відповідним обсягом конверсійних дисконтних облігацій за ціною, нижчою їхньої номінальної вартості³.

Також можливо дострокове погашення облігацій внутрішньої державної позики у випадку, коли випущені облігації з достроковим погашенням⁴, або виконання суб’єктами господарювання зобов’язань перед державним бюджетом⁵. Учасниками операцій з дострокового викупу облігацій за умови виконання суб’єктами господарювання зобов’язань перед державним бюджетом, є суб’єкти господарювання, які мають відповідні зобов’язання перед державним бюджетом, власники державних облігацій, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України.

Облігації внутрішньої державної ощадної позики розміщують серед фізичних і юридичних осіб – резидентів України на добровільній основі. Їх вільно продають установи уповноважених банків, і вони є у вільному обігу серед фізичних та юридичних осіб – резидентів України. Погашення і виплату доходу за облігаціями здійснюють у валюті України. Рішення про випуск облігації внутрішньої державної ощадної позики ухвалює Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів випускає облігації, виступаючи гарантом їхнього своєчасного погашення. Розміщення облігацій здійснюють за номінальною, або курсовою вартістю уповноваженими банками, яку визначає Кабінет Міністрів України, що уклали з Міністерством фінансів відповідні угоди. Уповноважені банки, що здійснюють розміщення облігацій, можуть викупити у Мініністерства фінансів облігації.⁶

2. Облігації місцевої позики. Принципово, що частина 1 статті 15 БК визначає, що внутрішні та зовнішні запозичення можуть здійснювати і місцеві ради. Щодо бюджетних запозичень органів місцевого самоврядування, то доречно зауважити, що продовження цього положення міститься у статтях 16 та 74 Кодексу. Частина 3 статті 16 БК вказує на суб’єктів прийняття рішення про здійснення бюджетних запозичень до місцевих бюджетів. Носіями такого права є представницькі органи влади на місцях, що приймають рішення про затвердження відповідного бюджету місцевого самоврядування. Проте не усі місцеві ради можуть здійснювати бюджетні запозичення. Таке право не належить обласним та районним радам, а також сільським та селищним радам. Крім цього коментоване положення встановлює заборону щодо залучення зовнішніх запозичень до бюджету Автономної Республіки Крим, а також до бюджетів міст, у яких проживає не менше як п’ятсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Порядок та механізм здійснення запозичень до місцевих бюджетів обов’язково передбачає:

• відповідні форми таких запозичень (муніципальні цінні папери, боргові угоди тощо);

• наявність відповідної інфраструктури щодо випуску, обігу муніципальних цінних паперів та операцій з ними тощо;

• державне регулювання місцевих бюджетних запозичень, що здійснюють Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та ін.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02. 2006 р. № 3480-IV визначає механізм випуску облігацій місцевої позики органами місцевого самоврядування. Однак питання обсягів позики, її покриття та використання в законі не визначається, оскільки є предметом правового регулювання фінансового права, зокрема Бюджетного кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Так важливим етапом у процесі вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають у сфері реалізації муніципальних облігацій, стали Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» від 24.02.2003 р. № 207; Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики» від 13.10.1997 р. № 48 тощо. Власне у підзаконних нормативно-правових актах знаходимо визначення місцевого боргу, як загальної суми заборгованості Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, що складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста, включаючи боргові зобов’язання, що вступають у дію в результаті наданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, які виникають на підставі законодавства або договору. Запозичення може здійснюватися у формі:

випуску облігацій місцевих позик;

укладення угод про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах.

При цьому, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення повинно містити відомості про:

істотні умови запозичення;

форму здійснення запозичення;

мету запозичення.

Процедура здійснення випуску облігацій включає таку послідовність дій:

а) отримання в Міністерстві фінансів України висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичень вимогам, установленим бюджетним законодавством;

б) прийняття Радою рішення про здійснення запозичень, у тому числі у формі випуску облігацій;

в) оформлення та затвердження інформації про випуск облігацій;

г) реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про їх випуск;

ґ) опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

д) виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій бездокументарній формі);

е) розміщення облігацій, що здійснюється у термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

є) подання до реєструвального органу звіту про результати розміщення випуску облігацій у строки та в порядку, передбачені Положенням;

ж) погашення облігацій, що здійснюється у термін, зазначений в інформації про випуск облігацій;

з) подання до реєструвального органу звіту (звітів) про погашення облігацій у строки та в порядку, передбачені Положенням;

и) подання до реєструвального органу документів на скасування реєстрації випуску облігацій. Якщо жодна облігація не була розміщена, документи на скасування реєстрації випуску облігацій подаються одночасно із звітом про результати розміщення випуску облігацій. ⁷

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку реєструє випуск таких облігацій, встановлює вимоги до типу облігацій, що емітуються, визначає особливості їхнього придбання нерезидентами. Крім того, комісія контролює випуск та обіг облігацій місцевої позики і в разі порушення емітентом умов, визначених у рішенні ради або в інформації про випуск облігацій, може вживати до них санкції, визначені в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» віж 30.10.1996 р. 448/96-ВР.

Серед важливих положень чинного законодавства знаходимо низку забороняючих правових норм. Зокрема щодо заборони місцевим радам випускати облігації для виплат за раніше здійсненими позиками. Не можна також погашати облігації і будь-якими іншими цінними паперами. При цьому максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики, згідно з положенням, не повинен перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за минулий рік. У разі, коли головною дохідною частиною бюджету емітента є дотації та субвенції, одержані з бюджетів вищих рівнів, обсяг випуску облігацій місцевої позики узгоджують із Міністерством фінансів України.

У контексті аналізу правового регулювання державних та місцевих запозичень, важливо пам’ятати про принцип самостійності бюджетів бюджетної системи України. Згідно п.3 ст. 7 Бюджетного кодексу України, Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави. Відтак надання Міністерством фінансів висновку щодо відповідності проекту рішення про здійснення запозичення чи проведення іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством, не є гарантією держави або Мінфіну виконання зобов’язань чи підтвердженням платоспроможності позичальника.

3. Казначейське зобов’язання України – державний цінний папір, що розміщується винятково на добровільних засадах серед фізичних осіб, засвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України.

Емітентом казначейських зобов’язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Казначейські зобов’язання України можуть бути іменними або на пред’явника і розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видають сертифікат. У сертифікаті казначейського зобов’язання України зазначають вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, суму платежу, дату виплати грошового доходу, дату погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дату і місце видачі казначейського зобов’язання України, серію та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Казначейські зобов’язання України за строком обігу можуть бути:

• довгострокові – понад п’ять років;

• середньострокові – від одного до п’яти років;

• короткострокові – до одного року.

Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов’язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов’язаннями України визначаються умовами їхнього розміщення. Умови розміщення казначейських зобов’язань України можуть передбачати їхнє погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.

Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов’язань України під час їхнього розміщення встановлює Міністерство фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов’язаннями України визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Отже випуск та обіг державних цінних паперів передбачає специфічний вид управлінської діяльності держави, а також цілу систему організаційно-правових заходів на фінансовому та грошово-кредитному ринках. Перелічені види цінних паперів український законодавець зачисляє до категорії емісійних цінних паперів і роз’яснює, що вони засвідчують однакові права їхніх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов’язання (емітент). Крім того, їх визначають як боргові цінні папери, тобто такі, що засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання.

За загальним правилом, емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується дотримуватися умов їхнього випуску. Усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів він повинен виконувати у строки і в порядку, передбаченому законодавством України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність, відповідно до статті 198 Цивільного кодексу України – не допускається. Разом з тим, у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 № 3480-IV зазначено, що емісія державних облігацій України та казначейських зобов’язань є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Регулювання здійснюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їхнього випуску ухвалюють згідно з Кодексом. Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.