Підсумкове творче завдання

Скласти таблицю „Історія географічних відкриттів та географічних наук”:

Час, доба	Найвидатніші географи й мандрівники	Основні праці та подорожі	Значення подорожей і праць

Глосарій

Антропогеографія – напрям у географічних дослідженнях, який з’явився в ХІХ ст. завдяки працям К. Ріттера, Ф. Ратцеля, Е. Реклю, П. Відаль де Ля Бляша, Ж. Брена та ін. і ставив людину в центр уваги всієї географії, згладжуючи межу між географією фізичною та економічною; те саме, що суспільна географія.

Біосфера – область активного життя організмів, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросферу та верхню частину літосфери, які пов’язані складними біохімічними процесами перерозподілу речовини та енергії.

Геліоцентрична система – вчення, згідно з яким Земля, як і інші планети, обертається навколо Сонця; розроблена М. Коперником у 16 ст.

Географічна оболонка – оболонка Землі, в межах якої дотикаються, взаємно проникають та взаємодіють нижні шари атмосфери, приповерхневі товщі літосфери, гідросфера та біосфера.

Географічне середовище – сучасний стан географічної оболонки, що сформувався внаслідок взаємодії людини з природним довкіллям.

Геоекологія – екологічна наука, що вивчає взаємини різних компонентів живої та умовно неживої природи з урахуванням наслідків господарської діяльності людини.

Геокомплекс – закономірне сполучення географічних компонентів (рельєф, клімат, поверхневі води, рослинність, тваринний світ), що перебувають у складній взаємодії та взаємозумовленості й утворюють єдину нерозривну систему.

Геоцентрична система – стародавнє уявлення, що бере початок від Аристотеля та Птолемея, згідно з яким Земля нерухомо перебуває в центрі Всесвіту, а всі небесні тіла рухаються навколо неї; спростована розробленою в 16 ст. М. Коперником геліоцентричною системою.

Екологізація – тенденція до якнайширшого залучення до тієї чи іншої природничої науки екологічних даних, характеристик та оцінок; властива, зокрема, сучасній географії.

Еніогеографія – напрямок у сучасній географії, який вивчає природні процеси з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніоземлезнавство – напрямок у загальному землезнавстві, який вивчає природні процеси, що відбуваються на всій Землі, з позицій енерго-інформаційного обміну.

Еніологія – сучасна наука про енерго-інформаційний обмін.

Класичні підходи – ряд найдавніших підходів до географічних досліджень (порівняльно-описовий, історичний, геокомпонентний тощо), застосування яких передбачає відносно пасивну, споглядальну роль суб’єкта-дослідника.

Ландшафт – територія, однорідна за походженням та історією розвитку, неподільна за зональними та азональними ознаками, така, що має єдиний геологічний фундамент, один тип рельєфу, один клімат, однакове поєднання гідротермічних умов, ґрунтів, біоценозів і, отже, один набір простих геокомплексів (фацій, урочищ).

Наукова школа – плеяда вчених, які дотримуються певного одного напрямку досліджень, розробленого, як правило, їхнім спільним учителем (наприклад, школа антропогеографії, фундатором якої є К. Ріттер; українська школа геоморфологів, започаткована С. Рудницьким, тощо); наукова школа часто приурочена до тієї чи іншої країни, міста, навчального або наукового закладу.

Наукове відкриття – виявлення нового, раніше невідомого, наукового факту; в географії найчастіше – відкриття невідомого географічного об’єкта.

Некласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися з початку до 60-х рр. ХХ ст. (ландшафтний, геокомплексний, системний, екологічний), застосування яких передбачає однобічний вплив суб’єкта-дослідника на об’єкт.

Ноосфера – сучасний стан біосфери, виникнення якого пов’язане з появою на Землі людини розумної (Homo sapiens) та перетворенням нею планети.

Ойкумена – частина Всесвіту, заселена людьми; в уявленні стародавніх греків – заселена частина Землі з центром у Елладі.

Перипли – давньогрецькі описи морських узбереж (рід античних країнознавчих робіт).

Перієгези – давньогрецькі країнознавчі географічні праці, які, на відміну від периплів, містили відомості про природу, населення та господарство країн, розташованих у глибині суходолу.

Портолани – компасні карти, морські навігаційні карти з детальним зображенням берегової лінії, що використовувалися з 13 до 16 ст. у зв’язку з торговельним мореплавством у Середземному морі.

Постнекласичні підходи – ряд підходів до географічних досліджень, що з’явилися від середини ХХ ст. (ноосферний, синергетичний, пасіонарний, екоеволюційний, фрактальний), застосування яких передбачає двосторонню взаємодію суб’єкта-дослідника з об’єктом дослідження.

Системний підхід – запроваджений у географію В. Сочавою один із некласичних підходів до фізико-географічних досліджень, який спирається на розроблену Н. Берталанфі теорію систем.