29. Травматичний шок: Фази розвитку, профілактика.

Травмат шок — небезпечне для життя ускладнення, що х-ризується розладом діяльні ЦНС, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним (в мить отримання травми або після неї) і вторинним (після надання допомоги й недбалого транспорт, поганої іммобілізації у разі переломів).Розрізняють 2 фази травмат шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвив відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої мед допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції приг­нічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють 4 ступені травмат шоку: легкий, середн тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменш болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолод, правильне виконання прийомів першої мед допомоги й дбайливе транспорт. Надаючи першу мед допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно зупинити небезпечну кровотечу, ввести знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.

Види та ступені опіків. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках. Перша допомога при опіках очей.

Види та ступені опіків.

Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням.

Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу й, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, а й підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. Тривалий вплив на шкіру й слизуваті оболонки радіоактивних речовин також викликають опіки, які називають радіаційними. Наслідки всіх видів опіків залежать від глибини ураження тканин і площі опіку. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).

Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках..

Великі опіки, що займають понад 10-15 % поверхні тіла, опіки II-III ступеня, призводять до опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження хар-зується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту. Допомога треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю. На опік накладають стерильну пов’язку. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.У разі великих опіків, що займають значну поверхню тіла, потерпілого загортають у чисте простирадло, проводять всі необхідні заходи щодо попередження шоку й терміново транспортують у найближчий лікувальний заклад.

Перша мед допомога при опіках очей.

Перша медична допомога людям, що отримали опіки очей, полягає в накладенні на очі стерильної пов’язки й забезпеченні спокою. (щоб світло не подразнювало око).

Протипоказано промивання водою чи іншими рідинами. Щоб не було додаткового пошкодження та занесення інфекції. -----------

Надаючи першу медичну допомогу ураженим напалмом та іншими займистими речовинами, необхідно передусім припинити їх горіння, поклавши змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки або зануривши постраждалого у воду. Спроба збити по­лум’я лише призводить до розмазування вогню-суміші по тілу й інтенсивнішому її горінню. Після припинення горіння на опі­кову поверхню накладають стерильну чи спеціальну протиопікову пов’язку.

Непритомність. Перша допомога при непритомності.

Непритомність - раптово виникаюча короткочасна втрата свідомості з порушенням постурального тонусу, ослабленням діяльності серцевої і дихальної систем. Непритомність є легкою формою гострої судинної мозкової недостатності і обумовлений анемією мозку; частіше виникає у жінок. У осіб, схильних непритомним станам, нерідко наголошується астенічна конституція, лабільність пульсу, знижене пекло. Непритомність може виникнути в результаті психічної травми, побачивши кров, больовому роздратуванні, при тривалому перебуванні в задушливому приміщенні, при інтоксикаціях і інфекційних захворюваннях. Невідкладна допомога: Короткочасна непритомність, як правило, не вимагає спеціальної терапії. Якщо характер аритмії при тривалій втраті свідомості невідомий, проводять реанімаційні заходи, як при зупинці серця, включаючи непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легенів. При тахиаритмії методом вибору лікування служить електроімпульсна терапія. При неможливості проведення дифібриляції пароксизм шлуночкової тахікардії можливо купірувати ударом кулака в передсерцеву область. При брадиаритмії слід внутрішньовенно ввести 0,75-1 мл 0,1% розчину атропіну і почати внутривенну краплинну інфузію 1 мл 0,02% розчину ізупрела в 100-200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Проте найстійкішого ефекту слід чекати від електричної стимуляції серця (зовнішньої, черезтравний, трансвенозної ендокардиальної. В подальшому необхідні проведення антиаритмічної терапії і, можливо, імплантація штучного водія ритму.