3.9.4 Контрольні запитання

1. Що таке комплектування і яке його місце у технологічному процесі складання?

2. Які існують методи поділу деталей на розмірні групи?

3. Наведіть основні особливості складання типових спряжень деталей?

4. Як поділяється складання агрегатів автомобіля?

5. Що розуміють під точністю складання?

6. Як визначають допуск замикаючої ланки розмірного ланцюга?

7. Що таке динамічне і статичне балансування деталей і вузлів?

8. Цілі припрацювання і випробування агрегатів після складання?

9. Які параметри визначають при випробуванні двигунів?

3.10 Організація процесів складання

3.10.1 Зміст розділу

Поняття про складання. Призначення складання і його організація. Точність складальних робіт. Класифікація з’єднань. Складання рухомих, нерухомих, різьбових і болтових з’єднань.

3.10.2 Рекомендовані джерела: [1, с. 187-214, 324-326; 2, с. 423-455; 3, с. 179-188; 4, с. 5-13, 68-70, 81-83]

3.10.3 Методичні вказівки

Технологічний процес складання машин та механізмів являє собою частину виробничого процесу, що характеризується послідовним з’єднанням деталей у підгрупи, групи, готові вироби.

Залежно від типу ремонтного виробництва, складання виконують різними методами і засобами. Необхідно добре засвоїти зміст структуру технологічного процесу складання і поняття про складові елементи.

У відповідності з ГОСТ 14.320-81 складання машин і їх складових частин класифікуються по видах. Необхідно засвоїти ці види, а також ознаки, які лежать в основі цієї класифікації.

Однією з важливих задач, яка розв’язується в процесі складання є забезпечення необхідної точності заданої складальними кресленнями і технічними умовами.

Під час складання машини можливі помилки взаємного розташування їх елементів, неякісні спряження, а також деформація деталей та вузлів місцевого і загального характеру.

Процес складання вузла або агрегату являє собою ряд операцій по складанню типових з’єднань. Усно багатоманітність з’єднань можна поділити на такі види: 1) рухомі рознімні (поршень-циліндр, зубчасті і деякі шліцьові з’єднання і т.п.); 2) рухомі нерознімні (радіальні шарикопідшипники); 3) нерухомі рознімні (різьбові, шпонкові, конусні та інші з’єднання, інші з’єднання); 4) нерухомі нерознімні (заклепкові і зварні з’єднання, а також з’єднання, здійснювані запресуванням, паянням, склеюванням тощо).

3.10.4 Контрольні запитання

1. Що таке технологічний процес складання?

2. Якими методами і засобами виконують складання?

3. За якими видами класифікують складання машин і їх складових частин?

4. Яка задача розв’язується в процесі складання?

5. Які види складання типових з’єднань Ви знаєте?

6. Чим можуть бути спричинені похибки складання?

3.11 Характеристика і проектування складальних операцій

3.11.1 Зміст розділу

Технологічні методи складання. Методи прогонки, регулювання, пов­ної, неповної і групової взаємозамінності. Нормування складальних операцій. Проектуван­ня складальних операцій.

3.11.2 Рекомендовані джерела: [1, с. 187-214, 324-326; 2, с. 423-455; 3, с. 179-188; 4, с. 5-13, 68-70, 81-83].

3.11.3 Методичні вказівки

Розглядаючи складальні одиниці слід показати організаційно технологічні характеристики складальних операцій. Такт складання – це розрахунковий фонд часу (змінний, місячний, річний), поділений на програму випуску за відповідний період.

Існують такі технологічні методи, що гарантують задану точність складання: метод пригонки, регулювання, повної взаємозамінності, часткової взаємозамінності, групової взаємозамінності. Суть методу регулювання полягає в тому, що заданої точності розміру замикаючої ланки досягають, змінюючи розмір компенсуючої ланки (компенсатора) – заздалегідь вибраного елемента, виконавчий розмір якого має збільшене поле допуску. Метод повної взаємозамінності застосовують у випадку коли допуск на замикаючу ланку розраховують за граничними значеннями допусків на розмір складових ланок. Метод неповної взаємозамінності відрізняється від попереднього тим, що з метою зниження собівартості складання допуска на розмір складових ланок навмисне збільшують. Суть методу групової взаємозамінності полягає в тому, що деталі виготовляють із збільшеними полями допусків.

У нормуванні складальних робіт виділяють неповний оперативний час. При цьому час встановлення і знімання деталей визначають окремо, оскільки ці прийоми під час виконання ручних робіт мають самостійний характер і довговитривалі.

Під технологічною операцією складання розуміють закінчену частину складального процесу, здійснювану на одному робочому місці одним робітником чи групою робітників, Операції під час складання поділяють на переходи, прийоми та встановлення.