2. Цивільні правовідносини. Правочини

Цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права та обов'язки. Ознакою правових відносин є те, що здійснення суб'єктивних прав та виконання суб'єктивних обов'язків можуть забезпечуватися засобами державного примусу.

Суб’єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випдках суб’єктом зазначених відносин маже бути держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

До фізичних осіб належать:

• громадяни України,

• іноземці,

• особи без громадянства.

Особливістю правового положення суб’єктів цивільних правовідносин є те, що вони наділені цивільною правосуб’єктностю, яка включає:

- Цивільну правоздатність – це здатність особи мати цивільні права та обов’язки. Вона настає з моменту народження, нею наділені всі особи незалежно від віку, статі, національності тощо. Припиняється цивільна дієздатність фізичних осіб х моменту їх смерті.

- Дієздатність фізичних осіб – це гарантована законом можливість особи реалізовувати свої права та обов’язки. Дієздатними визнаються лише правоздатні особи.

Змістом дієздатності є здатність особи:

- своїми діями набувати прав та обов’язків,

- самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки,

- нести особисту відповідальність за свою протиправну поведінку.

За обсягом дієздатності розрізняють:

• дієздатних у повному обсязі (досягнення 18 років або вступ у шлюб);

• обмежено дієздатні (особи віком 15 до 18 років),

• недієздатні (особи віком до 15 років),

• обмежені у дієздатності за вироком суду (особа, яка зловживає спиртним,наркотиками, чим ставить себе і свою сім’ю у скрутне матеріальне становище),

• визнана судом недієздатною (особа, яка внаслідок душевної хвороби або слабоумства не розуміє характеру або значення своїх дій).

Припиняється цивільна дієздатність внаслідок смерті.

Юридична особа – це самостійна організація, підприємство чи установа, що має відокремлене майно і може від свого імені бути учасником правовідносин – набувати майнових і немайнових прав та виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді тощо.

Ознаки юридичної особи:

• являє собою певну організаційну єдність, закріплену ії статутом або положенням;

• бере участь у правовідносинах від свого імені;

• діє на підставі і згідно з її статутом.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної

реєстрації. Вона повинна мати:

• свій статут, або засновницький договір між учасниками;

• правоздатність;

• назву;

• органи управління;

• місцезнаходження (філії, представництва).

Об’єктом цивільного права є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать :

• речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно,

• майнові права,

• результати роботи,

• інтелектуальної діяльності,

• інформація,

• матеріальні та нематеріальні блага.

Правочин в цивільному праві.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Двосторонній чи багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (див. коментар до ст. 626 ЦК). Прикладом двостороннього правочину може бути договір купівлі-продажу, оренди, дарування та ін. Прикладом багатостороннього правочину (багатостороннього договору) є договір про спільну діяльність (див. коментар до ст. 1130 ЦК). При цьому на кожній сторо­ні як двостороннього, так і багатостороннього правочину може виступати кілька осіб.

Форми правочину:

- Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

- у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Також у випадках, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У письмовій формі належить вчиняти:

- правочини між юридичними особами;

- правочини між фізичною та юридичною особою;

- правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

- інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Оскільки договір є різновидом правочину, то поділ договорів на окремі види можна здійснювати за тими ж самими критеріями, що й поділ правочинів: консенсуальні та реальні, оплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо. У частинах 2 і 3 коментованої статті розмежовуються односторонні та двосторонні договори. На відміну від поділу правочинів на одно-, дво- чи багатосторонні залежно від кількості волевиявлень сторін, в основу для поділу договорів на односторонні і двосторонні покладено критерій розподілу прав та обов'язків між сторонами. Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, доручення, перевезення тощо). Новий ЦК серед видів договорів називає і багатосторонній договір, не розкриваючи при цьому його сутності. В частині 4 ст. 626 ЦК лише зазначається, що багатостороннім є договір, що укладається більше ніж двома сторонами. Такими, зокрема, можуть бути до­говори про спільну діяльність, в яких беруть участь три або більше учасників. Відповідно до частини 1 ст. 1130 ЦК за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'я­зуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові. В багатосторонніх договорах кожен із учасників наділяється пра­вами та обов'язками, перебуваючи у відносинах кожен з кожним іншим. Але й до багато­сторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не супере­чить багатосторонньому характеру цих договорів.

Деякі види договорів:

Публічний (ст. 633)

Договір приєднання

Попередній договір

Договір на користь третьої особи

! Предмет договору, його суть, форма договору

1. Договір купівлі-продажу

2. Договір поставки

3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

4. Договід постачання енергетики та іншими ресурсами через приєднану мережу

5. Договір дарування

6. Договір найму

7. Договір прокату

8. Договір лізингу

9. Договір найму (оренди) транспортного засобу

10. Договір найму житла

11. Договір позички

12. Договір підряду

13. Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт

14. Договір надання послуг

15. Договір зберігання (на складі, речей у готелі, речей пассажира під час його перевезення)

16. Договір страхування

17. Кредитний договір (наприклад, надання банком грошових коштів)

18. Договір банківського вкладу

19. Договір банківського рахунку

Види договорів:

1. В залежності від кількості сторін:

• односторонні,

• двосторонні,

• багатосторонні.

2. В залежності від набуття юридичної сили:

• реальні – вважаються укладеними з моменту фактичного здійснення

• певних дій;

• консенсуальні – вважаються укладеними з моменту досягнення згоди з

• основних умов договору.

3. За формою:

• усні;

• письмові (прості та нотаріально засвідчені).

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії:

• оферта – пропозиція укладення договору;

• акцепт – прийняття пропозиції.

Договір набирає чинності у момент зазначений у ньому і має важливе

значення, оскільки з цим моментом пов’язані певні юридичні наслідки –

перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі тощо.