3. Інструментарій кейнсіанської теорії зайнятості : споживання, заощадження, інвестиції.

Новим конкретним завданням, визначав Кейнс, є вибір тих змінніх, що можуть знаходитися

під свідомим контролем чи управлінням централізованої влади в тій реальній системі, в якій ми живемо. Мікроекономічному підходу до аналізу економічних процесів він протиставив макро –

економічний спосіб тобто дослідження залежностей і пропорцій між народногосподарськими величинами. Ним висунуто три питання : по-перше, вибір одиниць виміру, придатних для дослід-

ження економічної системи в цілому ; по-друге, роль, яку в економічному аналізі відіграють припущення ; по-третє, визначення доходу.

1. Вибір одиниць виміру.

Кейнс критично оцінює прийняті раніше одиниці виміру національного доходу, реального капі-

талу і загального рівня цін.Національний доход вимірює обсяг поточного виробництва чи реальний доход, а не цінність продукції чи грошовий доход. При заданих розмірах технологічного устаткування рівень зайнятості, який поєднується з цим капіталом, може служити задовільним показником обсягу продукції, що випускається. Розглядаючи теорію зайнятості, Дж.М.Кейнс користувався двома най- важливішими вимірами сукупних обсягів виробництва: сумою благ і послуг, відображених у грошах, і обсягом зайнятості.Він був переконаний в тому, що багатьох небажаних ускладнень вдасться уникну- ти, якщо при аналізі функціювання економічної системи в цілому суворо обмежуватися двома одиницями виміру: грошовою одиницею та одиницею праці. При вимірі обсягу зайнятості за одиницю виміру використовується одна година некваліфікованої праці, а година кваліфікованої перелічується відповідно до співвідношення між оплатою кваліфікованої і некваліфікованої праці.

Кількість зайнятих кваліфікованих ураховується пропорційно їх винагороді. Тим самим Кейнс встановлює, що потрібно вимірювати зміни поточної продукції числом зайнятих працівників при використанні наявного капітального устаткування.

2. Припущення як фактор, шо визначає розміри виробництва та зайнятості.

Всяке виробництво має своєю метою задоволення потреб. Для ділових рішень необхідні

довгострокові та короткострокові припущення. Фактично досягнуті результати виробництва і про-

дажу фігурують в поточних розрахунках, які передбачають витрати та доход від продажу. Щодо

рівня зайнятості, то він залежить не тільки від поточного стану розрахунків, а також і від різних

припущень на майбутнє. Прогнози підприємців частіше змінюються під впливом досягнутих результатів, ніж передбачення очікуваних зрушень. Тому, вдаючись до прогнозових розрахунків на

віддалене майбутнє, не можна упускати питання про вплив довгострокових припущень і не обмежуватися використанням лише фактично досягнутих результатів.

2. Доход.

При дослідженні доходу, заощаджень та інвестицій Дж.М.Кейнс ввів характеристику психо-логічних мотивів, що розширило можливості економічного аналізу.”Основний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути цілком певні не тільки з апріорних міркувань, але й на подставі док-ладно вивченого минулого досвіду, полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшити своє спо-живання із зростанням доходу, але не в такій же мірі, в якій зростає доход”. Зі зростанням реального доходу більш високою виявляється питома вага тієї його частини, яка спрямовується до заощаджень. Основний психологічний закон, властивий для будь-якого сучасного суспільства, говорить: із зростан-

ням реального доходу суспільство не збільшує своє споживання на всю суму росту доходу. І, отже, буде заощаджуватися все більш значна абсолютна його величина.

= 8 =

Давно відомо, що в останньому рахунку, споживання являє собою кінцеву ціль всякої економічної

деяльності. Можливості збільшення числа зайнятих робочих і службовців неминуче обмежені масштаба-

ми сукупного попиту. Сукупний попит може бути породжений лише поточним споживанням ( або ж сучасними припущеннями щодо майбутніх споживачів ).

Наступне споживання, яке ми можемо заздалегідь забезпечити, на вигідних для себе умовах, не можна постійно підштовхувати в майбутнє. Суспільство в цілому не може забезпечити умови для прийдешнього споживання за допомогою одних лише фінансових операцій, воно може зробити це тільки шляхом розширення фізичного обсягу виробництва. При нашій суспільній та комерційній орга-

нізації фінансове забезпечення майбутнього є відокремлене від його реального забезпечення, так що зусилля з організації першого не тягнуть за собою закономірно другого; тому “фінансовий добробут”

звичайно буде породжувати тенденцію до скорочення сукупного попиту, а тим самим буде виявляти

несприятливий вплив на матеріальне становище населення. Мало того, чим більшою мірою ми зуміли забезпечити наступне споживання, тим тяжче знайти будь-що в майбутньому про що було б варто піклуватися зараз, і тим більше виявляється наша залежність від поточного споживання, як джерела попиту. Проте, чим більше наші доходи, тим більша, на жаль, різниця між нашими доходами і нашими

споживаннями. Таким чином, до того часу, поки не з’являться нові види господарської операції, не існує, як ми бачимо, іншого рішення задачі, крим безробіття, яке поведе за собою таке зниження доходів, що наше споживання буде відставати від нашого прибутку не більше, ніж еквівалент, призна-

ченний для майбутнього споживання продукції, яку вигідно створювати зараз.

Очевидно, і капітал не є якоюсь замкнутою в собі субстанцією, яка існує ніби незалежно від споживання. Навпаки, всяке послаблення схильності до споживання, яке перетворюється на постійну звичку, повинно приводити не тільки до скорочення попиту на споживчі товари , але і до зменшення попиту на капітал.

Зберігаючи традиційне прагнення до кількісной визначеності взаємопов’язанних категорій , прослідкуємо співвідношення між граничною схильністю до заощадження і граничною схильністю до споживання , пам’ятаючи, що пороговим доходом є такий рівень доходу, при якому домогосподарства споживають свій доход повністю.

Одже , якщо доход змінюється, то споживання змінюється в тому ж напрямку, але зміна розміру споживання меньша, ніж зміна доходу.

Частка будь-якого загального доходу, котра йде на споживання , зветься середньою схильності до споживання ( АРС) : споживання

АРС = доход

Співвідношення між зміною споживання та зміною доходу, яка викликає зміну споживання, зветься граничною схильністю до споживання ( МРС ):

зміна в споживанні

МРС = зміна в доході

Поряд з поняттям схильності до споживання Кейнс вводить поняття схильності до заощад- ження .Частка будь-якого загального доходу, що йде на заощадження, називається середньою схиль-ністю до заощадження ( APS ) :

заощадження

APS = доход

Співвідношення між зміною величин заощаджень, які викликані зміною доходу і самою зміною в доході, зветься граничною схильністю до заощадження ( MPS ):

зміна в заощадженні

MPS = зміна в доході

Яке співвідношення між граничною схильністю до заощадження і граничною схильністю до споживання ?

Якщо загальний доход зростає , то суб’єкти виграють від зростання доходу і спрямовують частину цього приросту на споживання, а іншу частину – на заощадження.Оскільки не існує третього можливого призначення для цього додаткового прибутку, то сумма зміни споживання і зміни заощад-ження обов’язково дорівнює зміні доходу.

( C + S = У ), а тоді МРС +MPS = 1.

= 9 =

Треба зауважити, що рівень доходу є першим фактором, який визначає величину споживання і заощадження. Окрім доходу існують і інші фактори, які спонукають домогосподарства споживати більше або менше при кожному можливому рівні доходу.Відповідно це знайде відбиття в переміщенні графіків споживання і заощадження.Ці фактори вже розглядалися в попередній темі.Мова йде про нецінові фактори сукупного попиту.Однак, там нас цікавило положення кривої сукупного попиту;тут же нас цікавить, як ці фактори впливають на взаємозалежність між споживанням та доходом , а також між заощадженнями та доходом.Нагадаємо ці фактори:

1. Розмір багатства домогосподарств.

2. Рівень цін.

3. Очікування майбутнього доходу, цін та продукції.

4. Споживча заборгованість.

5. Оподаткування.

Зміна в одному чи декількох , не зв’язанних з доходом факторів приведе до переміщення графіків споживання і заощадження:

С С S2

S0

С1 S1

C0

C2

45

д о х о д У д о х о д У

а/ ГРАФІК СПОЖИВАННЯ б/ ГРАФІК ЗАОЩАДЖЕННЯ

Мал.3. Зрушення графіків споживання (а) і заощадження (б) .

Якщо домогосподарства споживають більше при даному рівні доходу, то вони змушенні менше заощаджувати.Графічно це відбивається в тому, що зсув лінії споживання вгору ( з С0 до С1 ) поведе за собою зсув ліній заощаджень вниз ( з S0 до S1 ) і навпаки.

Другим елементом сукупних витрат є інвестиції . Тому ми повинні розглянути фактори, що визначають рівень чистих витрат на інвестиції.Мова йде про очікувану норму чистого доходу, яку підприємці розраховують одержати від інвестицій, і ставку процента.

Спонукаючим мотивом сдійснення витрат на інвестиції є доход, тому підпріємці придбають засоби виробництва тільки тоді, коли очікується,що подібні закупки , по-перше , принесуть прибуток.

По-друге, в принятті інвестиційних рішень велике значення має реальна ставка процента ( номінальна ставка з урахуванням рівня інфляціі ).Якщо очікувана норма чистого доходу перевищує ставку процента, то інвестування буде прибутковим.

Крива попиту на інвестиції неухильно йде донизу і відбиває зворотню залежність між ставкою процента і сукупною величиною необхідних інвестиційних товарів.Інвестиції будуть вигідними до тієї точки, при якій реальна ставка процента дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку.

ПОПИТ НА ІНВЕСТИЦІЇ

Мал.4. Крива попиту на інвестиції

ІНВЕСТИЦІЇ

= 10 =

Наведений графік характеризує динаміку ставки процента як основного фактора, який визначає інвестиції при даній очікуваній нормі чистого прибутку.Але положення кривой попиту на інвестиції залежить і від інших факторів.Коротко розглянемо найбільш важливі з них:

1. Видатки на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування.Зростання першочергових витрат, на ремонт і експлуатацію, ведуть до зниження очікуваной норми прибутку та відповідно до зміщення кривой попиту на інвестиції ліворуч .

2. Податки на підпріємця.

Зростання податків веде до зниження прибутковості і викликає зміщення кривой попиту ліворуч.

3. Технологічни зміни.

Технічний прогрес – розробка нової і удосконаленої продукціі, що випускається , утворення нової техніки, технології , передових виробничих процесів є основним стимулом інвестування і зміщує криву попиту на інвестиції праворуч.

4. Наявний основний капітал.

Якщо галузь достатньо забезпечена виробничими потужностями, то процес інвестування буде стримуватися, очікувана норма прибутку від приросту інвестицій буде низькою, тому відбувається зміщення кривой попиту на інвестиції ліворуч, в протилежному випадку – навпаки.

5. Очікування.

Оптимістичні настрої керівників підприємств щодо майбутніх умов підприємства ведуть до зміщення кривої попиту на інвестиції праворуч;песимістичні настрої призводять до зміщення кривої попиту ліворуч.

Тривалі терміни служби основного капіталу, нерегулярність значних нововведень, змінна динаміка прибутку і непостійність очікувань визначає нестабільність витрат на інвестиції.

Отже, підсумуємо, в чому полягає те головне, що, з одного боку, забезпечувало спадкоємність економічної теорії в процесі її розвитку, а, з іншого, - відрізняло кейнсіанський підхід до дослідження економічних явищ від класичного.

По-перше, до Кейнса панував мікроекономічний підхід до аналізу економічних процесів. Кейнс виходить в своєму дослідженні за межі фірми, проводячи новий макроекономічний підхід, тобто шукає залежності і пропорції між народногосподарськими величинами.

По-друге, на відміну від попередників,він висунув тезу про те, що гроші служать не просто вуаллю над угодами, а джерелом енергії, що змушує працювати економіку. В засобах аналізу Кейнса гроші є не тільки знаряддям обігу, а істотним фактором в економічній системі, що свідчить про монетаристський підхід до дослідження.

По-третє, Кейнс, перед усім, прагнув змусити краще функціонувати капіталістичну економіку. В цьому він не відрізнявся від Машалла, Мілля та інших.

По-четверте, замість постулату про повну зайнятість при чистому капіталізмі він всебічно дослідив багатоскладні проблеми реальної зайнятості та безробіття.

По-п’яте, на відміну від деяких економістів колишньої класичної школи, він прийшов до висновку, що фактором, який визначає ринковий механізм, є не пропозиція ресурсів, а попит, що забе-

зпечує реалізацію цих ресурсів. Ефективність попиту підтримується системою державного регулювання.

Кейнс глибоко поважав істини, що містяться у вченні економістів-класиків. В одній із статей, надрукованих незадовго до смерті, він зауважив: “Я відчуваю необхідність знову нагадати сучасним економістам, що класичне вчення містить в собі декілька незаперечних, дуже важливих за своїм змістом істин.

Існують невидимі сили, які, можна сказати, управляють рухом трудових і природних ресурсів, впливаючи на них в напрямку досягнення збалансованості. Якщо ми цілком виключимо з нашої систе- ми спроможність до самоліквідування, то нам залишається лише сподіватися на випадкові поліпшення в стані здоров’я економіки, але ніколи не чекати повного видужання.

= 11 =