53. Принципи антиалергічної терапії та імунотропних методів лікування в алергології.

Імунофармакологія – медична дисципліна, яка вивчає вплив та взаємодію лікарських засобів з імунною системою людини.

Імунотропні лікарські засоби – це засоби, які коригують процеси імунітету (за М.Д. Машковським). Це речовини, які впливають на клітини різних ланок імунної системи та внаслідок цього змінюють силу, характер та напрям імунної відповіді.

В залежності від ефекту імунотропні лікарські засоби розділяють на:

- імуностимулятори;

- імунодепресанти;

- імуномодулятори.

Показанням для призначення імунокоригуючої терапії є первинні (природжені) та вторинні (набуті) імунодефіцитні стани, які підтверджено клініко-лабораторними даними. При призначенні імунотропних препаратів потрібно дотримуватися наступних правил:

1. проводити оцінку характеру та відбиття імунних порушень (не менш, ніж при 2-х клініко-лабораторних обстеженнях);

2. урахування того, на яку популяцію спрямована дія та її характер (активація чи супресія);

3. оптимальна доза, кількість та частота прийому, шляхи введення, час початку лікування в залежності від стадії захворювання;

4. приймати до уваги вік, стать, нейроендокринні фактори, генетичний фон, ефекти від проведення традиційної терапії та її вплив на імунну систему тощо;

5. можливо використання декількох імунотропних препаратів, які впливають на різні ланки імунної системи;

6. профільність дії імунотропних препаратів при різних захворюваннях при наявності однотипових імунних розладів (аутоімунні захворювання, природжені імунодефіцити тощо).

54. Специфічна імунотерапія, механізм дії, показання та протипоказання, прогноз ефективності.

Специфічна імуннотерапія

Заснована на введені в організм за певною схемою (з суворим дотриманням дозувань і термінів введення) різних розведень причинно значущого алергену. Механізм дії - вироблення так званих блокуючих антитіл (поява в організмі достатньої кількості - пулу В-лімфоцитів що секретують на введення конкретного алергену блокуючі антитіла замість специфічних Ig Е і Ig G₄). Ефективний метод лікування полінозів і астми.

55. Поліноз, алергічний риніт, алергічний кон'юнктивіт: етіологія,імунопатогенез, клініка, імунодіагностика, основні принципиімунотерапії.

1.Ознаки та критерії діагностики.

Алергічний риніт (АР) - інтермітуюче чи постійне запалення слизової оболонки носа і його пазух, обумовлене дією алергенів, що характеризується закладенням, виділенням, свербежем носа, чханням (можлива наявність тільки декількох симптомів). Поширеність серед населення коливається між 7% - 22%.

Виділяють 2 основних форми АР: сезонний (або інтермітуючий) АР (при полінозі) та цілорічний (або персистуючий) АР.

В свою чергу ці форми поділяються в залежності від виду "причинного" алергену: сезонний АР - на пилковий АР та грибковий, цілорічний АР - на побутовий, епідермальний, харчовий та професійний.

АР може мати легкий, середньо-важкий і важкий перебіг, а також бути неускладненим і ускладненим:

Перебіг Характеристика

Легкий - відсутність впливу захворювання на

загальний стан, працездатність чи відпочинок

хворих. Застосування лікарських препаратів –

епізодичне.

Середньо-важкий – симптоматика АР ліквідується чи мінімізується,

якість життя нормалізується при застосуванні

відповідних лікарських препаратів.

Важкий - застосування лікарських засобів не ліквідує клінічні прояви (чи

впливає в незначній мірі на клінічні прояви) і

суттєво не поліпшує якість життя хворих.

Ускладнення – полісенсибілізація (коли виникає гіперчутливість до

алергенів різного походження), неспецифічна

гіперреактивність, синусит, поліпоз носа,

гострий та хронічний середній отит.

Можлива трансформація АР в бронхіальну

астму або одночасне існування обох

захворювань.

Обов’язкові обстеження.

1. Збирання скарг і анамнезу (сезонний характер нежиті, погіршення у суху погоду, поза приміщенням – для САР, цілорічна симптоматика, погіршення стану у приміщенні – для ЦАР; обтяжена спадковість щодо алергії)

2. Огляд алерголога (з метою виключення неалергічних хронічних захворювань носа – вазомоторного, поліпозного, інфекційного риніту).

3. Шкірне тестування (прик-тест) мікст-алергенами з наступним дообстеженням відповідною групою алергенів.

4 .Огляд отоларинголога (виключення неалергічних хронічних захворювань носа, його вроджених вад, ускладнень).

5. Рентгенологічне (рентгенографія, звичайна чи комп’ютерна томографія) дослідження носа і навколоносових пазух.

Додаткові обстеження.