40.Духовне життя суспільства. Поняття «культури».

Без розкриття змісту понять неможливо осягнути зміст духовного життя людини та суспільства, тому що духовне життя і людина є формами прояву та реалізації духовності, людського духу. Поняття духовне, духовність є похідними від слова «дух» (лат. «spirit» та грец. «рпешпа»), що зустрічається уже в античній культурі та означає рухливе повітря, повівання, дихання, носія життя, його енергетичний, активно-творчий початок.

Життя суспільства - складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у ході чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські потреби. Світ культури - це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь. У світ культури, в якому розгортається життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та образи, звичаї та традиції. У реальному суспільному житті щільно переплетені та рівно необхідні матеріальне, речове та ідеальне, духовне. Духовне просякає усі сфери суспільного життя - економічну, соціальну, політичну, суто духовну. Адже у будь-якому виді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби, переслідує ту чи іншу мету, реалізує конкретні плани, використовує певні ідеальні схеми діяльності, спирається на ціннісно-нормативну інформацію, що закодована у ідеальних образах. Цей процес виробництва та використання закодованої інформації і є духовним життям суспільства.

Духовне життя суспільства - це активно-творча діяльність людей — засвоєння та перетворення світу, яка є у виробництві, зберіганні, розподілі, споживанні духовних цінностей та ідеального змісту. Духовне життя суспільства зв'язане з задоволенням духовних потреб, функціонуванням свідомості (суспільної та індивідуальної), стосунками між людьми, багатоманітними формами їх спілкування. Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб'єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом. Розподілом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо). Ось чому не можна зводити духовне життя суспільства лише до функціонування суспільної свідомості. Стан духовного життя визначається усіма його складовими.

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

41.Національні культури та загальнолюдська культура.

Національні цінності в духовній сфері - величезне інтелектуальне багатство й невичерпний резерв відтворення загальнолюдських цінностей, культурних і моральних традицій народів, процесу загальнонаціонального творення. Культура сьогодні існує в національній формі самовираження. Національне ж народжується з конкретно-історичних особливостей життя народу, його соціальної сутності. Національну культуру необхідно розглядати у всьому багатстві її змісту й різноманіття фарб, як закономірний щабель у розвитку світової культури й необхідний внесок у загальнолюдську цивілізацію. Можна визначити її як синтез національно-особливого, інонаціонального й загальнолюдського (світового), переробленого й освоєного національного багатства.

Сама головна й найпривабливіша особливість національної культури - це її дивна розмаїтість, самобутність і неповторність. Розвиваючи особливості своєї культури, нації уникає наслідування й принижене копіювання, створює свої форми організації культурного життя.

Загальнолюдське проявляється й у самій природі культури як діяльності, межі якої задаються архетипічно зумовленою "організацією" людини, з одного боку, і історично зумовленим характером середовища й епохи, з іншого. У рамках цих меж є величезна кількість варіантів і способів, якими може здійснюватися той або інший вид діяльності, причому чільний спосіб його реалізації є своєрідним маркером певного народу і його культури. Навіть у такому, видалося б, повністю детермінованому біологічними потребами людини виді діяльності, як дихання, можна виявити регіональну культурну специфіку (наприклад, хатха-йога).

Сфери культури загальнолюдські по-різному: серед них існують практично інтернаціональні (наука, техніка) і майже суто національні (усе, що пов´язане з народною творчістю). Але, якщо придивитися, ми побачимо деяку умовність цього поділу. З одного боку, навіть в галузі верстатобудування можна виділити відмінності, що тяжіють до певних національних "шкіл" - англійської, американської, японської - що правда, ці відмінності стосуються не стільки технології, скільки дизайну й компонування. З іншого, сама народна творчість багато в чому ґрунтується на тих засадах і ціннісних орієнтирах, які тяжіють до загальнолюдського - на засадах любові, вірності, зради, чвари тощо.

Будь-яка загальнолюдська проблема має різне значення в історичному житті різних народів. Для одного народу на певному етапі його буття найболючишими є питання, пов´язані з екологією (як для багатьох сучасних північних народностей), для іншого - проблема взаємин національних і расових меншин (це притаманно багатонаціональним державам) тощо 3 іншого боку, ті ж проблеми, нехай і меншою мірою, хвилюють також інші народи. У цьому причина того успіху, який на Заході мав фільм не українця за походженням С. Параджанова "Тіні забутих предків".