Класифікація дипломатичних документів:

1) документи внутрішнього користування: положення, розпорядження;

2) документи, за допомогою яких здійснюються письмові зносини між державами.

3) інші документи:

Мета документа – вплинути на уряд отримувача таким чином, щоб він або пішов на зустріч

До основних видів дипломатичних документів відносяться:

особиста нота, вербальна нота, приватний лист, колективні ноти, ідентичні ноти, циркулярні ноти, особисті послання, заяви глав держав, урядів, міністрів закордонних справ, декларації, телеграми, звернення до парламентів, спільні заяви, комюніке, документи договірного характеру, заяви для друку, тости.

БІЛЕТ № 22

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій, відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами, працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

Дипломатичні документи – це документи, що висловлюють позицію держави з того чи іншого питання міжнародного життя.

Класифікація дипломатичних документів:

1) документи внутрішнього користування: положення, розпорядження;

2) документи, за допомогою яких здійснюються письмові зносини між державами.

3) інші документи:

Мета документа – вплинути на уряд отримувача таким чином, щоб він або пішов на зустріч

До основних видів дипломатичних документів відносяться:

особиста нота (це лист, який надсилають з питань надзвичайно важливого та принципового значення, що вимагають «особистого» засвідчення, авторитету посадовця, який підписав листа, і який містить інформацію про подію особливої політичної ваги.), вербальна нота (– найпоширеніший різновид дипломатичного листа, яким обмінюються Міністерство закордонних справ країни перебування і посольства, а також самі посольства між собою.Вербальну ноту надсилають з метою розгляду й вирішення широкого кола питань, які стосуються взаємовідносин держав – зовнішньополітичних, економічних, культурних, а також із метою вирішення конкретних питань, пов’язаних із функціонуванням дипломатичних представництв.), приватний лист(– лист, адресований знайомим офіційним особам і пов’язаний із особистими питаннями або офіційними, порушувати які в офіційному порядку не бажано або не прийнято.Зокрема адресант надсилає приватного листа, щоб висловити адресатові подяку за запрошення на прийом, привітати його з особистою чи сімейною подією. Він також може попрохати про сприяння у вирішенні питання, яке вже є предметом офіційного листування чи переговорів, або підкреслити особисту зацікавленість у цьому питанні.), колективні ноти (представникам декількох держав), ідентичні ноти, циркулярні ноти(вербальна до декількох держав), особисті послання ( це документ, присвячений найважливішим, невідкладним міжнародним проблемам і питанням двосторонніх відносин, укладений від імені глави держави, уряду чи Міністерства.), заяви глав держав, урядів, міністрів закордонних справ, декларації(документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій.), телеграми (дипломатичні документи, які використовують для протокольного реагування на різні події в інших країнах, наприклад, щоб привітати з нагоди національного свята, ювілейної дати, обрання на пост президента тощо, висловити співчуття у зв’язку із значною трагедією чи дату оцінку певній ситуації політичного життя.), звернення до парламентів, спільні заяви, комюніке(офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями у міжнародних відносинах.), документи договірного характеру, заяви для друку, тости.

Білет № 23

Поняття дипломатичного листування.

Дипломатичні документи можна поділити на такі 3 групи: документи договірного характеру, документи інформативного характеру і дипломатичне листування.

Дипломатичне листування відрізняє від звичайного службового діло­водства обов'язкове дотримання низки особливих норм міжнародно-правового характеру, протокольних вимог, усталених звичаїв і традицій.

Відступи від загальноприйнятих в дипломатичному листуванні норм, а тим більше їх ігнорування, можуть бути сприйняті не лише як свідчення низької культури діловодства, але і як вияв неповаги до країни-адресата.

Підготовку дипломатичних документів, дипломатичне листування можна поділити на два основні блоки — офіційне та особисте дипломатичне листування з представниками іноземних держав

До числа традиційних видів дипломатичного листування відносять: ноти (вербальні, особисті), пам’ятні записки, меморандуми, заяви, послання, напівофіційне листування. Також відносять: офіційні повідомлення МЗС, виступи, промови на міжнародних конференціях і т.д.

Формально Міністерство закордонних справ та посольства можуть вести кореспонденцію мовою своєї держави. Однак іноді це може викликати в адресата труднощі з перекладом й затримати розгляд питань, порушених у дипломатичному документі. Тому Міністерство закордонних справ і посольства найчастіше ведуть дипломатичне листування:

- або мовою країни перебування. При цьому слід враховувати, що в таких країнах, як Канада, Бельгія, Швейцарія, Індія, Нігерія та ін., є кілька державних мов. Листування тільки однією із цих мов може ускладнити відносини;

- або мовою своєї держави, додаючи до кожного документа його неофіційний переклад. У такому разі, щоб уникнути різночитань, документ повинен мати кілька близьких за змістом до оригіналу 77 варіантів перекладу.

За домовленістю сторін дипломатичне листування можуть вести якою-небудь третьою мовою (наприклад, міжнародною).

Важливим принципом дипломатичного листування є принцип взаєм­ності. На вербальну ноту прийнято відповідати вербальною нотою, на особистий лист - особистим листом, на візитну картку - візитною карт­кою. Вважається неввічливим на особистий лист відповісти вербальною нотою, як і на лист з особистим підписом - листом із надрукованим прі­звищем. Згідно із цим принципом протокольні мовні формули, які міс­тяться у документі-відповіді, повинні відповідати протокольним мовним формулам, які містилися в отриманому документі.

Білет № 24

Вимоги до оформлення сторінок службових листів; нумерація сторінок, міжрядкові інтервали, довжина рядків, відступи від межі лівого берега.

Службові листи - спосіб обміну інформацією між організаціями, підприємствами, фірмами.

1. Службовий лист пишуть на спеціальних бланках. Склад і розташування реквізитів бланка повинні відповідати ГОСТ 6.38-90.

2. Реквізити службового листа: держ. герб, найменування міністерства, відомства, емблема і найменування організації, поштову адресу, номер телефону, факсу, номер рахунку в банку, дата, індекс, посилання на дату і номер вхідного документа, адресат, заголовок до тексту, текст, підпис, позначка про направлення копії в інші адреси, у справу, прізвище та телефон виконавця.

3. Реквізити, що складаються з кількох рядків, друкують через один інтервал, між реквізитами 1,5-2 інтервалу. Текст листа друкують через 1,5 інтервалу. На форматі А5 допускається друкувати текст через 1 інтервал. Текст, призначений для розмноження друкарським способом, друкують через 2 інтервали.

4. Текст листа повинен бути лаконічним, переконливим. Писати треба точно і просто, віддаючи перевагу простим поширеним пропозицій. При цьому необхідно прагнути до того, щоб кожне слово несло максимум інформації.

5. Листи можуть бути оформлені у вигляді прохання, запиту, відповіді, повідомлення, відмови, звернення, пропозиції, вимоги, розпорядження, нагадування, попередження, запрошення, підтвердження, повідомлення, телеграми, вказівки та ін.

Білет № 25

Роль та місце дипломатичної мови та дипломатичних документів у міжнародних відносинах.

Вислів "дипломатична мова" використовується для визначення кіль­кох понять:

•     мови офіційних дипломатичних зносин, а також мови, якими скла­даються дипломатичні документи, у т. ч. міжнародні договори; у цьому сенсі дипломатична мова - підстиль офіційно-ділового сти­лю літературної мови;

•     сукупності спеціальних термінів, фраз, що складають загально­прийнятий дипломатичний словник;

•     визначення стриманості, обережності під час розмови, які дозво­ляють дипломатам і політикам говорити один одному різкі речі у ввічливій, м'якій формі;

•     специфічної, професійної мови переговорів.

Використання дипломатичної мови дозволяє під час переговорного процесу зберегти спокійну, конструктивну атмосферу, що, зокрема, важ­ливо для суспільної думки;

Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття "дипломатична мова" і "міжнародна мова". Міжнародні мови обслуговують будь-які міжнародні зносини як між державами, так і між неурядовими організаціями і навіть приватними особами, дипломатичні ж мови - лише дипломатію.

Принцип рівноправності мов у міжнародних відносинах утвердився після II світової війни. У наш час не існує обов'язкової єдиної мови для ведення офіційних дипломатичних зносин і складання міжнародних до­говорів. Дипломатичною мовою вважається будь-яка мова, яка викорис­товується в усних або письмових міжнародних зносинах.

У минулому дипломатичні документи виходили лише від монархів або підписувались уповноваженою особою від його імені та були адре­совані іншому главі держави. Особиста нота, яка містила розгорнуті про­токольні формули, була основним видом дипломатичних документів. Використання ж вербальної ноти вважалось ознакою прохолодних від­носин між державами. Раніше вербальна нота визначалася як документ, зміст якого повинен бути предметом серйозного розгляду, надзвичайно важливий, але не призначений для опублікування. Це ніби важлива заява, зроблена усно і потім відтворена на папері, щоб заява не забулась. У наш час замість вербальної ноти після усної заяви може залишатись "пам'ятна записка", а вербальні ноти є найуживанішим ви­дом дипломатичного листування.