4. Природно – соціальні та екологічні умови функціонування міських систем

Формування і функціонування міста у просторі і часі підлягає природним (екологічним) та природно – соціальним законам і закономірностям.

Природні аспекти функціонування міст найкраще розроблені Н. Реймерсом (1990). До основних, за якими розвивається взаємодія міста і природи відносять:

1. Головний – розвиток природної системи за рахунок навколишнього середовища (1 закон - закон розвитку екосистем, згадували раніше). Він має надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення завдяки основним своїм наслідкам:

• абсолютно безвідходне виробництво є неможливим (воно рівнозначне створенню вічного двигуна);

• будь – яка високоорганізована біотична система, використовуючи та видозмінюючи середовище життя, створює потенційну небезпеку для низькоорганізованих систем;

• біосфера Землі (як макроекосистема) розвивається не тільки за рахунок ресурсів планети, але опосередковано – за рахунок і під керуючим впливом космічних систем (насамперед Сонячної системи);

Третій наслідок закону має особливе значення як для аналізу виникнення і розвитку міст, так і для довгострокового прогнозування. Він повинен враховуватися при розгляді всіх процесів, що відбуваються на Землі.

Для дослідження розвитку урбоекосистеми важливими є й інші закони.

2. Закон рівнозначності умов життя – усі природні умови середовища, що необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Зміст цього закону цілком очевидний – тільки місця, що відповідають певному комплексу вимог, придатні для будівництва і функціонування міста. Проте він часто ігнорується при плануванні природокористування, коли один із життєво важливих ресурсів експлуатується в неприпустимо великих межах.

3. Закон синергетичної (сукупноної) дії природних чинників стосовно міст: чисельність (здоров’я) населення в місті залежить не від окремого чинника, що навіть може бути лімітуючим, а від усієї сукупності екологічних чинників одночасно. „Вага” кожного окремого чинника в їхньому сукупньому впливі різна і може бути визначена кількісно. (наприклад: при виборі місця для міста на рельєф місцевості звертають увагу і враховують його при будівництві як один із найважливіших компонентів ландшафту, що впливає на стійкість території міста. Інші ж геомофорфологічні чинники випадають із розгляду – це призводить до втрати стійкості урбоекосистеми, деформації будинків, погіршення здоров’я населення тощо).

4. Закон факторної відносності. Відповідно нього, різноманітні елементи системи неоднозначно і неодночасно реагують на зовнішні зміни. Оскільки урбосистема дуже складна за своєю внутрішньою структурою, то реакція складових її елементів (будівлі, дороги, парки, комунікації, населення тощо) на природні та соціально – економічні зміни буде неодночасно і неоднозначна.

Природно – соціальні умови функціонування міста як складної урбоекосоціосистеми можна виразити наступними законами:

1. Правило соціально – екологічної рівноваги: суспільство розвивається доти й остільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища – природним і штучним

2. Закон еволюційно – соціально – екологічної незворотності: екосистема, що згубила частику своїх елементів, або якийсь з них був змінений чи замінений не може повернутися до свого початковогго стану. Отже, в процесі розвитку міста ми отримуємо нову систему, яку не можливо повернути до початкового стану (на соціумі - розвиток людства не може рухатися від пізніших фаз до початкових). Дуже важливий наслідок – неправомірність поширення виявлених раніше закономірностей початкової системи на нову, тобто так як повернути систему до початкового стану неможна, до неї треба підходити як до нового субприродного утворення.

3. Правило соціально – екологічного заміщення (переходи до більш технологічних типів господарювання стають причиною екологічних криз, а ці останні провокують кризи соціально – економічні, що провокують політичні).

4. Принцип культурного управління розвитком: в основу господарювання повинні бути закладені основи екоцентризму (екоцентризм – коли на 1 місце при господарювання виноситься збереження довкілля, тільки при даній умові можливий довгочасний розвиток суспільства, антропоцентризм – на 1 місці економічні).

5. Закон ноосфери. В.І. Вернадський сформулював тезу, що біосфера Землі закономірно і неминуче перейде в нову якість, стане ноосферою (ноос – розум), тобто новий стан біосфери, перебудованої розумом людини. Але на сьогодні вплив техносфери супроводжується такими зиінами, що ставиться під загрозу існування самих людей. Тобто зміна бути узгоджена з законами природи. Згідно даного закону, коли людство не почне розумно регулювати свою чисельність і тиск на природу, зважаючи на її закони, то вид Ноmo sapiens зникне.

Але основним соціально – природним аспектом існування урбосистеми є правельне управління не тільки природою, а головне – внутрішнім світом людей, (екологічна освіта), а правильне управління природою витікає вже з даного поняття.

Основні властивості функціонування міста насьогодні:

1. Чим більше місто, тим більше в ньому проявляється „паразит біосфери”

2. Великі міста споживають більше кисню чим продукують

3. У великих містах іде накопичення тепла

4. Різко зменшується кількість природніх потоків, натомість вносяться нові речовини і створюються нові штучні потоки

5. Виразно проявляється агресивність міської системи стосовно сусідніх екосистем (лісових, річних)

6. Подальший розвиток міських систем неможливий без створення надійного механізму штучної регуляції.

Отже керування розвитком міста має відбуватися з урахуванням наступних аспектів:

1. Абсолютно ізольований розвиток неможливий. Але крім того в природі існує поняття внутрішньої динамічної рівноваги (на дорозі росте трава, води самоочищаються тд), саморегулювання. Соціум, техносфера не є саморегульованими, вони регулюються людиною, і їх динамічна рівновага залежать від неї та зовнішніх чинників. Отже, необхідно створювати штучну регуляцію

2. Оскільки „ніщо не дається задарма” необхідно спрямовувати розвиток урбогеосистеми за рахунок легко відновних низькоорганізованих систем на розпробку нових технологій виробництва енергоресурсів та продуктів споживання.

3. Загалом „все що з’являється має кудись діватися“, звідси до структури керування має бути включений блок досліджень, спрямований на утилізацію відходів (маловідходні технології)

Лекція 3