19. Причини характер та періодизація національно-визвольної війни

Визвольна війна, спалахнув­ши в середині XVII ст., сили, що брали в ній участь, ставили за мету визволення України з-під влади Речі Посполитої. Нова політична еліта України прагнула створити свою національну державу, сформувати в ній новий соціально-економічний лад з козацькою влас­ністю на землю.

Війна характеризується переплетінням національ­но-визвольних та соціальних мотивів. Великим і знач­ним було і релігійне протистоянняправослав'я і като­лицизму, тим більше, що інтереси українців і поляків оберталися в колі двох різних світоглядів. Перед у бо­ротьбі з Річчю Посполитою вели козаки, які очолили селян, міщан і духовенство. Війна почалася в лютому 1648 р. із захопленням повстанцями Запорізької Січі і обранням гетьманом Богдана Зиновія Хмельницько­го. Роком її закінчення вказується 1654 p., коли відбу­лася Переяславська Рада між Україною і Москвою.

Отже, рушійними силами революції були козаки, се­ляни, міщани, шляхта. Характер війни був всенарод­ний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б. Хмельницький, син дрібного українського шляхтича, на початок війни — чиги­ринський сотник. У кінці 30-х років Б. Хмельниць­кий був генеральним писарем.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битва­ми під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським дого­вором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Поль­щею. Четвертий період (1656-1657 pp.) —укладен­ням союзу між Україною і Семигородським кня­зівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розріз­нених селянських і козацьких загонів народно-виз­вольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із заго­ном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

20. Розгортання національно визвольної війни

Визволивши у червні Лівобережжя, повстанські загони полковників М. Кривоноса, I. Гирі, I. Ганжі почали визволення Правобережжя. Проти них уряд вислав військо, очолене українським магнатом князем Єрємією Вишневецьким. У кількох сутичках полковники змусили карателів відступити. Вирішальні бої відбулись у липні 1648 року на Волині.

Влітку польський уряд спорядив 40-тисячну армію з 10-тисячним обозом озброєної челяді і вислав її проти повстанців. Шляхта їхала на війну, мов на прогулянку: везла з собою розкішний одяг, золоті прикраси. Самовпевнено переоцінюючи власні сили, вона говорила, що для цієї війни більше підходять канчуки, а не зброя. Очолювали військо командири, які не відзначалися військовими здібностями. Князь Д. Заславський більше славився лінощами, М. Остророг - ученістю, а О. Конецьпольський взагалі був 19-річним юнаком. Богдан Хмельницький влучно назвав цих горе-полководців «периною, латиною і дитиною».

Бездарному польському командуванню протистояло добре злагоджене козацьке керівництво, очолюване талановитим воєначальником Б. Хмельницьким. Йому допомагали не менш талановиті сподвижники - полковники Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс. Армія повстанців налічувала 100 тисяч чоловік з 14-тисячним загоном татар. В основному це були погано озброєні й погано навчені вчорашні селяни. Але їх силою була віра у перемогу.

8 вересня 1648 р. обидві армії зустрілися біля містечка Пилявці на Поділлі. Грізно стояли полки один проти одного. їх розділяла річка Пилява. Вранці 11 вересня почалася велика січа. Вона тривала три дні. Військо Хмельницького 13 вересня врешті оточило ворога і розбило його вщент. Польська армія почала панічно втікати врізнобіч

Шлях на Львів і Краків було відкрито. У Галичині військо Хмельницького підтримували загони повстанців Семена Височана. Спалахнуло визвольне повстання й у Білорусі.

Зборівський договір був безперечним успіхом гетьмана Б. Хмельницького як талановитого воєначальника, спритного і розумногодипломата. Адже польському урядові довелося вступити з гетьманом у переговори як з рівною договірною стороною на тих умовах, про які магнати раніше навіть чути не хотіли, а не те, щоб обговорювати їх на міждержавному рівні. Уряд зробив значні поступки повстанцям. Проте обидві сторони залишилися незадоволені угодою. Польські можновладці жадали реваншу і повної покори України. Українські повстанці, які залишились поза реєстром, кричали Б. Хмельницькому: «Для чого без нашої поради з королем помирився!» Вони були ладні вести далі важку боротьбу за свободу.