44.Фiлософiя середньовiччя. Номіналізм і реалізм в середньовіччі.

В середні віки у Західній Європі в усьому панувала католицька церква. Та західна церква на відміну від східної функціонувала в умовах феодальної роздробленості європейських країн. Вона сама була найбільшим і наймогутнішим феодалом. Тому вона виступала і як ідеологічний диктатор, і як світський володар одночасно. Церква відкидає наукову картину світу, що формувалася в античному світі і античній філософії, утверджуючи релігійне вчення про світ. Така ідеалістична релігійна філософія отримала назву схоластики ( від schola - школа), суть якої полягає у визнанні Святого письма (Біблії) вершиною знань. Схоластиці властиві умоглядність та догматизм, що виявлялись у пустопорожньому коментуванні пояснень Біблії.

Середньовічна філософія наслідувала лише ті вчення і положення античної філософії, які могли підтвердити християнське вчення про бога, світ і людину. В першу чергу, вона звертала увагу на вчення Платона про вічний і незмінний світ ідей, положення Арістотеля про активність ідеальної першоформи та її пріоритет над безструктурною матерією, а також вчення римського лікаря і філософа Галена про людину як дивовижне творіння бога.

Найвідомішими філософськими напрямами того періоду були номіналізм та реалізм.

Представники номіналізму (від слова nomen - ім’я) визнавали, що загальні поняття є продуктом людського мислення, відображенням результатів пізнання. Отже, вони є історичними, плинними, відносними.

Представники реалізму (від слова realis - реальний) вважали, що загальні поняття, особливо ті, що містяться в Біблії, існують реально, вічно і незалежно від матеріального світу. Вони мають божественне, позаісторичне походження.

Номіналісти та реалісти були, таким чином, історичними формами матеріалістичного та ідеалістичного розуміння сутності загальних понять, без розкриття якого неможливе пізнання.

До відомих представників номіналізму належать французький філософ і богослов Абеляр, англійський філософ і природознавець Роджер Бекон, англійський теолог і філософ-схоласт Оккам, арабський філософ-лікар Ібн-Сіна (Авіценна).

Розвиваючи матеріалістичні елементи філософії Арістотеля, номіналісти доводили, що хоча бог і є першопричиною світу, проте він не творить його з нічого, бо і єдиною основою буття є матерія. Вони вважали, що всі природні явища причинно зв’язані між собою, поняття відбивають цей зв’язок, даючи істини раціонального знання, які можуть не тільки не співпадати з одкровенням релігії, але й прямо суперечити йому. Тому раціональні знання слід звільнити від релігійної опіки, надати їм можливість самим здобувати свої істини.

На противагу номіналізму реалісти розвивали ідеалістичні традиції в середньовічній філософії. Представниками реалізму були Іоанн Скотт, Ансельм Кентерберійський, Фома Аквінський та ін.

Представником пізньої схоластики був Уільям Оккам. Послідовно дотримуючись номіналістичної лінії у запереченні будь-якої об’єктивності існування загальних понять, Оккам використовує свою знамениту “бритву” (“бритва Оккама”), за допомогою якої “відсікалися” всі “сутності” (загальні поняття), необхідність яких не обгрунтовувалася строго логічно. Загальні поняття самі по собі є термінами, що вважаються словами й у цьому плані вони є чимось одиничним. Властивостей загальності вони набувають лише в розумові внаслідок приписування їм того чи іншого значення. Звідси поява поняття “термінізму”, як часто називають оккамову теорію загальних понять.

Найбільшу теоретичну теологічно-філософську спадщину залишив Фома Аквінський. Його основні твори “Сума теології” і “Сума проти язичників” є своєрідною енциклопедією християнської ідеології. Його філософія - це спроба примирити філософію Арістотеля, особливо її матеріалістичні положення, з офіційним вченням католицької церкви. В основі вчення Ф. Аквінського лежить визнання бога як причини, основи і кінцевої мети всього існуючого. Основою людини є її душа. Без неї людина є тільки зовнішньою оболонкою. Це ж стосується матеріального і духовного світів. Матеріальний світ - це тільки зовнішній прояв світу духовного, який є вічним.

Одночасно у вченні Ф. Аквінського містяться глибокі думки щодо значущості людського розуму в пізнанні світу, про відносність понять “зло” і “благо”, про сободу волі людини тощо. Аквінський був універсально обдарованим теологом католицької церкви. Завдяки цьому, починаючи з кінця XVIII століття і до нашого часу, вчення Фоми залишається офіційною філософією католицизму в цілому.