Тема 3. Філософська антропологія. Філософія людини

Для глибокого засвоєння матеріалу з цієї теми особливу увагу необхідно звернути на аналіз категорій: філософська антропологія, людина, індивід, індивідуальність, особистість. Без з'ясування їх сут­ності неможливе проникнення у зміст цієї теми.

Поняття "антропологія" означає вчення про людину, а "філо­софська антропологія", відповідно, - філософське вчення про людину.

Вивчивши першоджерела, наукову літературу, журнальні статті, студенти зможуть засвоїти головне - проблема людини є однією із найважливіших у філософії. Особливо вона актуальна в переломні періоди розвитку, коли з усією гостротою постає питання про сенс жиггя людини й всього людства. Саме такий період переживає вітчизняна історія та вся світова цивілізація.

ЗО

Філософія людини розкриває її сутність, природу, місце й роль у суспільстві. Однак в різних філософських течіях погляди мислителів з цих питань різні, а часом протилежні. Зважаючи на це, рекомендуємо студентам розглянути неотомістську, марксистську, екзистенціалістську концепції про людину. Одночасно необхідно засвоїти психоаналітичну концепцію 3. Фрейда, вітчизняних і зарубіжних представників релігійної філософії.

Саме такий підхід дозволить студентам проаналізувати сутність людини на основі чотирьох різних вимірів: біологічного, психічного, соціального й космічного. Важливо при цьому зрозуміти, що жоден вимір окремо не розкриває феномен людини в її цілісності.

З проблемою сутності людини пов'язане також питання про співвідношення біологічного й соціального в людині. Слід, насамперед, відкинути дві крайні точки зору: абсолютизації соціального фактору (пансоціологізму) та абсолютизації біологічного фактору (нанбіологізму).

Автори першої точки зору розглядають людину як продукт виключно соціального середовища. На таких позиціях стояли в.радянські часи дослідники, які боролись проти генетики як "буржуазної" науки. Представники другої точки зору сповідають расистські теорії, що дово­дять положення про "природну переваїу" однієї раси над іншою. Піддавши критиці ці крайнощі, студентам необхідно зробити узагальнюючий висновок: біологічне та соціальне в Людині знаходяться в тісному взаємозв'язку. У рамках цієї взаємозалежності ириродно-біологічні ознаки життєдіяльності людини опосередковуються соціально-культурни­ми факторами.

Наука свідчить, що людина як біологічна істота живе в природному і соціальному середовищі, взаємодіє з природою. Водночас вона живе у соціальному середовищі, що представляє собою людське оточення, до якого належать соціальні групи людей або людські спільності, членом яких вона є. Сюди ж треба віднести і певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві. Дослідження цих питань слід пов'язати із розв'язанням питання соціалізації людини. Соціалізація є процесом засвоєння індивідом певної системи знань, норм та цінностей, які дають змогу функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Вона охоплює як соціально-контро­льовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, тобто виховання, так і стихійні, спонтанні процеси, які спричиняють вплив на її формування.

3)

Найважливішою формою соціалізації є звичаї та традиції, серед яких людина живе від народження до смерті.

Особливий теоретичний та практичний інтерес становить зміст таких категорій: "індивід", "індивідуальність" та "особистість". Доцільно з'ясу­вати, як в історії філософії створювалися різні вчення про людину, яким сенсом наповнювалися категорії "індивід", "індивідуальність", "особистість".

Що стосується категорії "індивід", то в науковій та навчальній літературі існує загальноприйнята думка про те, що це одиничний представник людською роду, один з багатьох. З цим поняттям нерозривно пов'язане інше - "індивідуальність", що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності, її можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Індивідуальність, таким чином, є, з одного боку, наслідком біологічної своєрідності організму, а з іншого -наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда.

Поняття "особистість" є узагальнюючою функцією соціально­го та біологічного начала в людині. Проте переважне значення мають соціальні характеристики: це є її "Я", що визначає вольове начало, свідоме ставлення до навколишнього світу і до самого себе. Особистість забезпечує цілісність людини. Вона є процесом самореалізації людини. Особистість є інтегруючим началом, що об'єднує в єдине ціле біологічне, соціальне і психічне в людині. Воно охоплює сукупність усіх соціальних ролей людини, всіх суспільних відносин.

Студент має знати, що категорія "особистість" як в минулому, так і в сучасній філософській літературі виступає об'єктом творчих дискусій. Рекомендуємо студентам порівняти точки зору, які містяться в навчальній літературі, та висловити свою особисту думку [11, с. 357-364].

На основі визначення категорії "особистість" необхідно перейти до характеристики соціальних ролей, які виконуються кожною особистістю. В суспільстві ці ролі різноманітні і складають цілісну систему: осо­бистість як працівник, особистість як власник, особистість як споживач, особистість як громадянин, особистість як сім'янин. Питання про систему соціальних ролей особистості, про об'єктивні та суб'єктивні передумови виникнення та вдосконалення рольових функцій особистості може стати предметом дискусії на семінарському занятті. Ця проблема глибоко досліджена у філософії екзистенціалізму, зокрема, Ж.П. Сартр

32

вважає, що людина взагалі - це є сукупність тих ролей, які вона виконує, і людина завжди є актор.

Цікавим для аудиторії може бути обговорення питання про "сенс життя". Можна розглянути оптимістичні концепції сенсу життя, що обґрунтовують віру людини у майбутнє, краще життя; песимістичні ж -зневагу до життя, до людських можливостей, до майбутнього. Сенс життя - це є фундаментальна основа людського буття, стрижень самого життя, його можливість і здійснюваність. Визначення сенсу життя, його чітке розуміння пов'язане з розумінням мети життя таз вибором життєвого шляху. Останній нерозривно пов'язаний з життєвою позицією та способом життя.

Важливо розглянути питання про поняття смерті і безсмертя. Смерть мас не тільки біологічне чи медичне визначення, а насамперед світоглядне, духовно-моральне осмислення. Можна зупинитися на розгляді цих питань у різних народів, різних релігій та філософських концепціях.

У ході дискусії доцільно поставити питання: що означає "гідність людини", "гідність людського життя", "жити по-людськи", "призначення людини"? Кожен студент має можливість дати на нього свою відповідь. Відповідь може бути такого характеру: якщо людина представляє собою єдність біологічного, соціального та духовно-психологічного, отже, і жити треба так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну.