Впорядкування території природних та культурних пасовищ.
Крім створення належного травостою для кормових угідь, важливе значення має
правильна система їх використання. Для правильного догляду за кормовими угіддями проектують пасовищезміни та сінокосозміни, де проводиться випас або сінокосіння в певній системі та чергуванні, внесенням добрив, проведенням культуртехнічних робіт.
Пасовищезміна – це науково обґрунтована система використання пасовищ, що
передбачає чергування випасу, поточного догляду, сінокосіння та відпочинку в поєднанні з систематичним проведенням заходів по покращенню травостою. Існує ділянкова пасовищезміна та групова.
Ділянкова пасовищезміна передбачає організацію окремої пасовищезміни для
кожної випасної групи тварин (гурту, табуну, стада, отари), а групова – чергування систем використання пасовищ по окремих полях пасовищезміни, тобто кожне поле, відводиться на певний рік випасу для випасної групи тварин.
Елементи впорядкування території пасовищезміни:
1. Розміщення гуртових ділянок.
2. Розміщення загонів чергового стравлення.
3. Розміщення скотопрогонів
4. Розміщення літніх таборів та водних джерел.__
Основні питання, які вирішуються при розміщенні гуртових ділянок – це формування випасних груп худоби, визначення площі випасних ділянок та територіальне
розміщення цих ділянок відносно рельєфу, ґрунтового покриву та інших природних та просторових умов.
Випасні групи худоби – гурти, отари, табуни, стада – формують з врахуванням стаі,
віку, породного складу, продуктивності тварин. Гурти корів формуються по 100-200, 200- 250 голів, телиць – до 100 голів, гурти молодняку великої рогатої худоби старше 1 року – 300 голів. У кожному випадку кількість голів в гурті визначається виходячи з розміру ферми, залежно від кількості худоби, яка утримується в одному зимовому приміщенні. Вівці групуються в отари по 600-1200 голів залежно від породи , віку, статі
Впорядкування території сіножатей
Сіно є необхідним кормом для тварин, тому сіножаті – основний вид сільськогосподарських угідь, що дає дешеві та якісні корми. В більшості сільськогосподарських господарств під сіножатями лишились ті ділянки, які по ґрунтовим умовам, умовам зволоженості, рельєфу, обмеженням в використанні або просторового розміщення малопридатні для інших сільськогосподарських угідь. При їх правильному викорис анні можна забезпечити високу продуктивність даного виду кормових угідь.
Влаштування території сіножатей включає елементи:
– організацію сінокосозмін, розміщення сінокосозмінних і бригадних ділянок;
– розміщенні польових станів;
– розміщенні дорожньої сітки;
– розміщенні водних джерел.
З метою чергування строків сінокосіння по роках, покращення травостою (внесеня
добрив, підсів трав) вводять сінокосозміни, що передбачають ділення сінокосів на
сінокісні ділянки для використання їх по певній схемі. Відомо, що найкращі строки скошування бобових трав і різнотрав’я на сіно – фази бутонізації – цвітіння, злакових – колосіння – початок цвітіння. Але щорічне скошування травостою на одній і тій же ділянці тільки у вказані фази призводить до пригнічення і винищення цінної лугової рослинності та зниження врожайності. Тому в сінокосозмінах чергують строки скошування трав по рокам. Позитивний вплив на підвищення продуктивності сіножатей дає періодичний випас худоби, який сприяє більш ефективній боротьбі з чагарниками на сіножатях, покращенню якості травостою, активізації розкладання органічних залишків.
Для кожного типу сіножатей (суходільних, покращених) вводять самостійні
сінокосозміни та свою систему використання. Звичайно сінокосозміни проектують
чотирьох-шестилітньої ротації.
В процесі проектування на основі тривалого вивчення типів сінокосів в господарстві, ґрунтових умов, рельєфу місцевості підбирають і розміщують схеми сінокосозмін. При проектуванні число сінокосозмін на однотипних сінокосах намагаються звести до мінімуму, розміщувати їх компактно але достатньо крупних розмірів.
Сінокосозмінний масив ділять на ділянки (поля сінокосозмін) в межах яких прибирають сіно в різні строки, випасають худобу, доглядають за травостоєм.
При розміщенні сінокосозмінних ділянок враховують наступні вимоги:
– однорідність по підбору травостою, ґрунтові та інші умови, що впливають на стри
проведення і технологію робіт;
– придатність ділянок для механізованого прибирання сіна та догляду за сіножати,
правильність конфігурації, раціональне відношення сторін, достатній розмір;
– розміщення (по можливості в одному місці), компактність (вони не повинні бути
розділені урочищами та іншими елементами рельєфу на окремі ділянки і бути
рівновеликими);__