3.1. Методика «Філософія для дітей» у викладанні предметів морально-духовного спрямування.

«Є таке прислів’я: «Будь обережним в своїх бажаннях, бо вони можуть здійснитись»[3, с. 238]. Цей вислів є лейтмотивом творчості американського науковця у галузі теоретичної фізики і екології Мічіо Кайку. Він зробив передбачення після важкого і довгого збору інформації і даних в усіх галузях нашого життєвого простору. Його прогнози втілюються в реальність вже сьогодні, хоча книга «Фізика майбутнього» вийшла в публікацію всього лише три роки тому. Автор стверджує [3, с. 345], що багато професій, які пов’язані з технікою та обслуговуванням почнуть зникати. Перевага буде надаватись лише тим видам роботи, з якою не зможуть справлятись роботи чи електроніка. Цей прогноз на найближчі 70 років є актуальним і сьогодні, адже список таких професій вже скоротились після того як в кожному офісі з'явився персональний комп’ютер. В пріоритеті залишаться тільки люди, що виконують аналітичну роботу, яку не здатний виконувати комп’ютер. Серед таких професій найбільш затребуваними будуть юристи, люди мистецтва (актори, кінорежисери, сценаристи, письменники і поети), слідчі, судді, дизайнери, проектувальники, інженери і ін.. Ці види роботи не можуть скопіювати ні одна машина у світі. На новий рівень вийде медицина. Клонування стане не тільки можливим, але й доступним; генна інженерія активно розвиватиметься і надалі. Люди повинні будуть пристосовуватись до змін. Виникатимуть етичні і релігійні конфлікти на базі невизнання тих нововведень, що будуть нам пропонувати вчені і наука. Топ професій, які займуть перші місця на ринку праці ще невідомі. Але є достеменним твердження про те, що ці професії ще не виникли. Той світ, у якому ми будемо жити матиме всі умови для комфортного існування людини.

В першу чергу, в такій ситуації нас повинна була б зацікавити підготовка дітей у школах та ВУЗах до такого майбутнього. «Філософія для дітей» М. Ліпмана була створена саме для того, щоб наступне покоління було готовим до будь-яких технічних чи еволюційних змін в історії людської цивілізації. Сама історія виникнення цієї методики була пов’язана з швидким розвитком подій у суспільстві. Криза в педагогічній думці та потреба в нових методиках викладання виникла ще в 70-х роках ХХ століття. Як пише Юліна: «На рівні ЮНЕСКО, «Римського клубу», міжнародних культурно-освітніх організацій рішення багатьох глобальних проблем напряму пов'язується з ліквідацією цивілізаційних розривів і вихованням нового типу освіченої людини»[13, с. 40]. Ця ситуація прогресує, але використання новітніх методик допомагає встановити зв'язок між рівнем освіченості людини і швидкістю змін в інформаційно-технічному просторі.

Підготовка фахівців, що будуть опановувати нові професії повинна відбуватись на належному рівні. Як зазначають фахівці Інституту майбутнього (Institute for the Future (IFTF)) [21], якості, які входять до переліку основних в сферах новітніх професій – це критичне, аналітичне, прораховуюче мислення, міжкультурна та міжрелігійна компетентність і толерантність. Всі ці якості є метою роботи з дітьми за методикою Метью Ліпмана.

В першу чергу, головними завданнями «Філософії для дітей» є формування всіх типів мислення (критичного, креативного та піклуючого) за допомогою проведення занять, на основі філософських текстів. Але, курс «Філософія для дітей» передбачається не тільки для викладання філософії, але і інших гуманітарних дисциплін. В поле зору предметів, які не тільки можливо викладати за цією методикою, але й потрібно, потрапили теологія, християнська етика та релігієзнавство. Попередньо, потрібно сказати, що сам курс складається з частин, які розділяють його за віком дітей, яким він читається. Тому, підручники сформовані так, що кожен з них відповідає віку дитини. «Елфі», «Піксі», «Кіо і Гас», «Ноус», «Гаррі», «Ліза» і інші, - книги, що несуть в собі тематику відповідно до зацікавлень віку дитини і тих соціальних, моральних і релігійних проблем, що потрібно проаналізувати і вирішити на даному етапі навчання.

В підручнику «Гарі» [17, с. 3], що несе в собі підназву «Розмисли про розмисли», призначений до викладання в 5-6 класі. Тексти, що знаходяться в підручнику складені таким чином, щоб познайомити дітей з елементарними правилами логіки і застосовувати їх в дослідженнях релігії, мистецтва та протиріч, що постають в результаті заглиблення в ці теми. Гарі разом з друзями в ігровій формі виходять з ситуацій, в які потрапляють завдяки своїй допитливості.

Метью Ліпман в одному своєму інтерв’ю присвяченому його методиці роз’яснював її ефективність і вплив на релігійну ситуацію в країнах, де є складнощі з впровадженням предметів морально-духовного спрямування. Дослідник вважає, що книги, які є частиною його програми повинні подорожувати по світу і перекладатись на інші мови світу. Але на рахунок перекладу, він зробив уточнення. М. Ліпман висловився на рахунок дітей в деяких країнах, що ті в свою чергу не мають ніякого співчуття. Це є наслідком відсутності духовного виховання. Крім того, автор зазначає, що інший культурний дух може стати на заваді сприйняттю його текстів, тому, звичайно вони мають бути адаптовані. М. Ліпман зазначає, що ті матеріали, які потрібні для підготовки до впровадження курсів, що ведуться за методикою «Філософія для дітей» є в інтернет мережі з контактами офіційно уповноважених осіб. Науковець не безнадійно відгукується про країни з важкими для впровадження соціальними умовами: « Ситуація далека від безнадійної, навіть в країнах, де вплив релігії на освіту є дуже сильним»[22].

Ця цитата зараз не є голослівною, адже впровадження таких методик відбувається не тільки в європейських країнах, але і в країнах Сходу, де релігійна ситуація надважка і навіть не наближена до демократичної. Зокрема, в цьому ж інтерв’ю М. Ліпмана, кореспондент надає електронні інтернет-посилання на сайт програми «Філософія для дітей» і Ірані і Тегерані. Така методика може стати рятівною в деяких складних міжконфесійних ситуаціях, навіть таких, що відбуваються елементарно за шкільною партою між однокласниками, адже виховує в дітях терпимість і толерантність. Як зазначають автори курсів викладання філософських і релігійних предметів[23], ця програма поставила акцент паралелізмі і критиці релігійних і соціальних консерваторів, що не хочуть, що діти виявляли здібності до багатогранності видів мислення. Вони класифікують ці дисципліни як «…теоретичні, екзегетичні з критичної теорії, і вбачають програму як політично сумісну з поглядами постмодерністів, які вважають її сієнтиською і імперіалістичною…»[24, с. 38]. Погляди М. Ліпмана збігаються з поглядами прибічників демократичного прогресивного розвитку освіти і новітніх освітніх методик. Засновники самої програми «Філософія для дітей», та прибічники впровадження вважають, що в першу чергу прививання толерантності через діалогічне навчання повинне сформувати демократичне відношення дітей, що знаходяться під час навчання в одному приміщенні. Зокрема, впровадження такої програми відображає ті соціо-культурні та релігійні процеси, що безперервно відбуваються по всьому світі.

Мультирелігійність передбачає конфлікти, що виникають під намагання дізнатись більше про релігійні уявлення іншої людини. Ці питання є часто інтимними, такими, що змушують людину розкритися перед співбесідником. В такій розмові потрібно бути дуже обережним у висловлюваннях та незручних питаннях, які можуть образити, або відноситись до приватного життя того, про кого ви намагаєтесь дізнатись. Крім того деякі релігійні або сакральні знання не можуть обговорюватись десь поза релігійною общиною. Порушуючи це правило, можна спровокувати конфліктну ситуацію. Відносини, що складаються між дітьми в класі, часто дружні, а іноді полярно протилежні, тому викладач повинен бути максимально обережним і уважним до ситуацій, що є можливими в дитячому спілкуванні. Формування у дітей передбачливості у складних ситуаціях є однією з цілей курсу «Філософія для дітей» [24, с. 39]. Виникають трактування потрібності резолюції, що прописувала можливі пояснення міжконфесійних конфліктів. Наприклад в праці «Богословське відображення природи релігійної істини», що була видана в рамках коментування програми «Філософія для дітей», відбувається пошук відмінностей в розумінні богословських істин, для знаходження шляхів вирішення розбіжностей і конфліктних ситуацій. Так і не вдалося отримати конкретної відповіді, після видання коментарів про подібні дослідження програм, щодо засад у вимогах до релігійних істин філософії в класі.

Грегорі Моен в своїй статті [26, с. 5] зазначає, що методика «Філософія для дітей» може реалізовувати ті завдання, які традиційному навчанню в сучасному світі є вже мало доступними. Зокрема науковець Ширлі Еглі проводила навчання в рамках науково-дослідницької роботи щодо польових досліджень у роботі зі студентами, що хотіли б вивчати різні конфесії та релігійні течії. Така група студентів була створена і за допомогою роботи на місцях, тобто в храмах чи релігійних общинах, була зібрана наочна інформація, що при поверненні до класу, стала предметом для вивчення за методикою М. Ліпмана.

Йоргер Хеглер вважає [22], що релігія, яка має особистісний чи відкритий елемент, часто задумувалась на практиці, як така, що виконує деякі функціональні критерії, але насправді з строго особистого аспекту вона є відкритою тільки для віруючого. В цьому аспекті на поверхню випливає нова проблема в освітньому релігійному просторі, а саме: зіткнення об’єктивних і суб’єктивних поглядів. З однієї сторони, компетентність в питаннях віри релігійного віруючого/інсайдера залишається недоторканим елементом під час навчального процесу. Але, з іншої точки зору, зовнішнє розуміння є необхідним щоб описати зовнішні особливості релігійних практик, «наприклад релігію як суспільний рух, історичний розвиток її інститутів, політичні і інші обставини розвитку цього віровчення» [22, с. 120]. Автор висловлює думку щодо використання методики М. Ліпмана в викладанні релігійних курсів та її корисність, або небезпеку, яку вона в собі несе. Він звертає увагу на той факт, що все-таки «Філософія для дітей» може бути спроможною зробити свій важливий вклад в розвиток релігійної освіти. Хоча існують застереження, щодо перетворення змісту релігії в стереотипне знання, та науковець пише: « Якщо у нас є підозри на рахунок філософської педагогіки Руссо в праці «Еміль» (1762), то і в філософії релігії, ми можемо мати такі ж підозри про Ліпманівську філософію освіти»[22, с. 5]. Тут акцент робиться на тому, що при впровадженні будь-якої нової методики в педагогіці, є певний ризик, щодо стереотипності мислення та неточностях у поданні матеріалів навчання, згідно їх трактування. Авторитет Руссо та його методики є взірцем того, як нововведення перетворюються в повноцінний навчальний курс з правилами та традиціями, які легко критикувати, але важко знайти їм достойну заміну.

«Філософія для дітей» створює всі умови для розвитку трьох видів мислення, що мають стати головним засобом в навчанні та роботі для майбутнього покоління. «В світі, де істина виявляється невизначеною і відносною, нова методика може запропонувати можливість вивчати релігії в самому широкому сенсі»[18]. Таку тезу висловлюють педагоги, що реалізовують таке навчання в школах.