6. Поняття і види цивільної дієздатності фізичної особи

Дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК).

Наведене визначення дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Разом з тим воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті риси, котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра, однак, згідно із концепцією ЦК, не співпадає з поняттям дієздатності фізичної особи - див. ст. 92 ЦК).

Елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1) можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4) можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5) можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, але й пов'язаний із вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця, з одного боку, регулюванням діяльності фізичних осіб - підприємців правилами нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст. 50-54 ЦК) з іншого.

Обсяг дієздатності визначається ЦК і залежить від двох факторів: віку людини та стану її здоров'я.

Залежно від віку розрізняють такі види цивільної дієздатності:

а) повну, що виникає із досягненням 18 років;

б) неповну (у віці від 14 до 18 років);

в) часткову (до досягнення 14 років).

Зважаючи на стан здоров'я, особа може бути обмежена у дієздатності або визнана недієздатною.

Варто зазначити, що ЦК змінив вікові межі для фізичних осіб, які існували раніше. Так, за ЦК УРСР 1963 р. віковою межею було 15 років. Відповідно, неповну цивільну дієздатність мали неповнолітні віком від 15 до 18 років, а частково дієздатними вважалися особи, які не досягли 15-річного віку. Така зміна була пов'язана з необхідністю привести ЦК України у відповідність до кримінального законодавства.

7. Сутність загальної та спеціальної правоздатності юридичної особи в теорії цивільного права та правозастосовній практиці

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною праводієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації (статті 5 і 6 Закону України "Про підприємства в Україні"), а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України), то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. 1 ст. 26 ЦК України).

. Загальна правоздатність надає право юридичній особі набувати будь-які цивільні права й нести цивільні обов’язки, за винятком таких, для яких необхідною передумовою є природні якості людини.

Спеціальна правоздатність юридичної особи означає, що вона має право вступати лише в такі правовідносини, які є необхідними для досягнення зазначених у законі чи статуті цілей.

Спеціальна правоздатність юридичної особи була характерною для попередніх історичних періодів, хоча формально цей принцип і нині зберігається в законодавстві багатьох країн. Фактично ж у сучасному світі спеціальною правоздатністю наділяються переважно юридичні особи, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку. Щодо комерційних (приватних) юридич­них осіб, то стійкою є тенденція до легалізації їх загальної правоздатності. Найповніше вона розвинулася у Швейцарії, де в цивільному кодексі закріплено принцип загальної правоздатності: юридичні особи можуть набувати будь-яких прав та обов’язків, за винятком тих, для виникнення яких необхідною умовою є стать, вік чи родинні відносини (це і майнові, і особисті права).

Вважається, що легалізація загальної правоздатності була започаткована першою Директивою Ради ЄЕС (9 березня 1968 р.). яка передбачала відповідальність кампанії перед третіми особами й за такі дії, які виходять за межі передбачених статутом цілей[4].