3. Сутність методу юридичної рівності сторін та його вияв у цивільному праві

Юридична рівність сторін у цивільно-правовому відношенні є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин. У товарно-грошових відносинах відбувається, як правило, обмін рівних вартостей. Законодавець, обираючи правову форму регулювання товарно-грошових відносин, звичайно, не міг не врахувати економічної вартісної рівності сторін цих відносин. Вартісна рівність товароволодільців втілилась у юридичній рівності учасників цивільно-правового відношення.

Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна з сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій. Тому майнові відносини, що ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільно-правового регулювання. До них цивільне законодавство не застосовується (ст.2 ЦК України).

4. Значення диспозитивного методу регулювання відносин у сучасному цивільному праві

Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою.

Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (правонаділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно від того, хто є учасником цивільних відносин - фізична особа, юридична особа, держава тощо, сторони цих відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акту);

3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанту поведінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. З ЦК вони іменуються "засадами цивільного законодавства").

5. Принципи (загальні засади) цивільного права та їх значення для регулювання цивільних відносин

Під принципами цивільного права розуміють основні заса­ди, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього пра­ва. Керуючись цими принципами, законодавець удосконалює цивільне законодавство, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Крім того, принципи цивільного права можуть безпосередньо застосову­ватись при врегулюванні конкретних цивільно-правових від­носин.

Загальноправові принципи визначаються Конституцією Ук­раїни. Вони поширюються на всі галузі права.

Галузеві принципи (засади) цивільного права знайшли своє закріплення у ст. З ЦК України. Відповідно до цієї норми загаль­ними засадами цивільного законодавства є:

1)  неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2)  неприпустимість позбавлення права власності, крім випад­ків, встановлених Конституцією України та законом;

3)  свобода договору;

4)  свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена за­коном;

5)  судовий захист цивільного права та інтересу;

6)  справедливість, добросовісність та розумність.

Неприпустимість свавільного втручання у сферу особис­того життя людини. Згідно з цією засадою органи державної влади і місцевого самоврядування не мають права втручання у сферу особистого життя людини, якщо остання не порушує права та законні інтереси інших суб´єктів правовідносин. Втру­чання в особисте життя людини може мати місце лише у визна­чених законом випадках. Регулюванню відносин пов´язаних зі здійсненням фізичною особою своїх особистих немайнових прав присвячена Книга 2 ЦК України, яка у значній мірі деталізує і розширює відповідні положення Конституції України.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом. Відповідно до ст. 84 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчу­ження об´єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Підстави припинення права власності визначаються у Главі 25 ЦК України. Відповідно до норм ЦК примусове відчуження права власності може бути здійснено лише за рішенням суду.

Свобода договору.

Цивільне законодавство (ст. 627 ЦК) закріплює свободу щодо укладення договору, виборі контрагента та визначенні умов до­говору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законо­давства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справед­ливості.

Обмеження свободи договорів може бути встановлене лише законом. Підставою для обмежень є захист суспільних інтересів (наприклад у випадку обов´язковості укладення контракту на поставку сільгосппродукції для державних потреб).

Свобода договорів знаходить свій прояв і у можливості сторін самостійно визначати вид договору, який передбачений законо­давством, а також можливості самостійно створювати нові види договорів, або використовувати змішані типи договорів. Засада свободи договорів дозволяє сторонам вибрати для себе оптималь­не рішення при погодженні своїх інтересів.

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена за­коном.

Згідно з цією засадою суб´єкт підприємництва самостійно вибирає якою саме підприємницькою діяльністю займатись і яким чином провадити підприємницьку діяльність. В Україні засада свободи підприємницької діяльності належить до конс­титуційних прав (ст. 42 Конституції України). Обмеження сво­боди підприємницької діяльності можуть визначатись лише законом.

Варто зазначити, що у країнах з традиційною ринковою еко­номікою, зокрема для країн англо-американського права, свобо­да підприємництва є настільки фундаментальним правом, що її відносять до істинно природних прав особи.

Судовий захист цивільного права та інтересу.

На підставі цієї засади носієві цивільних прав надається мож­ливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. Зокрема уповноважена особа має право звернутися до суду з вимогою примусити зобов´язану особу дотримуватися пев­ної поведінки.

Відмова від судового захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передба­чене законом, і тільки за рішенням органу, якому надане таке право.

Справедливість, добросовісність та розумність.

Вказана засада цивільного права передбачає правило, за яким кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб´єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом). Саме меті встановлен­ня справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати де­мократична держава. Виходячи з цього, в певних випадках можна допускати застосування зазначеної загальної засади цивільного законодавства переважно перед спеціальними нормами законо­давства. При цьому, таке застосування не може носити загальний характер, а повинно застосовуватись у виключних випадках.