72. Право у роки війни 1941-1945

Цивільне право, що ґрунтувалося на принципі панування держав¬ної власності, загалом виявилося достатньо пристосованим до над¬звичайних умов. Створена ще напередодні війни система планового розподілу також відповідала потребам мілітаризації народного гос¬подарства. Зміни стосувалися майнових і немайнових прав громадян. Так, згідно з постановою РНК УРСР від 14 вересня 1941 р. на час війни за всіма категоріями військовослужбовців зберігалася їхня житлова площа; у випадках, коли ця площа залишалася незаселеною, кварт-плата за неї не стягувалася. Скасовувався шестимісячний термін, встановлений ЦК УРСР для прийняття спадщини. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. розширювалося коло спадкоємців за за-коном: ними тепер ставали батьки, брати й сестри спадкодавця. За відсутності спадкоємців дозволялося заповідати майно державним органам, громадським організаціям, а також стороннім особам. Зміни у сімейному праві стосувалися насамперед посилення охо¬рони дитинства й материнства. Деякі постанови союзного та україн-ського урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротам. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 вересня 1943 р. вдос-коналювався порядок усиновлення. Значні зміни сталися у трудовому праві. Відповідно до Указу Пре-зидії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. “Про воєнний стан” воєнній владі надавалося право застосовувати трудову повинність для виконання оборонних робіт. Трудова мобілізація поширювалася на працездатне міське населен-ня — чоловіків від 16 до 55 років та жінок від 16 до 45 років, які не працювали в державних установах та підприємствах.Серед форм залучення громадян до праці певною мірою зберігав¬ся й трудовий договір. Земельне й колгоспне законодавство передбачало подальше збли¬ження колгоспної власності з державною. На потребу воєнного часу було прийнято нормативні акти щодо підвищення продуктивності праці та зміцнення трудової дисципліни в колгоспах. Значні зміни відбувались у сфері кримінального права. В умовах воєнного стану загальною тенденцією було посилення кримінальної репресії. Посилилася відповідальність насамперед за державні та військові злочини (зв’язки з іноземною державою, антирадянська пропаганда або агітація, шпигунство, перехід на бік ворога, зрада, дезертирство та ін.). Встановлювалися нові склади злочинів. Зміни у процесуальному законодавстві торкалися переважно кримінально-процесуальної галузі.

73. Державний лад украъни у 1945-1960р.

У період, що вивчається, Україна перебувала у складі Союзу РСР. Її територія зростала. У лютому 1954 p. до складу УРСР увійшла Кримська область. У січні 1954 p. стародавнє українське місто Проскурів перейменовано у Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область — у Хмельницьку. Розширюється компетенція союзних республік, у тому числі й України. Було відновлено норму Конституції СРСР 1924 р. про віднесення до відання союзної республіки розв'язання питань її адміністративно-територіального устрою. СРСР не міг змінити чи зменшити територію України без й згоди на це. Україна разом з іншими союзними республіками одержала також нові права в управлінні своїм господарством. Були поширені права України в державному плануванні та фінансуванні й господарства. За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1955 р. "Про зміну порядку державного планування та фінансування господарства союзних республік" Україна, а саме її Рада Міністрів, одержала права самостійно: 1) затверджувати плани виробництва та розподілу усіх видів промислової продукції, що виробляють підприємства республіканських міністерств, відомств і промислової кооперації; 2) затверджувати титульні списки капіта¬льного будівництва по підприємствах республіканських міністерств і відомств; 3) передбачати дня республіканських міністерств і ві¬домств завдання по підвищенню продуктивності праці, чисельності працівників, фонду зарплати тощо; 4) залишати в своєму розпо¬рядженні 50% будівельних матеріалів і низку промислових товарів широкого споживання, вироблених на підприємствах загально¬союзного та союзно-республіканського підпорядкування понад квартальний план. Тоді ж, у 1955 р., УРСР як союзна республіка одержала право затверджувати проект бюджету республіки та звітувати про вико¬нання бюджету. Зміцненню статусу України сприяло розширення її права ви¬давати закони та інші нормативні акти щодо питань її повноважень. Державний апарат. Після XX з'їзду КПРС розпочинається процес десталінізації у державному будівництві. Відповідно до цього в основу процесу десталінізації було покладено такі демократичні принципи: визнання за народом ролі творця історії, розвиток його творчої активності, турбота про народні інтереси; опора на науку, знання об'єктивних законів суспільного розвитку; колективне кері¬вництво. Разом із тим у боротьбі за соціалізм вирішальна роль, як і раніш, відводилася компартії. Протягом 50-х років лави Компартії України помі¬тно зросли. XX з'їзд КПРС постановив і надалі проводити роботу з удос¬коналення державного апарату, повернутися до питань конкретно¬го керівництва господарством країни. Висувалась вимога удоскона¬лити організаційні форми: спростити структуру управління, рішуче усувати проміжні ланки і тим самим наближати центр до місць, поглиблювати спеціалізацію управління, зробити апарат управління економним. Місцеві органи державної влади і управління — Ради. XX з'їзд КПРС намітив програму пожвавлення діяльності Рад, яка була конкретизована у постанові ЦК КПРС від 22 січня 1957 р. "Про поліпшення діяльності Рад депутатів трудящих і зміцнення їх зв'я¬зків з масами". В ній ставили, по суті, правильні завдання удоско¬налення діяльності місцевих Рад: звільнити їх від непотрібної опіки і дріб'язкового втручання в їх діяльність з боку партійних і вищих державних органів; розвивати їх самостійність, активність; розши¬ряти їх права; всебічно зміцнювати їх зв'язки з народом. Проте головною умовою успішного розв'язання цих завдань, як і раніш, вважалось партійне керівництво Радами, його подальше зміцнення. І вже це одне зводило нанівець усі зусилля по демократизації Рад, оскільки надійна опора командно-адміністративної тоталітарної системи — інтеграція партійного і державного апаратів, як у центрі, так і на місцях, — зберігалась. Важливе значення мало уточнення компетенції та структури місцевих Рад і їх органів, юридичне оформлення їх статусу. До 1960 р. в союзних республіках були прийняті нові положення про сільські та районні Ради, які оформили зміни і усунули прогалини у регулюванні та діяльності цих ланок системи Рад. Головною частиною у структурі Ради проголошувалась сесія. Встановлювалась регулярність скликання сесій — двічі на рік, на їх обговорення і вирішення передавались усі найважливіші питання, що входили до компетенції Ради. Встановлювалась обов'язковість звітів виконкому, його відділів, керівних працівників Ради, а також господарських працівників на її сесіях. Разом із тим розширювалась компетенція виконкомів та самостійне вирішення деяких питань місцевого життя, наприклад адміністративно-територіального поділу.