2. Види робіт з розвитку усного мовлення школярів на уроках літератури.

Основними джерелами розвитку мовлення школярів методисти називають:

• підручники з усіх предметів (логічний тип мовлення);

• художні твори (художнє мовлення);

• мовлення вчителя (воно є прикладом продуманого, змістовного, орфоепічно правильного, інтонаційно і лексично багатого, синтаксично грамотного, емоційного викладу думок і вираження почуттів);

• преса (газети, журнали), телебачення, кіно, театр, фонохрестоматії, фонотеки тощо;

• мовлення людей, з якими учні спілкуються (батьки, родичі, товариші тощо);

Розвиток мовлення сам собою відбуватися не може. Належний результат може бути за умови систематичного керівництва вчителем цим процесом.

Методичні прийоми розвитку усного мовлення:

• читання (голосне і мовчазне) різних текстів;

• вивчення нап’ять поетичних текстів, визначень, правил, положень, законів та ін. з подальшим озвученням;

• змістовий аналіз творів у процесі підготовки до виразного читання їх;

• спостереження над лексико-стилістичними особливостями художніх, науково-популярних і наукових текстів;

• систематичні вправляння школярів у діалогічному та монологічному мовленні (усні відповіді на запитання, бесіди, перекази (докладні, стислі, вибіркові, творчі), розповідь-витяг); усне малювання; інсценізація твору; складання планів (простого, складного, цитатного, змішаного); характеристика персонажів (за схемою-алгоритмом); підготовка і виступ з доповіддю, рефератом, участь у обговорені дискусійних питань тощо

• словникова робота (з’ясовуються значення нових слів; добираються синоніми, антоніми; складаються із ними речення, тексти; пояснюється значення слова контексті; здійснюється спостереження над прямим і переносним слововживання);

• користування довідниковою літературою (в тому числі й різними словниками);

• прослуховування грамзаписів з подальшим аналізом;

• перегляд кінофільмів, діафільмів, обговорення почутого й побаченого;

• бесіди за образотворчими витворами, фотографіями тощо.

Запроваджуючи будь-який вид усної роботи, учитель повинен дати зразок, колективно виконати завдання, виробити алгоритм розумових операцій (дій, послідовність тощо); поступово, поетапно керівництво з боку вчителя зменшується, поки дитина не навчиться виконувати вправу самостійно без сторонньої допомоги за зразком чи у так званих стандартних умовах, наступний етап – самостійна творча робота дитини без сторонньої допомоги.

Для розвитку усного мовлення дуже важливо, щоб учні свідомо оволодівали літературною мовою як важливою складовою частиною освіченості людини, головним засобом спілкування між людьми. Велике значення має єдиний мовний режим у викладанні всіх предметів.

Учитель на уроці і в позаурочний час повинен слідкувати за мовленням школярів, виправляти помічені помилки, щоб виробити «почуття мови», коли учень сам прагне говорити правильно, помічає свої помилки, неточності у вживанні слів. Під час такої роботи розвивається словесно-логічна пам’ять.

3. Наукові основи класифікації письмових робіт.

Опанування усного мовлення не веде за собою механічно володіння мовленням писемним. Л.Виготський зазначав, що писемне мовлення вимагає високого ступеня абстракції, це мовлення подумки, мовлення без співрозмовника. Це мовлення – монологічна розмова із білим аркушем паперу, з уявлюваним чи умовним співрозмовником. Учитель літератури має навчити дитину розмовляти з білим аркушем паперу щиро, розумно, вільно. Плануючи систему письмових робіт з літератури, усвідомлюємо, що писемне мовлення є найважчим для дитини і розвивати його – найважче завдання вчителя. Адже дитина повинна навчитися не лише володіти літературною нормою, а й творити словесні образи – тропи і стилістичні фігури, писати в різних літературних жанрах. Треба прагнути, щоб із-під пера учня виходили виходив текст, тобто зв’язне поширене висловлювання на певну тему певного жанру.

Щодо вимог до творів та класифікацій. Заглянемо в історію питання. У дореволюційній Росії рекомендувалося вчителю основну увагу звертати на грамотність викладу матеріалу, стилістичне оформлення, обґрунтування теми, а потім лише НП зміст викладених думок.

У 20-х роках письмові творчі роботи з літератури майже не практикувалися, лише у старших класах писали рецензії на твори сучасних письменників, замітки у стінгазети, звіти про екскурсію тощо.

У 30-х роках перевага надавалася діловим паперам – звіти, протоколи, доповіді. М.Рибникова зробила спробу чіткої систематизації письмових робіт з літератури, розділяючи їх на логічні та творчі. З 1932р. письмові роботи включені до чинних програм із літератури.

Методика проведення окремих письмових творчих робіт з літератури стала активно розроблятися лише в 50-60-х роках.

У 70-тих роках вчителі й методисти стали більше дбати не лише про освітнє, а й про виховне значення творчих робіт, намагаючись дати їм світоглядне спрямування.

На разі наукова позиція така: вчитель повинен створити систему творів, яка реалізується протягом літературної освіти учня в школі. У цю систему мають увійти твори різних типів. Система – це науково впорядковане різноманіття.

У методичній літературі загальноприйнятою є така класифікація письмових робіт з літератури у школі:

1. За процесом мислення:

- логічні (на матеріалі художніх творів);

- публіцистичні (міркування, пов’язані з життям і літературою);

- художні (власна учнівська творчість).

2. За характером мислення: описи і судження.

3. За предметом думки: на літературні та вільні теми.

4. За дидактичною метою: навчальні, тренувальні, контрольні.

5.За місцем виконання: класні та домашні.

6. За способом викладу матеріалу: літературознавчі, публіцистичні, художні.

Запропонуємо ще й авторські класифікації.

В.Голубков поділяв учнівські твори на літературні, літературно-публіцистичні, літературно-творчі.

Т.Бугайко, Ф.Бугайко- на роботи логічного і художнього типів.

Б.Степанишин поділяв твори так: на літературному матеріалі, напіввільні, вільні, повністю творчі. При цьому зауважу, що твори двох перших груп пишуться в науково-популярному стилі, в публіцистичному – третьої, в художньому – четвертої.

Є.Пасічник виділяв твори класні, домашні; навчальні і контрольні; розповідь, роздум, опис, характеристика; логічного і емоційного характеру, на літературні теми, інших видів мистецтва, життєвих вражень та спостережень; літературно-критичного, публіцистичного, художнього типів та ін.

В.Цимбалюк пропонує дві класифікації творів:

1. За джерелом матеріалу:

- літературні;

- позалітературні теми (на основі життєвих вражень та про мистецтво);

2. За стильовими особливостями:

- наукові (зауважує, що точніше – науково-публіцистичні);

- публіцистичні;

- художні.

Цими типами вчений-методист не обмежується, він зауважує, що існують твори перехідного типу, в яких учні використовують матеріали з різних джерел (з життя, літератури, мистецтва, історії, періодики). Здебільшого їх називають цитатами з художніх творів чи висловлювання відомих людей. Поділяє ці твори на дві групи:

• на суспільно-політичні теми;

• на морально-етичні теми.

Твори на літературні теми поділяє так:

• письмові роботи типу переказу («Висвітлення історичних подій у романі П.Куліша «Чорна рада»);

• аналіз окремих епізодів, сцен, уривків з твору («Ідейно-художній аналіз пейзажного уривка «Ідуть дощі …» з повісті М.Коцюбинського «Fata morqana»);

• індивідуальна, порівняльна, групова характеристика персонажів («Образ Мавки за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня»);

• аналіз ідейного змісту твору, проблематики, порушеної у творі («Проблема родинного виховання на основі християнської моралі (за романом В.Барки «Жовтий князь»);

• характеристики одного із компонентів художнього твору, з’ясування специфіки мистецького почерку письменника («М.Коцюбинський – майстер імпресіоністичного опису»);

• зіставлення і порівняння літературних явищ і фактів («Образ війни і романах Олеся Гончара та Івана Багряного»);

• письмові роботи узагальнюючого характеру за творчістю кількох письменників чи всього курсу літератури («Образ матері у поезії ХХ століття»).

На сьогоднішній день методисти не дійшли до спільної думки щодо класифікації письмових робіт. Питання лишається відкритим.

Найбільш прийнятними для практики сучасної школи є дві класифікації із названих: за джерелом матеріалу і за стильовими особливостями. Найпоширенішою групою є учнівські творчі роботи на літературні теми. Вони практикуються з 5 по 11 класи і можуть бути найрізноманітнішої тематики і жанрів.

У 9-11 класах запроваджуємо й такі види робіт літературно-критичного характеру, як доповідь, реферат, повідомлення, курсова робота. У 5-8 класах – відзиви на самостійно прочитану книгу, переглянутий спектакль чи кінофільм, у 9-11 кл. – рецензії на твори образотворчого мистецтва і музики, на переглянуті телепередачі тощо. На сучасному етапі активно запроваджуються і жанрові літературні твори: казки, байки, оповідання, новели, есе тощо.