3. Поняття та види валютних систем

Використання валюти суб'єктами господарства у їх фінансово-господарській діяльності становить собою валютні відносини. Вони лежать в основі валютної системи.

Валютна система– це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством і міжнародними угодами.

Розрізняють національну, міжнародну і світову валютні системи. Національна валютна система– це форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Вона виконує такі основніфункції:

- визначає механізми взаємодії національної грошової одиниці зі світовими грошима, тобто спосіб ЇЇ конвертованості, котирування валютних курсів;

- організовує формування і використання міжнародної ліквідності, тобто грошових коштів та цінних паперів, які можуть використовуватися для погашення боргових зобов'язань;

- забезпечує формування золотовалютних запасів країни;

- здійснює формування кредитних ресурсів.

Основними органаминаціональної валютної системи виступають банківські і кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, приватні комерційні установи.

Міжнародна валютна системастановить собою договірно-правову форму організації валютних відносин між групою країн. Вона виконує такі основніфункції:

- забезпечує формування та використання міжнародної грошової одиниці (в разі її існування, як це має місце в ЄС);

- здійснює заходи щодо регулювання валютних відносин в рамках інтеграційного об'єднання;

- визначає режим регулювання валютних курсів.

Основними органамиміжнародної валютної системи є міжнародні валютні фонди та міжнародні кредитно-розрахункові установи (наприклад, Європейський банк реконструкції і розвитку).

Світова валютна системастановить собою договірно-правову форму організації міжнародних валютних відносин між країнами світової співдружності. Головними їїфункціямиє:

- формування міжнародних ліквідних ресурсів, в ролі яких виступають золото і платіжні засоби;

- забезпечення дії механізму регулювання валютних курсів;

- забезпечення функціонування валютних ринків і ринків золота;

- розвиток міжнародного кредитування і міжнародних розрахунків.

Основними органамисвітової валютної системи виступають міжнародні валютні організації (наприклад, МВФ) та міжнародні банківські установи (наприклад, Світовий банк).

Світова валютна система охоплює певну сукупність:

• фінансових міждержавних інститутів, які регулюють валютні відносини;

• національних банківських та позабанківських установ;

• міжнародних платіжних засобів;

• усталених правил, які регулюють режим обміну валют;

• комплекс договірних настанов та методів здійснення міжнародних розрахунків.

Світова валютна система базується на різних формах грошей, які обслуговують міжнародні відносини. Тому ці гроші називаються світовими. Функціональні форми останніх розвивались паралельно з національними грошима, тобто вони пройшли шлях від золотих до кредитних.

Світова валютна система пройшла кілька етапів розвитку. В залежності від того, який саме актив визнавався резервним, розрізняють:

• золотомонетний стандарт;

• золотодевізний стандарт;

• девізний стандарт.

Золотомонетний стандартв міжнародній валютній системі був започаткований в 1880р. На той час більшість держав випускали свої національні грошові одиниці у вигляді золотих монет. Золотомонетний обіг – це найстійкіша валютна система. У ній дійсні гроші, тобто золоті монети, злитки та коштовності виконували всі функції грошей всередині країни і водночас були світовими грошима. В золотомонетному обігові валютний курс, тобто співвідношення між валютами різних держав, істотно не відхилялося від золотого паритету, тобто від відношення вагових кількостей золота, які були в різних національних монетах. Паперові банкноти вільно розмінювалися на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додаткову гнучкість і стійкість. Інакше кажучи, позитивними рисами золотомонетного стандарту були повна конвертованість національних валют, стабільність покупної спроможності грошей, стабільність валютних курсів і світових цін.

Однак, незважаючи на ці переваги, на початку XX століття золотомонетний стандарт перестав відповідати масштабам господарських зв'язків через обмежену кількість золота, недостатню гнучкість валютної системи, стихійне регулювання її і невтручання держави в сферу валютних відносин. Тому після Першої світової війни золотомонетний стандарт був замінений золотодевізним стандартом, що було підтверджено угодою на Генуезькій конференції в 1922р. Суть цього стандарту полягала в тому, що поряд із золотом функції світових грошей почали виконувати валюти окремих провідних країн світу. Він діяв протягом 1922-1976 pp.

В його розвитку прийнято розрізняти кілька етапів. Перший етап золотодевізного стандарту охоплював період після Генуезької конференції від 1922р. до 1933р. і характеризувався золотозливковим стандартом. Суть його полягала в тому, що монети в обіг не випускалися, але центральні банки обмінювали за фіксованою державною ціною паперові банкноти на зливки стандартної ваги (приблизно 12,5 кг.). Золотозливковий стандарт встановлювався тільки для таких економічно розвинутих країн як Великобританія, Бельгія, Франція, Нідерланди.

Отже, основними рисами першого етапу золотодевізного стандарту були:

- використання в ролі платіжного засобу золота і девізів (іноземної валюти);

- відсутність загальновизнаної резервної валюти;

- збереження золотих паритетів валют і обміну валют на золото;

- встановлення режиму вільного коливання валютних курсів.

Другий етап золотодевізного стандарту охоплює 1933-1944рр. і характеризується такими рисами:

- припинення обігу золотих монет і перехід до використання всередині країни паперових грошей;

- припинення оберненості паперових грошей в золото всередині країни;

- застосування державного регулювання міжнародних валютних відносин;

- обмін центральними банками національних банкнот на ту іноземну валюту (девіз), яка залишалася розмінною.

Проте під впливом кризових явищ в економіці виникла потреба вдосконалення світової валютної системи. Реалізація цієї потреби означала перехід до третього етапу золотодевізного стандарту. Третій етап золотодевізного стандарту охоплює 1944-1976pp. Організаційно він був оформлений на міжнародній фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944p. Відтоді існуючу валютну систему почали називати Бреттон-Вудською валютною системою.

Основними елементами Бреттон-Вудської валютної системи були:

- запровадження уніфікованої системи валютних курсів у відповідності зі встановленим паритетом, тобто офіційно зафіксованим курсом валюти до золота або іншої валюти;

- встановлення паритету валют до золота прямо або опосередковано через золотий зміст американського долара, зафіксований станом на 1 липня 1944 р. в розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 долар, або 35 доларів за тройську унцію (31,1 г чистого золота);

- забезпечення конвертованості двох резервних валют (долара США і фунта стерлінгів) в золото за офіційним курсом;

- підтримання ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1% відхилення в будь-який бік від паритету.

Однак система фіксованих курсів з часом перестала відповідати потребам розвитку міжнародної економіки. Тому головні промислові країни в 1968р. розділили офіційний та приватний ринки золота, а влітку 1971р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом. В грудні того ж року було запроваджено плаваючі курси валют. А це означало, що Бреттон-Вудська валютна система почала відмирати. І цей процес визнала Міжнародна конференція, що відбулася в 1976р. в столиці Ямайки – Кінгстоні. Вона визначила нові принципи регулювання світової валютної системи, тобто започаткувала так звануЯмайську валютну систему, яка означала перехід до девізного (паперово-валютного) стандарту.

Девізний стандарт(паперово-валютний стандарт, Ямайська валютна система) лежить в основі сучасної валютної системи.Основні її риси такі:

- вільний вибір країною системи валютного курсу – фіксованого або плаваючого – встановленого в односторонньому порядку чи на основі багатосторонніх угод;

- наділення МВФ правом здійснювати жорсткий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами про їх встановлення;

- відміна золотодевізного стандарту і введення стандарту СДР –спеціальних прав запозичення;

- відміна офіційної ціни золота. Воно перестало виконувати роль офіційного засобу платежу між МВФ і його членами, тобто замість принципу обміну валюти на золото по схемі “національна валюта – СДР” і навпаки. Золото перестало виконувати роль грошей і перетворилося у звичайний товар, який вільно купується і продається за цінами, що складаються під впливом попиту і пропозиції.

Система девізного стандарту має певні недоліки, серед яких найбільш істотні такі:

1) СДР не має зв'язку з золотом і використовується тільки як рахункова одиниця, тобто виступає світовою валютою номінально, а не реально. Тим більше, що до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світової співдружності, тоді як до долара США прив'язані валюти майже 40 країн;

2) золото продовжує впливати на курси валют і є основним резервним активом.

В рамках Ямайської валютної системи діють регіональні валютні системи, в тому числі і Європейська валютна система, рішення про створення якої було прийнято в 1979р. Європейська валютна система становить собою договірно-правову форму організації валютних відносин між країнами ЄС, кінцевою метою якої є перехід до єдиної грошової політики, створення єдиного центрального банку і введення єдиної валюти.

У становленні Європейської валютної системи виділяють три етапи:

1) перший етапзапочатковано в липні 1990 року. Він характеризувався повним зняттям обмежень на рух капіталу між країнами ЄС і поступовим зближенням головних макроекономічних показників їх економік. Він тривав до листопада 1993р.

2) другий етапстановлення Європейської валютної системи охоплює листопад 1993-1999рр. Його започатковано Маастріхтською угодою (від міста Маастріхт в Голландії) про Європейський Союз.

3) третій етапстановлення Європейської валютної системи розпочався з 1999 року і його головним завданням є перехід до єдиної валюти – євро. Цей перехід планувалося здійснювати поступово шляхом реалізації цілого комплексу заходів валютно-фінансового характеру.

Однак перехід до єдиної світової валюти є перспективою майбутнього з важко прогнозованими результатами. Сьогодні існує багато ринків євровалют, які хоча і тісно взаємодіють один з одним, але залишаються роздробленими.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського Союзу є прикладом переважання інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.