2. Міжнародний фінансовий ринок
Міжнародний фінансовий ринокстановить собою сукупність попиту на позичковий капітал з боку позичальників та його пропозиції з боку кредиторів країн світової співдружності. Вінзабезпечуєакумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів через посередників.
Головне призначенняміжнародного фінансового ринку полягає в тому, щоб за допомогою акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забезпечити між ними їхній перерозподіл для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку розширює фінансові можливості кожної держави, що загалом сприяє вирівнюванню їхнього економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.
Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів серед національних фінансових ринків. Водночас фінансові ринки економічно розвинутих країн — США, Англії, Німеччини, Франції, Швейцарії самі створили систему переміщення капіталів за межі своєї країни і сприяли виникненню великих міжнародних фінансових центрів.
Об'єктивною основоюцього процесу став розвиток міжнародного поділу праці та, з огляду на це, інтернаціоналізація виробництва. Нині міжнародні фінансові ринки — це величезні фінансові центри, які мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.
Міжнародний фінансовий ринок за функціональною структуроюмає наступну класифікацію (рис.14.2).
Рис. 14.2. Класифікація міжнародного фінансового ринку за функціональною структурою
Валютні ринки виникли й швидко розвинулися з огляду на розвиток міжнародних економічних зв'язків, насамперед міжнародної торгівлі. Валютний ринок— це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту й пропозиції.
Потреба в іноземній валюті виникає насамперед в імпортера для купівлі товарів за кордоном. Господарські структури, які експортують продукцію, одержують виручку в іноземній валюті, яку необхідно продати й купити національну валюту. Іноземна валюта потрібна також інвесторам, юридичним і фізичним особам, що ведуть міжнародні розрахунки.
Міжнародні валютні ринки є світові й регіональні. До світовогоринку належать валютні ринки всіх країн. Найбільшим світовим валютним ринком є Лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Залежно від ступеня організованості, валютний ринок є біржовим і позабіржовим. Біржовий ринок дешевший і організованіший. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми і великі корпорації. Банки, які одержали право проводити валютні операції на міжнародних ринках, називаються уповноваженими абовалютними банками.
Міжнародний кредитний ринокстановить собою сукупність кредитних відносин, що функціонують в масштабі світового господарства. Іншими словами — це попит і пропозиція кредитів на рівні світового господарства. На світовому кредитному ринку рухаються боргові зобов'язання, які підтверджують право кредитора на стягнення боргу з боржника.
З інституційного поглядуміжнародний ринок кредитних ресурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних зв'язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії. Аналогічно одержувачами кредитів виступають приватні компанії, уряди деяких країн.
За методологією Світового банку, боргові зобов'язання класифікуються за строком погашення, за типом позичальника і за типом кредитора.
За строком погашенняборгові зобов'язання поділяються на:
- довгострокові(зі строком погашення понад один рік);
- короткострокові(зі строком погашення до одного року);
- кредити МВФ, які, хоча й носять короткостроковий характер, але не класифікуються за строками погашення.
За типом позичальникаборгові зобов'язання поділяються на державні, гарантовані державою і приватні.
За типом кредиторавони поділяються на офіційні і приватні.Офіційні боргові зобов'язання в свою чергу поділяються на зобов'язання перед міжнародними організаціями і двосторонні зобов'язання.Приватні боргові зобов'язання діляться на борг комерційним банкам, облігації і інший борг.
Борговими джерелами міжнародного фінансування виступають ноти і комерційні папери, банківські позики, облігації. Нотиікомерційні паперистановлять собою короткострокові та середньострокові негарантовані розписки на пред'явника, які випущені на вільний ринок зі знижкою від оголошеної вартості. Такі розписки випускаються невеликими фірмами, причому випускає їх незначна частина малих фірм. Різновидом таких розписок виступаютьєврокомерційні папери(евроноти), які відрізняються тим, що продаються за межами тих країн, де вони випущені.
Банківські позикистановлять собою позики, що їх надають банки приватному бізнесу як зовнішнє джерело фінансування Якщо позика надається групою банків, то вона називаєтьсясиндикатною позикою. Щоб розподілити ризик, переважна частина позик видається на світовому ринку в синдикатному вигляді.
Облігаціїстановлять собою спосіб позичкового корпоративного і міждержавного фінансування шляхом продажу облігацій, які є цінними паперами з середнім строком погашення в 3-10 років і випускаються під заставу корпоративного і особистого майна. Облігації можуть просто погашатися з настанням строку платежу або конвертуватися в борг чи акції компанії. Конвертування облігацій в борг або акції відбувається тоді, коли з'ясовується, що корпорація або держава неспроможні викупити (погасити) їх і сплатити проценти на них.
В умовах товарно-грошових відносин і особливостей виробничого циклу завжди складатиметься ситуація, коли частка фінансових ресурсів буде вільною. Звичайно, вона надходитиме на ринок кредитних ресурсів. Врешті, вільні кошти накопичуються в банках і фінансових установах, а потім розміщуються в тих країнах, де є потреба в додаткових інвестиціях.
Можна дійти висновку, що головне призначенняміжнародного ринку кредитних ресурсів — своєчасна мобілізація вільних коштів і подальше їхнє використання в інших країнах, де нині є в них нагальна потреба і вони можуть дати найвищий дохід.
Міжнародний ринокцінних паперів— це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Проте ця форма особлива, її суть полягає в тому, що юридична чи фізична особа, віддаючи власні кошти, одержує фінансовий документ, який дає право його власникові одержати в майбутньому готівку, яка не завжди або майже ніколи не збігається з номіналом цінного паперу.
Міжнародний ринок цінних паперів розвинувся упродовж другої половини XX століття, коли було знято обмеження в національних законодавствах на вивіз капіталу.
Слід зазначити, що вдале розміщення цінних паперів на міжнародних ринках, а ще головніше — ефективне використання залучених коштів забезпечують досить стабільний розвиток економіки країни ринкового спрямування.
У цьому плані характерним є євроринок, де продаються єврооблігації та евроакції. Основними фінансовими центрами, де торгують європаперами, є Лондон, Цюріх, Люксембург. Єврооблігації становлять значну частку міжнародного ринку. Найбільше їх випускається в доларах США. Головними позичальниками коштів є уряди деяких західноєвропейських країн і транснаціональні корпорації.
Ринок титулів власності— це попит і пропозиція акцій і депозитарних розписок.Акціїстановлять собою один з найбільш розповсюджених видів цінних паперів, які підтверджують право їх власника на частку в капіталі фірми і дають йому право голосувати на щорічних зборах акціонерів, обирати директорів і одержувати у вигляді дивідендів частку від прибутку фірми.
Депозитарні розпискистановлять собою цінні папери, що випускаються центральним банком певної країни і підтверджують його володіння акціями іноземних компаній. Найбільше розповсюдження вони одержали в США в формі американських депозитарних розписок. В інших країнах вони менш розповсюджені і називаютьсяглобальними депозитарними розписками.
Міжнародний ринок титулів власності за обсягами фінансуванню не є провідним у структурі фінансового ринку. Це пояснюється тим, що на національних ринках торгують переважно місцевими акціями, а кількість іноземних акцій суттєво обмежена.
До цього штовхає національне законодавство багатьох країн, яке забороняє реєструвати акції іноземних компаній на біржі і не дозволяє іноземним інвесторам купувати акції місцевих фірм. Та й самі інвестори віддають перевагу вкладенням у свої національні фірми. В зв'язку з цим в кінці 90-х років XX століття на акції і депозитарні розписки припадало лише 6% фінансування, що його одержували всі країни з світового фінансового ринку. При цьому в структурі нових міжнародних розміщень титулів власності на акції припадало майже 80% і на депозитарні розписки — 20%.
Міжнародний ринок титулів власності поділяється на зрілі ринки і ринки, що розвиваються. Зрілі ринки— це ринки акцій США, Японії та країн ЄС, які характеризуються високим рівнем організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації і досконалою системою організаційного та правового забезпечення торгівлі акціями.Ринки, що розвиваються становлять собою ринки акцій країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. Вони характеризуються високими темпами зростання, підвищеним ризиком, низьким рівнем ринкової капіталізації і недосконалим механізмом правового регулювання.
В структурі міжнародного фінансового ринку ринок фінансових дериватів є наймолодшим утворенням. Він склався на рубежі 70-80-х років XX століття. Ринок фінансових деривативівстановить собою ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив'язані до іншого фінансового або реального активу.
При купівлі-продажу деривативів партнери обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що випливають з цих активів. Їх ціна визначається рухом цін на товари або фінансові інструменти, індексами цін або відмінностями між двома цінами. Фінансові деривативи фіксують майбутні ціни на якийсь актив вже сьогодні (форварди і ф’ючерси), обмін потоками готівки або обмін активами (свопи) і придбання права (але не зобов'язання) на здійснення операції (опціони).
За способом фінансової організації в міжнародній торгівлі деривативами розрізняють два основних типи контрактів:
- контракти типу форвардів;
- контракти типу опціонів.
Контракти типу форвардівмають місце тоді, коли сторони домовляються обмінятися реальним або фінансовим активом в кількості, визначеній в контракті, в певну дату за узгодженою ціною. До цього типу контрактів відносяться ф'ючерси, тобто ті ж форварди, але коли вони купуються і продаються у стандартизованому вигляді на біржах, а також свопи.
Вартість форвардів на первинному ринку дорівнює різниці між поточною вартістю активу і його очікуваною вартістю в майбутньому, виходячи з концепції чистої поточної вартості фінансового інструменту. Чиста поточна вартість– це різниця між поточною вартістю майбутніх надходжень і поточною вартістю майбутніх платежів, зв'язаних з певним фінансовим інструментом. Чиста поточна вартість показує вартість майбутніх чистих надходжень за їх сьогоднішньою вартістю.
Свопи– це контракти типу форварда, в рамках яких сторони домовляються обмінятися активами на основі узгоджених правил. Розрізняють:
товарні свопи;
валютні свопи;
свопи на акції;
процентні свопи.
Товарні свопи– це обмін двома платежами, один з яких становить його оплату за поточною ціною СПОТ, а інший – узгоджену ціну на цей товар в майбутньому.Валютні свопистановлять собою обмін певною кількістю двох валют з однаковою чистою поточною вартістю з наступним зворотним обміном ними за узгодженим курсом.Свопи на акціїстановлять собою обмін потенційного прибутку від інвестицій в акції на потенційний прибуток від інвестицій в інші акції чи неакціонерні активи, такі як процентна ставка на депозити або цінні папери.Процентні свопи– це обмін надходженнями процентів на нормальні інвестиції в одній валюті з процентною ставкою, розрахованою за різними правилами.
Контракти типуопціонстановлять собою контракти, які дають покупцеві право, яке не є його зобов'язанням, купити чи продати на основі стандартного контракту реальний або фінансовий актив в період до певної дати за фіксованою ціною. Опціон передбачає односторонню передачу фінансового ризику від покупця опціону до продавця, за що покупець платить певну суму у вигляді вартості опціону. Розрізняють:
- товарні опціони;
- опціони на акції;
- валютні опціони;
- процентні опціони.
Товарний опціон– це контракт, який дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити або продати певну кількість товару за узгодженою ціною до настання певної дати.Опціон на акціїстановить собою контракт, що дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити чи продати певну кількість індивідуальних акцій, корзину акцій чи індекс акцій за узгодженою ціною до настання певної дати.Валютний опціон– це контракт, що дає покупцеві право (але не зобов'язує) купити чи продати певну кількість валюти або індекс валют за узгодженою ціною до настання певної дати.Процентний опціон– це контракт на поставку або одержання певного процентного доходу на обумовлену суму в майбутньому на умовах опціону.
В залежності від механізму реалізації розрізняють опціони американського стилю і опціони європейського стилю. Опціони американського стилю– це такі, що можуть бути виконані в будь-який день до закінчення його строку або безпосередньо в день закінчення.Опціони європейського стилюстановлять собою опціони, що можуть бути виконані тільки в день закінчення строку.
Торгівля деривативами може здійснюватися на біржах, а також поза біржами – між банками, дилерами, брокерами, інвестиційними та іншими компаніями, приватними особами тощо.
Крім функціональної структури, міжнародний фінансовий ринок класифікують за географічною структурою. Вона відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри. На формування міжнародних фінансових центрів роблять вплив такі фактори, як високий рівень розвитку країни, активна участь в міжнародних економічних відносинах, високорозвинутий національний ринок капіталів, ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство, зручне географічне розташування, політична стабільність в країні.
Забезпечення вказаних умов стало передумовою формування нинішніх основних міжнародних фінансових центрів:
- Нью-Йорк як головний міжнародний фінансовий центр по реалізації цінних паперів;
- Лондон як головний центр по реалізації валютних і кредитних операцій;
- Цюрих, Франкфурт-на-Майні, Люксембург як центри, що здійснюють значну частину середньострокових кредитних операцій;
- Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, що спеціалізуються на кредитних операціях;
- Латиноамериканські фінансові центри – Панама, Багамські, Кайманові і Нідерландські Антильські острови, що спеціалізуються на створенні офшорних компаній, тобто таких, що діють в регіоні, де переважає пільгове оподаткування і митне регулювання.