- •8. Братства та їх роль у розвитку культури України.
- •11. Боротьба українців проти асиміляторських заходів Польщі в 16 ст.
- •12. Брестська унія та її вплив на культурне життя в Україні
- •13. Особливості пісенно-поетичної творчості козацької доби
- •14. Розвиток освіти у 16-17 ст.
- •15. Розвиток друкарства в Укр. У 16-17ст.
- •16. Козацькі літописи 16-17ст.
- •17. Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії у др.Пол 17-18ст.
- •18. Українське барокко 17 ст.
- •19. Нові тенденції розвитку образотворчого мистецтва другої половини 16ст-18ст
- •20. Культурно-мистецький процес України у 18 ст
- •21. Розвиток освіти і науки України у 18 ст
- •22. Українське національне відродження наприкінці 18 –перша половина 19 ст
- •23.Архітектура в Україні у XIX ст.
- •24.Тенденції розвитку української літератури XIX ст.
- •25. Образотворче мистецтво в Україні у XIX ст.
- •26. Меценати та колекціонери хіх – на початку хх століття в Україні.
- •27. Розвиток музейної справи в Україні у XIX -- на початку XX ст.
- •29. Реформа освіти другої пол. Хіх ст.
- •32.Політика русифікації української культури в др.Пол. Хіх ст.. Та її наслідки.
- •33. "Просвіти" та їх роль у культурному процесі
- •34. Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XX ст.
- •35.Укр культура доби визволних змагань 1917-1920рр.
- •36. Українізація, її суть та наслідкидіяльності.
- •37. .Сутність "2культурної революції" 30-хрр 20ст.
- •43. Духовно-культурне життя урср у др.Пол.50 – пер. Пол. 80 рр. Хх ст..
- •44. Духовно-культурний «вибух» періоду «перебудови».
- •47. Тенденції та напрями розвитку сучасної української культури.
- •48.Сучасна українська література
- •49.Сучасний український живопис
- •50.Сучасна українська архітектура
- •51.Сучасний український кінематограф
- •52.Стан та тенденції розвитку освіти в сучасній Україні
- •53. Стан та тенденції розвитку науки в сучасній Україні
- •54. Проблема захисту сучасного культурно-інформаційного простору
12. Брестська унія та її вплив на культурне життя в Україні
Бересте́йська у́нія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейская унія, рос. Брестская уния) — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.
Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів.
Безпосередніми приводами до унії були: ідея об'єднання християн після розколу в 1054 р. на православну та католицьку у єдину церкву ; на думку українських єпископів, мала б вирішити проблему полонізації та покатоличення православних, вони отримали б рівноправність у Речі Посполитій з католиками ; тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і нейтралізувати впливи Москви; невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства; бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.
Підготовка до Берестейської унії
У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом ІІІ, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 році єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Іпатій Потій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статті Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі. Святкове проголошення самої унії планувалося у жовтні 1596 в Бересті.
Уже 9 жовтня 1596 року король Сигізмунд ІІІ Ваза і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Климентія VIII скликали в Бересті в церкві святого Миколая церковний собор для офіційного проголошення унії. Проте собор одразу розколовся на два окремі собори — православний і уніатський. Берестейська унія була укладена 15 грудня 1596р.
Головними діячами Берестейської унії були: Іпатій Потій і Кирило Терлецький. Від Унії під тиском князя Костянтина Острозького відступили єпископи Гедеон Балабан (львівський) і М. Копистенський (перемиський). Вони під проводом протосинкела Никифора відбули окремий синод у Бересті. Висвячення православної ієрархії єрусалимським патріархом Теофаном 16 жовтня 1620 створило дві митрополії, католицьку і православну, — і загострило боротьбу, кульмінаційним пунктом якої було вбивство архієпископа полоцького Йосафата Кунцевича.
На Закарпатті т. зв. Ужгородську Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська — в 1700, Луцька — у 1702, Львівська Ставропіґія — лише в 1708. В 1716—21 роках перейшла на Унію і Мармарощина.
Опір унії
Із самого початку частина православного духовенства відкинула унію. Уніати ж — проголосивши унію, визнали владу римського папи, прийняли основні догмати католицької церкви, зберігши, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною), уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта одержала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-містяни зрівнялися у правах з католицьким міщанством. Додатково уряд Речі Посполитої вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої, з тим, що православна релігія опинилася поза законом.
Реакція на унію
Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький),хоча спочатку її підтримував і був її натхненником, частина духовенства. Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника Івана Вишенського.