39) Роль спілкування в психічному розвитку людини

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумного, культурного поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями він сам перетворюється в особистість.

Якби з народження людина була позбавлена ??можливості спілкуватися з людьми, він ніколи не став би цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, був би до кінця життя приречений залишатися напівтвариною, лише зовні, ана-Томо- фізіологічно нагадує людини. Про це свідчать численні факти, описані в літературі і що показують, що, будучи позбавленим спілкування з собі подібними, людський індивід, навіть якщо він, як організм, цілком збережений, проте залишається біологічною істотою в своєму психічному розвитку. Як приклад можна привести стану людей, яких час від часу знаходять серед звірів і які тривалий період, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованих людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинилися на самоті, надовго ізольованими від собі подібних ( наприклад, після аварії корабля).

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості він набуває майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, він позбавлений здатності до самоосвіти і-самовихованню.

Психічний розвиток дитини починається з спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж до предметної діяльності, яка також виступає як умова і засіб психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.

У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (Вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (Вербальне научіння) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими він спілкується, є для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів є найважливішими факторами, що визначають розвиток дітей.

Виділені вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології та поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває його здібності, служить засобом набуття знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи у себе необхідні для цього ділові та організаторські якості.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає йому можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації.

Різноманітне за змістом, цілям і засобам спілкування також виконує специфічну функцію в психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної і духовної культури, які, як ми з'ясували и розділі, присвяченому діяльності, виступають в якості умови індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, так як спілкуються індивіди обмінюються і, отже, взаємно збагачуються знаннями.

Кондиционное спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному і особистісному розвитку людини. Мотиваційний спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною його «підзарядкою». Купуючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви і цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває його самого. Діяльно-стное спілкування, яке ми визначили як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, так як удосконалює і збагачує його власну діяльність.

Біологічне спілкування служить самозбереження організму як найважливішої умови підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм суспільного життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому.

Безпосереднє спілкування необхідно людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних йому з народження, найбільш простих і ефективних засобів і способів навчання: условнорефлектор-ного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування та вдосконаленню на базі їх здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого управління самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як він засвоїв і навчився користуватися мовою (близько 2-3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого він стає більш здатним до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку. Що ж стосується вербального спілкування і його ролі в психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і власне особистісного.

40) Величезну роль відіграє експресивність мовлення. Головне тут — різноманітність інтонацій (логічні, смислові та емоційні наголоси, зміна висоти звуків, темпоритму, паузи). Інтонація може нести до 40 % інформації. Безбарвна монотонна мова не може привернути увагу учнів, навчити запам'ятовувати головне, виразити особисте ставлення вчителя до інформації, яку він викладає. Крім інтонації до засобів виразності мови належать використання анафор (прислів'я, повтори, приказки), градацій (повтор основного поняття з посиленням та розширенням речення), інверсій (незвичний порядок слів у реченні).

Культура мови вчителя не може реалізуватися без техніки мовлення, яка. включає промовляння тільки на дихальній опорі (це зберігає зв'язки і краще сприймається); чітку дикцію; переважне використання помірної гучності та нижнього регістру свого голосового діапазону; вибір темпоритму мовлення залежно від складності матеріалу, віку та рівня розвитку учнів. Техніка мовлення передбачає уміння привертати увагу та виділяти головне за допомогою пауз, зменшення темпу мовлення та зміни гучності того, хто промовляє.

Є чотири види спілкування: принизливо-поступливе, розуміюче (емпатичне), директивне (наполегливе) і захисно-агресивне. Учителю необхідно оволодіти правилами, прийомами та умовами ефективного спілкування. До ефективних видів спілкування належать директивне та емпатичне.

Емпатичне спілкування — це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на встановлення контакту, позитивних взаємовідносин, з'ясування думки співбесідника. Виявляючи співчуття до партнера, суб'єкт не відмовляється від своєї позиції, а намагається порозумітись зі співрозмовником.

Правила емпатичного спілкування: більше слухати, з'ясовувати, уточнювати, а не говорити; стежити за думкою співрозмовника, утримуватись від оцінок; реагувати не тільки на зміст мови, а й на емоції, почуття.

Емпатичне спілкування здійснюється за допомогою таких прийомів:

• підтвердження контакту відповідними невербальними реакціями (погляд, похитування головою, підтакування, нахил до співрозмовника, відкриті жести);

• перефразування почуттів та думок партнера;

тактовне прояснення прихованих або неусвідомлених мотивів співбесідника, інтерпретація, резюмування їх;

демонстрація розуміння думки співрозмовника (що нетотожне згоді з нею), підбадьорювання, підтримка співбесідника.

Директивне спілкування спрямоване на здійснення прямого психічного впливу на партнера. Воно включає вираз почуттів, думок суб'єкта, аргументовані пояснення мети діяльності, майбутніх вчинків та їх наслідків, але без образливих оцінок партнера (як під час захисно-агресивного спілкування).

Правила директивного спілкування:

щирість, відкритість поведінки; відверта відмова здійснювати дії, не прийнятні для суб'єкта;

активні цілеспрямовані дії, рішучий захист себе від агресивної поведінки партнера;

• чітке висловлення своєї позиції, намірів;

• урахування значущих потреб партнера.

Директивне спілкування включає такі прийоми: висловлення сумнівів, незгоди, власних оцінок, порад, пропозицій, пояснення своєї думки, повідомлення про наслідки негативної поведінки, обов'язкове виконання своїх обіцянок.

До прийомів захисту від небажаного впливу належать:

а) постійне спостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

б) повсякчасне самоспостереження, усвідомлення власних емоцій, мотивів, невербальних дій, збереження спокою;

в) нестандартні дії та реакції.

Під час критики слід уникати конфронтації (не вступати в суперечку, перенести бесіду); отримати додаткову інформацію про зміст претензій (попросити конкретизувати, висловити свої припущення про деталі зауваження); перефразувати образливу критику, а тільки потім відповідати; запитати (без оцінок) про наслідки своєї діяльності ("що станеться, якщо..?"); частково погодитися з критикою (з фактами, або з можливими наслідками, або з принципами, або з правом співбесідника мати своє бачення ситуації).

Отже, ефективне спілкування можливе за таких умов:

1. Встановлення відносин довіри на основі визнання іншої людини особистістю.

2.Безоцінне (некритичне) і безумовне (без "якщо ти... — я тебе поважатиму") прийняття іншої людини.

б. Забезпечення співрозмовникам свободи висловлювання власних думок, почуттів, участі у прийнятті рішень і відповідальності за їх наслідки.