5. Психологізм трагедій Еврипіда.

 Еврипід  (480 до н. е. — 406 до н. е.) — давньогрецький поет-драматург, молодший з трьох великих афінських трагиків поряд із Есхілом та Софоклом.

Він навчався у видатних філософів Протагора й Анаксагора, дружив з Архілаєм, Продиком та Сократом, мав значну бібліотеку. Хлопчиком майбутній поет брав участь у щорічному вшануванні Аполлона в його делоському храмі, що вважалося привілеєм давніх аттічних родів. Як свідчать біографи, замолоду  Еврипід  здобував перемоги як атлет, захоплювався малюванням.

Творчість Евріпіда, який сформувався в роки кризи афінської демократії, розкладу полісної моралі, посилення індивідуалізму, відрізняється різко критичним ставленням до міфології, етичних норм та інших традицій. Це викликало обурення сучасників і, цілком зрозуміло, що навколо нього склалася несприятлива атмосфера (відбита у творах Арістофана), внаслідок чого поет наприкінці життя залишив Афіни. Після нетривалого перебування у фессалійській Магнесії Евріпід поселився в Македонії, де й помер 406 до н. е. Недобрі плітки розповідали і про його смерть: нібито він був розірваний псами, або навіть розтерзаний жінками.

Є відомості, що  Еврипід  почав працювати над  трагедіями  вже у вісімнадцятирічному віці, але в змаганні драматургів він вперше взяв участь лише в 455 до н. е., коли йому було близько тридцяти років. В цьому змаганні драматург посів третє місце. За все життя йому вдалося здобути лише п'ять перемог (останню — посмертно).  Еврипід , на відміну від Есхіла та Софокла, сам на сцені не виступав, а також, порушуючи традиції, не писав музику до своїх творів, доручаючи цю справу музикантам.

Незрозумілий сучасниками,  Еврипід  набув слави великого трагіка, який підготував мистецтво нової драми. Він широко вводить до драматичної дії раціональні інтонації філософського диспуту (в дусі софістів) або судових розглядів, поєднуючи граничний раціоналізм з  психологізмом.

(Психологізм - якість художнього твору, через яку письменник передає внутрішній світ своїх персонажів).

Еврипіду  властиве незвичне для античної  трагедії  посилення побутового елементу, цікавість до приватного життя людей. Показові кінцівки драм. Автор нехтує природним розвитком і завершеністю дії і тому в фіналі часто відбувається несподівана розв'язка, зазвичай пов'язана з втручанням божества, яке з'являлося на спеціальній театральній машині (еорема). Цей прийом пізніше отримав назву «deus ex machina» («бог з машини»).

У творчості Еврипіда звучання героїчної теми знижується, але при цьому ще більш посилюється увага до внутрішнього світу людини і явищ оточуючого її життя. Загострення драматичних конфліктів і вміння у кожній драматичній ситуації знайти найбільш приголомшуючі моменти в поєднанні із зображенням якнайтонших душевних переживань героїв роблять Еврипіда найбільш трагічним з усіх античних драматургів. З метою емоційної дії на глядачів і в то ж час посилення чисто видовищної сторони трагедії Еврипід вводить у свої драми сцени смерті, фізичних страждань, безумства, траурні церемонії, використовує машини для польотів і появи богів і багато чого іншого.

«Трагічне» є одним із найважливіших культурно значимих концептів грецької картини світу, що дає змогу стверджувати про емоційний психотип грека, невід’ємною складовою якого є трагізм. Трагедії   Еврипіда  наповнені прискіпливими описами надмірних страждань.

Поняттєвим ядром грецького концепту «трагічне» слугує інваріантний компонент нещастя, який конкретизовано у  трагедіях  Есхіла, Софокла та  Еврипіда  як індивідуальний концепт нещастя - смерть. Однак трагічність смерті не є унікальною для грецької концептосфери. Відображенням грецької системи моральних цінностей стає вербалізація індивідуальних концептів нещастя – вигнання, нещастя – чужина, нещастя – рабство, нещастя – жебрацтво, нещастя – самотність, нещастя – відсутність належного поховання, нещастя – плюндрування тіла загиблого, нещастя – нечестивий шлюб, нещастя – прокляття, нещастя – нехтування батьками, нещастя – несправедливе звинувачення, нещастя – обман, нещастя – кривда, а найчастіше – нещастя – зіпсована репутація.  Еврипід вбачає трагізм в усьому, навіть у не зовсім трагічному або й зовсім «нетрагічному»: нещастя – нерозділене кохання, нещастя – моральний вибір, нещастя – врода.

Творчість Евріпіда по-справжньому оцінили вже після його смерті; до падіння Римської імперії він залишався найвідомішим і найпопулярнішим драматургом античності. Простежується вплив на Менандра, трагедії  Сенеки Молодшого та на європейську драматургію. Від  трагедій  «Медея», «Гіпполіт» та інших веде початок розвиток драми в бік патетичної, пафосної  трагедії  значних, часом патологічних пристрастей (цю лінію розвивають Сенека, Расін та інші). Від  трагедій  «Іон», «Єлена» та інших, де вперше з'являються мотиви загубленої й знайденої дитини тощо — веде шлях в сторону побутової драми, просторікуватих персонажів (через побутову комедію Менандра цей напрям веде до Плавта, а через нього до Мольєра).  Трагедії  Евріпіда час від часу з'являються і в репертуарі сучасного театру.

 Еврипідові  приписують написання від 75 до 98 драматичних творів, з яких до нас дійшло лише сімнадцять.

В трагедіях Евріпіда «Андромаха», «Гекуба», «Геракл», «Іполит», «Медея», «Іфігенія в Тавриді», «Фінікіянкі», «Троянки» зображуються лиха, породжені війною, критикуються старі релігійні уявлення, тиранія, посилюється увага до внутрішнього світу людини, передачі душевних переживань героїв.

 Еврипідові  належать крилаті вислови:

• «Ніколи не довіряй жінці, навіть якщо вона говорить правду»

• «Той кращий пророк, хто передбачає хороше»

• «Життя наше є боротьба»

• «Справжня мужність — обережність»

• «Немає гіршого зла ніж погана жінка і кращого добра ніж гарна»

• «Кого Юпітер бажає згубити, того позбавляє розуму»