- •1.Проблеми безпеки життєдіяльності людини і суспільства в сучасних умовах.
- •3.Поняття сталого розвитку суспільства.
- •5. Поняття небезпеки, небезпечних ситуацій.
- •6. Номенклатура, ідентифікація, таксономія небезпек.
- •9. Джерела соціальних та політичних небезпек.
- •11. Класифікація небезпечних та шкідливих факторів...
- •12.Шкода як наслідок дії небезпек. Квантифікація небезпек.
- •15. Системний аналіз у бжд.
- •16. Поняття «життя», «діяльність», «життєдіяльність».
- •17. Людина, її біологічні та соціальні ознаки.
- •22. Техносфера як одна з умов життєдіяльності людини і її складові частини.
- •25. Будова аналізаторів і їх властивості.
- •27. Психіка людини та її значення в бжд людини.
- •28. Основні визначення здоро’я.
- •30. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
- •31. Фактори, що впливають на здоров’я людини.
- •35. Іонізуючі випромінювання та їх характеристика.
- •36. Джерела іонізуючих випромінювань.
- •37. Біологічніа дія іонізуючого випромінювання на організм людини.
- •38. Радіаційна безпека.
- •39. Дія електричного струму на організм людини.
- •40. Джерела електромагнітного випромінювання.
- •41. Небезпечна дія електромагнітного випромінювання на організм людини.
- •42. Загальна характеристика шкідливих хімічних речовин і їх класифікація.
- •45. Отруйні тварини і дія їх на організм людини.
- •46. Патогенні організми. Хвороби, які вони викликають та захист від них.
- •47.Фізична і розумова діяльність людини. І їх особливості.
- •49.Психофізіологічні фактори небезпек.
- •52.Топологічні стихійні лиха, причини їх вини кнення, наслідки дії та захист від них.
- •55. Пожежі та вибухи на виробничих об*єктах і причини їх виникнення.
- •56.Соціально-політичні небезпеки та їх класифікація.
- •58. Тероризм як форма політичного екстремізму.
- •60. Алкоголь і здоров*я. Шкода від п*янства і алкоголізму.
- •61.Тютюнопаління та його наслідки.
- •62. Комбіновані небезпеки їх класифікації.
- •64. Снід, його причини і наслідки.
- •65. Наркотики. Небезпека наркоманії.
- •66. Небезпеки в сучасному урабанізованому середовищі.
- •67. Надзвичайні ситуації, їх види, ознаки, рівні.
- •68.Організація життєзапезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.
- •70. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.
15. Системний аналіз у бжд.
Системний аналіз безпеки життєдіяльності потребує розгляду людини як ланки в системі “людина – машина – середовище існування”.
Система “людина – машина – середовище” гарантує досягнення таких цілей:
– отримання результату життєдіяльності, необхідного людині;
– забезпечення безпеки життєдіяльності людини;
– недопущення появи вражаючих і зменшення дії небезпечних і шкідливих факторів до допустимих значень, які не сприяють втраті працездатності й погіршенню здоров’я людини;
– зменшення небезпечної дії життєдіяльності людини на навколишнє середовище і залучення необхідних захисних мір;
– забезпечення стійкості функціонування і захисту людини при дії різних факторів надзвичайних ситуацій.
У системі “Л – М – С”, що розглядається, структурно виділяється декілька підсистем:
1. Пряма взаємодія людини і машини (вивчає “Ергономіка та інженерна психологія”).
2. Проблема безпеки людини на виробництві (розглядає “Охорона праці”).
3. Взаємодія системи “Л – М” з навколишнім природним середовищем (аналізує “Екологія” (“Промислова екологія”)).
4. Дія на систему факторів надзвичайних ситуацій, розробка методів їх прогнозування, засобів і прийомів захисту людини, рішення проблеми ліквідації їх наслідків (вивчає “Цивільна оборона”).
16. Поняття «життя», «діяльність», «життєдіяльність».
Життя (за К.М. Ситником) – це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів.
Діяльність – це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Життєдіяльність – це складна система, що може підтримати і забезпечити в середовищі існування певні умови життя та всі види діяльності людей.
17. Людина, її біологічні та соціальні ознаки.
Біологічні та соціальні ознаки людини
Результатом еволюції життя на Землі є людина як частина природи, біологічний суб’єкт. За своєю тілесною будовою і фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що, з погляду біології, принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.
Але людина – вища сходинка розвитку живої природи на нашій планеті. Це поняття вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні всім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні “Нomo sapiens” – “людина розумна”. Людина як біологічний вид має:
– характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);
– високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
– свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи.
Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу – соціального.
Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.
Якщо тварина живе в природі, то людина – у соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.
Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя.
18. Потреби людини. Потреби – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.
Потреби поділяються на групи:
n фізіологічні й сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);
n екзистенціальні (існування; це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
n соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
n престижні (у повазі з боку інших, визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні та високому статусі у суспільстві);
n духовні (у самовираженні через творчість).
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, три інші – набутими.
Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює свої розуміння світу, розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.
19. Праця як цілеспрямована діяльність людини, позитивні та негативні наслідки праці. Однією із специфічних форм діяльності є праця. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона впливає на природу та використовує її з метою вироництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Але праця – це не тільки процес, у якому люди вступають між собою у певні виробничі відносини. Вона проявляється в кожній суспільно-економічній формації у конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця – це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна й корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.
Людська праця докорінно відрізняється від “праці” тварин. Найголовнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього не вміє робити.
Друга відмінність полягає в універсальності людської праці. Тварина “працює” лише за вимогами свого роду (ластівки будують гніздо під дахом будинку, бджоли – соти, бобри – греблю) і не може здійснити те, що не закладено в неї природою. За допомогою праці людина постійно змінює умови всього існування, перетворюючи їх згідно з своїми постійно зростаючими потребами, створює світ матеріальної і духовної культури. Праця не можлива в одиночному прояві та з самого початку виступає як колективний, соціальний. У соціальному відношенні праця призвела до формування нових, соціальних якостей людини: мови, мислення, спілкування, переконання, цінності орієнтації, світогляду. Змінюється психологія людини, інстинкти перетворюються у двох планах: у плані їх стримування, гальмування (підкорення контролю розуму) і в плані їх перетворення у новий якісний стан пізнавальної діяльності людини – інтуїцію. Все це притаманне людині як соціальному суб’єкту.
20. Загальні поняття середовища життєдіяльності людини і його класифікація. Одним з елементів системи “людина – життєве середовище” є середовище життя людини, тому, розглядаючи безпеку людини як поняття, що торкається сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв’язків із навколишнім середовищем, ми повинні розглянути також поняття “середовище”, в якому живе і діє людина.
Середовище – це і простір для проживання, і дуже важливе джерело ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров’я і працездатність.
Навколишнім середовищем називають частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті, і виробничої діяльності. Воно утворилося у результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої “вторинної природи”, тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо.
Але людина живе у суспільстві, тобто в соціально-політичному середовищі.
Соціально-політичне середовище – це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом усієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім середовищем.
Отже, середовище, яке оточує людину, складається із природного середовища, яке формувалося мільйони років у процесі еволюційного розвитку землі і життя на ній; техногенного – створеного людьми у процесі розвитку і господарсько-побутової діяльності (техносфери); соціально-політичного – створеного людством духовного світу.
21. Характеристика природного середовища, його параметри і значення для забезпечення життєдіяльності людини.
Навколишнє природне середовище у більш широкому розумінні – космічний простір, а в більш вузькому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери (висотою 10–15 км), гідросферу (глибиною до 12 км) і верхню частину літосфери (глибиною до 2–5 км), які взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Земля – одна з планет сонячної системи, найбільша між планетами земної групи. Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом із нею. Густина і тиск атмосфери швидко зменшуються з висотою Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять: азот – 78,08 %, кисень – 20,95 % і аргон – 0,93 %. На долю вуглекислого газу, неону, гелію та всіх інших газів, які присутні в повітрі у мінімальній кількості, припадає трохи більше ніж 0,3 %.
У природних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. За характером зміни різних параметрів атмосфери Землі поділяють на такі шари: тропосфера (9–18 км), стратосфера (50–55 км), мезосфера (80–90 км), термосфера (90–800–1 000 км) і екзосфера (вище 800–1 000 км).
За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно співпадає зі стратосферою і має максимальну концентрацію озону О3 на висотах 20–25 км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10–15 км, але озон присутній також у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу роль у фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забруднень атмосфери) і на висотах 50–80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону Атмосферне повітря – один із найважливіших природних ресурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2 необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Організму людини і тварин у необхідне постійне надходження кисню. Основне джерело утворення кисню – це фотосинтез зелених рослин. Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода пе-ребуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі – в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).
Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.
Вода є основою існування життя на Землі. Літосфера – тверда оболонка Землі. Наша планета Земля – є стиснута з полюсів куля – геоїд. Будова Землі неоднорідна. Вона складається із трьох оболонок – земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.
Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних суб’єктів антропогенної діяльності людини.