30. Особливості укладання депозитного договору

Депозитний договір засвідчує право банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначенийстрок суму депозитного вкладу і відсотків за його користування. Основними реквізитами та умовами депозитного договору є: назви та адреси банку та власника коштів, дата внесення депозиту, сума та валюта депозиту, дата вимоги вкладником своїх котив, відсоткова ставка за користування депозитом, інші умови нарахування та виплати відсотків, обов'язки та права вкладника та банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди, підписи сторін.

Депозитний договір оформляється в двох примірниках. Співробітник банку реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер депозитного рахунка. Договір укладається з обох сторін і скріплюється печатками. Після повного оформлення договору один примірник видається клієнту. Якщо із закінченням строку дії договору жодна із сторін не побажає його розірвати, договір, як правило, вважається продовженим на такий же строк і на тих же умовах.

31.Сутність та призначення регулятивного капіталу.

Регулятивний капітал є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Він є базою для розрахунку економічних нормативів.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (гарантії, поручительства, акредитиви, сумнівні гарантії, зобов'язання з кредитуванням); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями:

1) кредитними операціями;

2) операціями з цінними паперами;

3) дебіторською заборгованістю;

4) простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями;

5) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з:

- основного (1-го рівня)

• Статутний капітал

• Розкриті резерви

- додаткового (2-го рівня) капіталів

Складові елементи регулятивного капіталу

Величину регулятивного капіталу (РК) розраховують за формулою:

РК = ОК + ДК - В,

де ОК — основний капітал; ДК — додатковий капітал; В — відрахування.

Основний капітал уважається більш незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал не має стійкого характеру, а його розмір піддається змінам.

32. Сутність операцій „прямого” і „зворотнього” репо

РЕПО — фінансова операція, за якої одна сторона продає цінні папери іншій, перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений строк, або на вимогу другої сторони.

Операції РЕПО використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені й на депозитарну діяльність і діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ в межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції "прямого" та "зворотного" РЕПО на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій "прямого" РЕПО.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій "зворотного" РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій "прямого" і "зворотного" РЕПО відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).