- •37. Охарактеризувати працівника, роботодавця та державу як суб’єктів ств.
- •38. Колективний договір у системі ств.
- •43. Роль соціального партнерства у вирішенні трудових спорів
- •44. Міжнародний досвід соціального партнерства. Моделі соціального партнерства.
- •45. Нормативно-правова база забезпечення моніторингу ринку праці в Україні.
- •46. Діяльність моп
46. Діяльність моп
МОП (мiжнародна органiзацiя працi) була створена у 1919 р. як автономна iнституцiя при Лiзi Нацiй, а з 1946 р. — як перша спецiалiзована установа ООН (органiзацiй об’єднаних нацiй). Штаб-квартира МОП-МБП (мiжнародне бюро працi у Женевi, Швейцарiя. Головною метою МОП, згiдно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основi соцiальної справедливостi, полiпшення умов працi i життя працiвникiв усiх країн. До основних напрямiв дiяльностi МОП належать: участь у мiжнародно-правовому регулюваннi працi шляхом розроблення та ухвалення нормативних актiв (конвенцiй i рекомендацiй) з питань умов працi i життя працiвникiв; Розроблення та здiйснення мiжнародних цiльових програм, спрямованих на вирiшення важливих соцiально-трудових проблем (зайнятiсть, умови працi та iн.), Надання допомоги державам-членам МОП в удосконаленнi нацiонального трудового законодовства, професiйно-технiчної пiдготовки працiвникiв, полiпшення умов працi тощо шляхом здiйснення мiжнародних програм технiчного спiвробiтництва, проведення дослiдницьких робiт та видавничої дiяльностi. Органiзацiя намагається найбiльшою мiрою сприяти вирiшенню таких завдань: 1. повна зайнятiсть i пiдвищення життєвого рiвня; 2. розширення системи соцiального забезпечення з тим, щоб надати його всiм, хто потребує такого захисту, i повне медичне обслуговування; 3. необхiдний захист життя i здоров’я трудящих всiх професiй; 4. захист добробуту матерi i дитини; 5. забезпечення необхiдного харчування, житла, можливостей у галузi загальної i професiйної освiти.
Сутність, завдання та основні напрями організації праці
Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці.
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.
Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.
Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:
поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;
організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;
нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;
організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;
оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;
поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;
мотивація й оплата праці.
Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.
Поділ та кооперація праці, їх форми та види.
Поділ праці – це розмежування окремих робіт,розділення діяльності людей у суспільній праці.
Форми поділу праці:
Загальний (між галузями економіки)
Частковий (в середині галузі)
Одиничний (на підприємстві)
Види поділу праці:
1) Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.
2) Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.
3) Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
4) Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.
5) Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.
Кооперація праці - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.
Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:
o всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
o всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
o всередині підприємства, яке здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).