3. Філософії Нового часу та її загальна спрямованість

Характеризуючи філософію XVII—XVIII ст., необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме у цей час в історії

боротьби матеріалізму та ідеалізму стався переворот — історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому саме матеріалізм стає

основною формою філософських поглядів нового класу, що йшов до влади, —буржуазії; чому саме матеріалізм XVII і особливо XVІІІ ст. підготував

Велику французьку буржуазну революцію.

У Новий час матеріалізм виникає спочатку в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін.

Матеріалізм цього часу — це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих

наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної

біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу з його конкретності, в

деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження емпіричного матеріалу. Але

абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства у філософію потреба «зупиняти» історичний процес, розглядати його по

частинах призвела до історичної обмеженості метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм XVІІ—XVIII ст. мав переважно

метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо й існували якісь діалектичні міркування, то вони все ж перебували в рамках

діалектики руху, а не розвитку.

Але оскільки потреби практики вимагали нових знань, то це об’єктивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, у тому числі й

філософії, і перш за все таких її розділів, як теорія пізнання, методи пізнання тощо. Тому другою характерною ознакою розвитку філософії Нового

часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм (грец. empeiria — досвід) — це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання.

Емпіризм XVII—XVIII ст. сформувався як матеріалістичний емпіризм, тобто такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає

навколишній світ. Пізніше з’являється суб’єктивно-ідеалістичний емпіризм, тобто такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід

(Берклі, Юм).

Раціоналізм (лат. rationalis — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналізм протистоїть як

ірраціоналізму (наприклад, інтуїтивізму), так і емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють (чи підтримують) як матеріалісти (Спіноза), так і

і ідеалісти (Лейбніц). Основоположником раціоналізму є дуаліст Декарт.

4. Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вважав, що I є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Метафізика — умоглядне вчення про найзагальніші види буття — світ Бога й душу.

Философия экономики — рассмотрение философскихоснованийэкономическойнауки. Включает в себя философию хозяйства,собственности,товараиденег,экономической политики, принципов распределения, потребительского выбора в обществе, экономической природы бюрократии, а также хозяйственную этику.

Проводится категориальныйанализ экономики, исследуется культурная ценность экономических факторов и связи междуэкономическими теориямиимировоззрениемлюдей в определённые эпохи.

Білет 23

1. Cубстанційні та несубстанційні моделі світу

У європейській філософії існують субстанційні та несубстанційні концепції (моделі світу). До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне становище посідала саме субстанційна модель. Однозначної відповіді на питання, чому саме ця модель була панівною в європейській філософії, немає. Але можна вказати на деякі чинники, які сприяли прийняттю саме цієї моделі. На думку деяких дослідників, субстанційна модель зумовлена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософсько-лінгвістичні вчення свідчать, що мова суттєво впливає на спосіб сприймання світу. Вона мовби підказує, як сприймати світ (як членувати і упорядковувати). А судження (речення) в індоєвропейських мовах будується за принципом: предмет (підмет) виконує дію або має ознаки. (Сонце світить, трава зелена). Увага акцентована на предмет; не може бути дії чи властивості без предмета. Звідси безособові займенники в англійській (it), німецькій (man) та інших мовах. Якщо в українській мові зрідка зустрічаються вирази типу «дощить», «світає», «мені не спиться», то в романо-германських мовах такі «безпідметні» судження неможливі. Там обов'язково повинен бути підмет (предмет). Вважають, що саме така структура мови вплинула на «предметне» (а не «процесуальне») бачення світу в європейській культурі. Так, європеєць скаже: «грім гримить, вітер віє, хвиля біжить», хоча тут відсутні «предмети», які виконують дію. Це чиста «процесуальність», переведена у форму «предмет діє». Тому саме предметне бачення світу зумовило субстанційну модель європейської філософії

2. Закони та рушійні сили історії, проблема сенсу історії. Історичний процес

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу. 1) Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними. 2) Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Дійсним творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують сторичних осіб, які мають вирішальний вплив як позитивний, так і негативний на хід історії. 3) Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. 4) Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. 5) Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави. Політична система - це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. З позицій цивілізаційного підходу як підходу послідовно нелінійного, історичний прогрес — не в неухильному русі, поступальний характер якого визначається через позиції "нижче — вище", "гірше — краще", а в тому, щоб кожна цивілізація в процесі самовизначення і самоствердження відтворила, відкрила для себе заново і збагатила своїм, тільки їй притаманним екзистенціальним досвідом неминущі інваріантні структури і цінності загальнолюдського характеру. Тому відтворення інваріантних загальнолюдських цінностей у контексті певної цивілізації має свій ритм і реалізується через органічне поєднання засвоєння і творення. У такому зрізі кожна цивілізація в своєму онтогенезі проходить основні ступені філогенетичного шляху людства. Таке розуміння історичного прогресу має не протистояти іншим, наприклад формаційному, а доповнювати їх. Однак у даному разі вже не цивілізація припасовується іззовні до, скажімо, формаційної послідовності. Осягнення найзагальніших і найглибинніших тенденцій історичного процесу, його своєрідності, співвідношення єдності та розмаїття, повторюваності й неповторного, універсального і локального в історії, проблема її сенсу, початку, спрямованості й кінця — завдання тієї галузі людських знань, що носить назву філософії історії. Історичний процес багатомірний і мінливий, відповідно й осмислення його здійснювалося в різних ракурсах, у руслі різних напрямків, призводило до формування, утвердження та зміни основоположних парадигм історичної свідомості.

3. . Сучасна феноменологія та герменевтика

Феноменологія. Сучасна феноменологія так чи інакше зв’язана з концепцією Едмунда Гуссерля (1859-1938), що розробила основні принципи феноменологічної філософії. До нього феноменологія розумілася як описове дослідження, що повинно передувати всякому поясненню цікавлячого явища. Гуссерль вперше розглядає феноменологію як нову філософію з властивим їй новим феноменологічним методом, що є фундаментом науки.Головні цілі феноменології – побудувати науку про науку, науковчення і розкрити життєвий світ, світ повсякденного життя як основу всього пізнання, у тому числі наукового. Гуссерль вважав, що вивчення життєвого світу і науки слід починати з дослідження свідомості, тому що реальність доступна людям тільки через свідомість. Важлива не сама реальність, а те, як вона сприймається й осмислюється людиною. Свідомість повинна вивчатися не як засіб дослідження світу, а як основний предмет філософії. В античності герменевтикою називалося мистецтво роз’яснення, перекладу, тлумачення. Своє ім’я цей вид інтелектуальної діяльності одержав від грецького бога Гермеса, в обов’язки якого входило роз’яснення простим смертним волю богів. Герменевтичний метод входить у філософію найяскравіше через роботи Фрідріха Шлейермахера (1768-1834), що з’єднав у собі теолога і філолога. У теології він користався традиційними канонами мистецтва тлумачення текстів, а як філолог-класик, поставив перед собою завдання розробити універсальне навчання про розуміння й інтерпретацію художніх текстів. Герменевтика як метод історичної інтерпретації формулюється В.Дильтеєм (1833-1911) для розробки методу гуманітарних наук. Психологічною основою герменевтики для нього служать життєві прояви, зафіксовані в тексті. Гуманітарні науки повинні розрізняти вираження життєвих проявів в історичних текстах. Метод розуміння історичних текстів у герменевтичному трактуванні Дильтея є метод психологічної реконструкції. Але настільки всеосяжний методичний психологізм його не влаштовував, і він порушує питання про можливість об’єктивності в історичному пізнанні, про об’єктивність пізнання чужої індивідуальності. Герменевтика тісно пов’язана із риторикою, оскільки мова займає в герменевтиці провідне місце. Мова в герменевтичному тлумаченні не просто медіум у світі людей і текстів, вона є потенційною спільністю розуму (Кассірер). На цьому грунтується універсальність герменевтичного розміру. Така уверсальність зустрічалася ще в Августина, що вказував на те, що значення знаків (слів) стоять вище, ніж значення речей. Однак сучасна герменевтика розглядає можливість бачити сенс не тільки в словах, але і у всіх людських творах. Мова – універсальна передумова пізнання світу, вона артикулює всю сукупність людського досвіду.

5. Природні права людини – права, дані від народження – на життя, свободу

Підсвідоме — одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким по­значають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим конт­ролем.

Ейдос – ідея за Платоном;

Білєт 24