- •Кримінальне право україни
- •1. Поняття, завдання та система кримінального права України. Конституція України як концептуальне джерело кримінального права.
- •2. Функції кримінального права, предмет і метод кримінально-правового регулювання
- •3. Принципи кримінального права
- •4. Закон про кримінальну відповідальність
- •5. Структура кримінального кодексу України. Співвідношення Загальної та Особливої частини кримінального права
- •6. Структура статей Кримінального кодексу України. Види диспозицій і санкцій
- •7. Тлумачення кримінально-правових норм та його види
- •8. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у просторі
- •9. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Конституційні положення щодо дії закону про кримінальну відповідальність у часі
- •10. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність
- •11. Кримінальна відповідальність: поняття, види та ознаки
- •12. Поняття та ознаки злочину. Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 кк). Відмінність злочинів від інших правопорушень
- •13. Поняття та практичне значення класифікації злочинів
- •14. Поняття та види стадій вчинення умисного злочину. Поняття закінченого злочину
- •15. Момент закінчення окремих видів злочинів
- •16. Готування до злочину. Відмінність готування до злочину від виявлення умислу
- •17. Замах на злочин та його види. Добровільна відмова від вчинення злочину та її відмінність від діяльного каяття
- •18. Добровільна відмова при незакінченому злочині
- •19. Поняття, елементи, ознаки складу злочину. Види складу злочину та його значення для кримінально-правової кваліфікації
- •20. Функції складу злочину
- •21. Класифікація складів злочину
- •22. Поняття об'єкта складу злочину, його значення для визначення характеру суспільної небезпеки діяння. Класифікація об'єктів
- •23. Поняття, ознаки та значення об'єктивної сторони складу злочину. Вплив нездоланної сили фізичного та психічного примусу на кримінальну відповідальність
- •24. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину та їх кримінально-правове значення
- •25. Поняття та ознаки суб'єкта складу злочину. Співвідношення понять "суб'єкт злочину" та "особа злочинця". Спеціальний суб'єкт складу злочину
- •26. Осудність як обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Поняття осудності та її значення
- •27. Поняття, ознаки та значення суб'єктивної сторони складу злочину
- •28. Випадок (казус). Його відміна від злочинної недбалості
- •29. Поняття та значення співучасті у злочині. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті
- •30. Форми співучасті. Вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою та злочинною організацією
- •31. Поняття та види причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину
- •3) Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •32. Поняття, ознаки та види рецидиву злочинів. Правові наслідки рецидиву злочинів
- •33. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Конституційні положення щодо захисту життя та здоров'я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона
- •34. Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин
- •35. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •36. Поняття покарання та його мета за кримінальним правом України. Система покарань та її кримінально-правове значення
- •37. Поняття та кримінально-правове значення судимості. Умови та строки погашення судимості. Зняття судимості
- •Запитання для самоконтролю
33. Поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Конституційні положення щодо захисту життя та здоров'я людини від протиправних посягань. Перевищення меж необхідної оборони та уявна оборона
Положення ст. 27 Конституції України передбачають право кожної людини захищати своє життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Необхідною обороноювизнається правомірний захист особи, суспільства та держави від суспільно небезпечних посягань, шляхом завдання необхідної та достатньої в цій обстановці шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ч. 1 ст. 36 КК).
Правомірність необхідної оборони визначається умовами, які прийнято ділити на дві групи: а) стосовні до посягання; б) стосовні до захисту.
Посягання повинно бути:по-перше, суспільно небезпечним, тобто діянням, передбаченим як злочин у в КК; по-друге, посягання має бути наявним, тобто таким, коли існує безпосередня загроза нападу або напад уже почався, або закінчився, та для особи, що захищається, це незрозуміло; по-третє, посягання має бути дійсним, тобто існуючим об'єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того, хто захищається. Якщо ж посягання існує тільки в уяві особи, що захищається, питання про відповідальність за завдані ушкодження особі, яка помилково прийнята за нападаючого, вирішується за правилами уявної оборони.
Уявною обороною визнаєтьсязаподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання немає і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК).
Захист повинен бути: по-перше, спрямованим на оборону правомірних інтересів особи, суспільства, держави, і законодавство дає досить широкі для цього можливості; по-друге, шкода від захисних дій повинна спричинятися тільки особі, яка здійснює посягання; по-третє, захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, дії особи, що захищається повинні відповідати характерові та ступеню суспільної небезпеки.
Перевищенням меж необхідної оборонивизначається умисне заподіяння особі, що посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у двох випадках; у разі умисного вбивства (ст. 118 КК) та умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК).
Правомірним слід вважати застосування зброї чи будь-яких інших засобівчи предметів незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення. Також, згідно ч. 4 ст. 36 КК, особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
34. Фізичний або психічний примус. Поняття та зміст цих обставин
У ч. 1 ст. 40 КК враховано ситуацію, коли під безпосереднім впливом фізичного примусу особа фактично діє не з власної волі, а кориться волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, що охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність ряду умов:
а) діяння, які заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізичного примусу. Фізичний примус - це фізичний вплив на організм особи, який здійснюється без її згоди і в результаті якого їй завдаються больові відчуття або створюється загроза для її здоров'я або життя з метою примусити особу до вчинення певних злочинних діянь. Призначення фізичного примусу полягає у пригніченні волі особи та підкоренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;
б) вплив фізичного примусу повинен бути безпосереднім. Це означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, яка під їх впливом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою з метою припинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК і за наявності відповідних умов повинні розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК); по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу або зразу ж після його припинення;
в) рівень фізичного примусу на особу повинен бути настільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають.
Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, що їх може переносити людина, - явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до положень ст. 39 КК.
Під психічним примусом слід розумітивплив на волю особи різними способами (мімікою, словами, діями) з метою примусити її скоїти суспільно небезпечне діяння. За психічного примусу особа завжди зберігає свободу вибору, тому кримінальна відповідальність у таких випадках не виключається. Вона визначається з застосуванням положень закону про крайню необхідність.
У разі притягнення особи до кримінальної відповідальності фізичний та психічний примус завжди визнається судом обставиною, що пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).