24. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину та їх кримінально-правове значення

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причиновий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби вчинення злочину.

Вони мають різне юридичне значення залежно від того, чи віднесені вони кримінальним законом до ознак певного складу злочину. Якщо ці ознаки включені в диспозицію кримінально-правової норми, то вони є обов'язковими для цього складу злочину і мають вирішальне значення для підстав кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину. Якщо ж ці ознаки в диспозиції норми не передбачено, то для одних складів вони не мають юридичного значення, а для інших мають значення для визначення таких ознак злочину: суспільної небезпечності, винності, мотивів вчинення злочину, мети його вчинення. Незважаючи на це, спосіб злочину, а також місце, час і обстановка вчинення злочину притаманні будь-якому злочинному діянню, виступають у ролі постійних ознак, що мають місце завжди, у всіх випадках, у здійсненні будь-якого злочину. Саме тому в ст. 64 КПК України зазначено, що час, місце, спосіб вчинення злочину, які характеризують подію злочину, підлягають доведенню за кожною кримінальною справою.

Суспільно небезпечні наслідки- це передбачена кримінально-правовою нормою матеріальна чи нематеріальна шкода, заподіяна злочинною дією чи бездіяльністю об'єкта посягання.

Вчинювана злочином шкода може бути класифікована на два види:

1) матеріальні наслідки: фізичні (вбивство, тілесні ушкодження); майнові (зменшення майнових фондів, заподіяння інших майнових збитків); екологічні;

2) нематеріальні наслідки: ідеологічні; політичні; моральні.

Під причиновим зв'язкому кримінальному праві слід розуміти об'єктивно існуючий зв'язок між діянням - дією чи бездіяльністю (причиною) - і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає настання суспільно небезпечного наслідку.

Місце вчинення злочину- це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки.

Час вчинення злочину- це певний проміжок часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки.

Обстановка вчинення злочину- це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин.

Спосіб вчинення злочину- це певний метод, порядок і послідовність рухів, що застосовуються особою для вчинення злочину.

Засоби вчинення злочину- це предмети матеріального світу, що сприяють (полегшують) вчиненню особою злочину.

Знаряддями вчинення злочину називаються ті предмети, речі, за допомоги яких безпосередньо було вчинено злочин.

25. Поняття та ознаки суб'єкта складу злочину. Співвідношення понять "суб'єкт злочину" та "особа злочинця". Спеціальний суб'єкт складу злочину

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".

Ознаками суб'єкта злочинує: фізична особа, осудність і вік.

Фізична особа- це завжди людина, яка володіє не тільки всіма названими обов'язковими ознаками, а й іншими якостями, які можуть мати певне кримінально-правове значення. Тварини, неживі істоти, предмети, сили природи, юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочинів, а заходи, які вживаються для відвернення завданої ними шкоди, не є покаранням.

Осудність- це психічний стан особи, який полягає в її здатності за станом психічного здоров'я, за рівнем соціально-психологічного розвитку і соціалізації, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, керувати ними під час скоєння злочину і нести у зв'язку з цим кримінальну відповідальність. Кримінально-правове визначення осудності дало можливість законодавчо в ст. 19 КК закріпити формулу осудності через поєднання двох критеріїв: юридичного (психологічного) і медичного (біологічного).

Вік особи- це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки для юридичного статусу особи.

У частині 1 ст. 22 КК прямо зазначено, що "кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - 14 років - за деякі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначено, наприклад, такі: умисні вбивства (статті 115-117), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) та деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність із 14 років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: 1) насильницькі злочини; 2) майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

• рівень розумового розвитку, свідомості особи, що свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

• значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

• значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів. Особа віком від 14 до 16 років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність із 16 років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У таких випадках особа віком від 14 до 16 років може нести відповідальність тільки, якщо в конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за який законом встановлена відповідальність із 14 років. Наприклад, якщо неповнолітній віком до 16 років бере участь разом з іншими особами, що досягли 16 років, у такому злочині, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя та здоров'я (ч. 3 ст. 355 КК), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 КК.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. В разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Вік кримінальної відповідальності в різних країнах дуже різниться: у Греції та Франції - 13 років, у ФРН, Японії, Норвегії - 14 років, у Данії, Фінляндії, Швеції - 15 років, в Єгипті, Лівані, Ірані, Ірландії - 7 років, в Ізраїлі - 9 років.

Однак у законодавствах переважної більшості держав вік кримінальної відповідальності передбачений з 16 років.

Поряд з поняттям "суб'єкт злочину" в кримінальному праві та в кримінології існує поняття "особа злочинця", яке розкриває індивідуальні риси кожного суб'єкта злочину. Розмежовуючи ці поняття, слід підкреслити, що ознаки суб'єкта злочину впливають передовсім на вирішення питання про те, чи присутні у скоєному конкретному суспільно небезпечному діянні ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом. Дані ж, які характеризують особу злочинця, мають суттєве значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності, зокрема і призначення покарання.

Суб'єкти злочинів поділяються на загальні та спеціальні.Поняття загального суб'єкта дається в ч. 1 ст. 18 КК.

Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є "фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа".

Отож, спеціальний суб'єкт - це особа, що крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, котра досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини КК для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, постаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та ін.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначено в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціальні суб'єкти цього злочину є судді, винні в постановленій завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо й не названо, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу чи арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, наділеними правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб'єктом шпигунства є тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідко трапляється, що ознаки спеціального суб'єкта використовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, що обіймає відповідальну посаду.

Отож, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи той злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Особи ж, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність як виконавці за конкретним кримінальним законом, у якому зазначено спеціальний суб'єкт. Так, якщо в убивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь й інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117 КК, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).