А.П.ЗАГНІТКО

Мови у двомовному співтоваристві рідко бувають рівноправні. В суспільному житті, у професійній діяльності, в неформальному спілкуванні з друзями і членами сім’ї людина може використовувати різні мови. При цьому використання однієї мови часто переважає; і в такому разі говорять про основну (домінувальну мову), тоді інші мови, відомі індивіду, набувають статус додаткових мов – їх комунікант застосовує рідше, ніж інші. Часто основна мова – та, якою здійснюється міжетнічна комунікація. Навіть в етнічно однорідному комунікативному середовищі функції основної мови може виконувати не рідна, а інша мова.

За тим, як індивід набуває мовні навички, мови поділяються на засвоєні в процесі спілкуванні (рідну мову дитина засвоює саме так) і вивчені, ті, які індивід спеціально вивчав у школі або самостійно. В цьому разі необхідне відповідне термінологічне розрізнення. Навчання практично завжди пов’язано з оволодінням письмовою формою мови і літературною нормою. Це шлях до постання регіональних варіантів засвоюваної мови.

ХІІІ.4.2. Мовний код. Кожне мовне співтовариство користується відповідними засобами спілкування – мовами, їхніми діалектами, жаргонами, стилістичними різновидами мови. Будь-який з цих засобів можна назвати кодом.

Унайбільш загальному сенсі код – це засіб комунікації: природна мова (українська, англійська, сомалі та ін.), штучна мова типу есперанто або типу сучасних машинних мов, азбука Морзе, морська прапорцева сигналізація тощо.

Улінгвістиці кодом називають мовне утворення: мову, територіальний або соціальний діалект, міське койне, піджин, лінгвафранка і под.

Поряд з терміном код вживається і термін субкод, що позначає різновид, підсистему певного загального коду, комунікативний засіб

меншого обсягу, вужчої сфери використання і меншого набору функцій, ніж код. Наприклад, такі різновиди сучасної української національної мови, як літературна мова, територіальний діалект, міське койне, соціальний жаргон – це субкоди, або підсистеми, єдиного коду (української національної мови).

Субкод, або підсистема, також може членуватися на різновиди. Наприклад, українська літературна мова, постаючи субкодом щодо національної мови, членується на два різновиди – кодифікована мова і розмовна мова, кожна з яких характеризується певною самодостатністю і розрізняється за функціями: кодифікована мова використовується в книжно-письмових формах мовлення, а розмовна – в усних формах. У свою чергу, кодифікована літературна мова диференціюється на стилі, а стилі реалізуються в різноманітних мовленнєвих жанрах; певна подібність такої диференціації наявна і в розмовній мові.

170

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

У вітчизняній соціолінгвістиці субкоди інколи називають формами існування мови, в європейській традиції їх прийнято називати регістрами відповідної мови.

ХІІІ.4.3. Соціально-комунікативна система. Сукупність кодів і субкодів, використовуваних у відповідному мовному співтоваристві і які перебувають один з одним у відношеннях функційної додатковості,

називається соціально-комунікативною системою цього співтовариства.

Поняття соціально-комунікативної системи увів у науковий обіг у середині 1970-х років А.Д.Швейцер, який особливо наголошував функційний аспект цього поняття: „Відношення функційної додатковості означає соціально детермінований розподіл наявних у межах певного мовного колективу систем і підсистем за сферами використання (книжнописьмове мовлення, побутове спілкування і под.) і суспільними функціями (наука, культура, освіта, релігія), з одного боку, і за соціальними ситуаціями – з іншого" [Швейцер 1976(а):76].

ХІІІ.4.5. Мовна ситуація. Компоненти соціально-комунікативної системи, що обслуговують те чи інше мовне співтовариство, перебувають одна з одною у відповідних відношеннях. На кожному етапі існування мовного співтовариства ці відношення більш-менш стабільні. Водночас зміни політичної обстановки в країні, зміна державного ладу, економічні перетворення, нові орієнтири в соціальній і національній політиці й інші чинники можуть певною мірою впливати на стан соціально-комунікативної системи, на їїсклад і на функції її компонентів– кодів і субкодів.

Функційні відношення між компонентами соціально-комунікативної системи на певному етапі існування мовного співтовариства формують мовну ситуацію, характерну для цього співтовариства.

Поняття мовна ситуація застосовується переважно до великих мовних співтовариств – країн, регіонів, держав. Для цього поняття суттєвим є чинник часу.

ХІІІ.4.6. Перемикання і змішування кодів. Коди (мови) і субкоди

(діалекти, стилі), що утворюють соціально-комунікативну систему, функційно розподілені. Той самий контингент мовців певного мовного співтовариства використовує спільний набір комунікативних засобів залежно від умов спілкування. Так, якщо говорити про субкоди літературної мови, то в науковій діяльності носії літературної мови використовують засоби наукового стилю мовлення, у справочинстві, юриспруденції – засоби офіційно-ділового стилю, в релігійній сфері – слова і конструкції конфесійного стилю та ін. Отже, залежно від сфери спілкування мовець перемикає субкоди.

Подібну картину можна спостерігати і в тих мовних співтовариствах, де використовується не одна, а дві мови (або кілька). Білінгви – мовці, які вільно володіють двома (або кількома) мовами, здебільшого „розподіляють” їх використання залежно від умов спілкування: в офіційній

171

А.П.ЗАГНІТКО

сфері – переважно використовується одна мова, а в побуті, в сім’ї – інша (інші). В цьому разі також наявне перемикання кодів.

Перемикання кодів, або кодове перемикання, – це перехід мовця у процесі мовного спілкування з однієї мови (діалекту, стилю) на інший залежно від умов комунікації.

ХІІІ.4.7. Інтерференція. У мовленні білінгва наявний взаємовплив використовуваних мов, що виявляється в будь-яких мовних підсистемах: у фонетиці, у граматиці, у лексиці. Будь-який вплив однієї мови білінгва на іншу, а також результат цього впливу називається інтерференцією. Переважно під інтерференцією розуміють лише неконтрольовані процеси, а свідомі запозичення до неї не зараховують.

Напрям інтерференції може бути різним. Найчастішою є інтерференція рідної мови на іншу, але якщо друга мова стає основною, то і вона може впливати на рідну. Це легко побачити на українському мовленні представників української діаспори зі США, Канади, що проживають в іншомовному середовищі не один десяток років.

Інтерференція – це явище, властиве індивіду, але за масової двомовності однотипні інтерференційні процеси характеризують мовлення багатьох осіб, і, усталившись в ідіолектних мовних системах, вони починають впливати також і на мовну компетенцію монолінгвів, що зумовлює мовні зміни. Якщо інтерференція набуває визнання в мові (стає частиною стандарту певного мовного коду), вона не відчувається в цьому коді як щось невластиве, тобто перестає бути такою для усіх, крім лінгвістів.

Усі явища, що зараховуються історичною лінгвістикою до числа субстратних і суперсубстратних, поштовхом свого виникнення мають інтерференцію. Навіть ті діахронні зміни, що, як правило, вважаються результатом внутрішньомовних процесів, можуть пояснюватися інтерференційною взаємодією різних кодів однієї мови.

Чим більша різниця між мовами, тим теоретично більше потенційних можливостей для інтерференції, але у споріднених мовах вона менш помітна самому мовцеві. Тому в білінгвів, які вільно володіють і постійно користуються близькоспорідненими мовами, інтерференція стає майже невідворотною.

ХІІІ.4.8. Мовна варіативність. Розгляд механізмів кодового перемикання й інтерференції повинен враховувати мовну варіативність.

Уміння носія мови по-різному виражати той самий смисл називається його здібністю до перифразування. Ця здібність, поряд зі здібністю встановлювати смисл зі сказаного й умінням відрізняти правильні фрази від неправильних, складає підґрунтя володіння мовою.

Варіативність виявляється на всіх ярусах мовленнєвої комунікації – від володіння засобами різних мов до усвідомленого допущення мовцем різних фонетичних або акцентних, морфологічних варіантів, що є характерними рисами однієї мови (в сучасній українській літературній мові це варіанти типу дідусю і дідусеві і под.).

172