22. Проблеми лідера та лідерства у студентській групі.

У сучасній науці (А.Б. Земна, Л М. Карамушка. H.JI. Коломинський та ін) управління розуміють як комплекс необхідних засобів впливу на гру­пу, суспільство чи його окремі ланки, щоб їх упорядкувати, зберегти якіс­ну специфіку, удосконалювати і розвивати. У зв'язку і цим управлінська діяльність має відповідати завданням розвитку сучасної освіти та загаль­ним вимогам педагогічного процесу, а сучасний ефективний керівник (від ректора університету до старости групи) повинен мати такі якості:

• новий тип соціального мислення;

• соціальна активність;

• творчі, комунікативні та організаторські здібності.

Не можна недооцінювати роль психічної детермінації процесу управ­ління соціальними явищами. Роль психологічного чинника у всій системі соціальних

відносин досить важлива. Не існує питань керівництва, які не потребували б мобілізації волі, свідомості, енергії людини.

Специфіка управління студентською академічною групою пов'язана з існуванням низки проблем:

1. Проблема контакту старости з групою. Завдання старости - налаго­дити контакти зі студентською групою для співпраці.

2. Проблема посередництва між студентами та дирекцією інституту (деканатом).

3. Проблема організації групи у згуртований колектив, на першому місце в якому повинні бути цінності професійного навчання.

4. Проблема регулювання конфліктів, знаходження оптимальних шля­хів їх вирішення та створення умов для профілактики виникнення.

Для успішного керівництва студентською групою староста повинен володіти такими якостями особистості:

• цілеспрямованість (на досягнення передбачуваного результату);

• відповідальність;

• комунікативні здібності - комунікабельність (уміння встановлювати і підтримувати контакти з усіма членами групи), щирість, готовність спілкуватися, критичність, уміння відстоювати свою думку

• стресостійкість - уміння протистояти різним екстремальним впливам;

• адаптивна мобільність - функціонування цілеспрямованої системи, яка визначається відповідністю між цілями та досягненнями у про­цесі діяльності;

• організаторські здібності - організованість, самоконтроль, вимогли­вість.

Для регулювання взаємин у групі керівник (наприклад, староста гру­пи) повинен дотримуватися таких соціально-психологічних умов:

1. Використовувати добре організовану цікаву справу, щоб залучати всіх студентів у ділові стосунки - це зближує студентів.

2. Враховувати стосунки в кожній мікрогрупі , сприяти збагаченню та зміцненню зв'язків між ними.

3. В оцінках товаришів бути справедливим, об'єктивним, не проти­ставляти мікрогрупи одна одній, не підтримувати суперництва, конку­ренції між ними.

4 Уміти прогнозувати соціально-психологічні наслідки тих або інших спільних справ і критично їх оцінювати.

Ще одним механізмом інтеграції студентів у групі є лідерство. Лідер­ство - це здатність окремої особистості (лідера) спонукати інших діяти, «запалювати», надихати їхню активність на певну діяльність.

У практичному плані це здійснює окрема людина, яка висувається гру­пою на основі її психологічних якостей і рис поведінки в лідери. Лідер (від лат. Leader - ведучий, керівник) - член групи, який спонтанно висува­ється на роль неофіційного керівника в умовах певної, специфічної та до­сить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей для найбільш швидкого й успішного досягнення єдиної мети.

Лідер - це особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, які торкаються їхніх інтере­сів, і визначати напрям і характер діяльності всієї групи (

Н.С. Жеребова, ЯЛ. Коломінський , Р.Л. Кричевський та ін.). Ефективна діяльність групи насамперед залежить від того, які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером або лідерами групи. Знаючи про реальні міжособистісні взаємини в групі, викладач мас змогу зорієнтувати їх у потріб­ному педагогічному напрямі. З іншого боку, відповідно до своїх ділових та особистісних якостей лідер групи спроможний допомогти педагогові в навчально-виховному процесі.

Лідерство - процес внутрішньої соціальної організації і управління спілкуванням, діяльністю членів малої групи, здійснюється в спонтанно сформованих малих групах. У кожній мікрогрупі, як правило, є лідер. Залежно від спрямування конкретної діяльності мікрогрупи може бути кілька лідерів (ініціатор вечірок, організатор побуту, провідник культпо­ходу тощо).

Більшістю дослідників приймається ідея про те, що лідерство - це феномен, який змінюється у часі та тісно пов'язаний із загальним пое­тапним розвитком групи, динамікою найважливіших сфер її життєдіяль­ності (О.М. Дубовська, Р.Л. Кричевський, І.Н. Логвінов). Так, наприклад, у теоретичній моделі лідерства, запропонованій Р.Л. Кричевським, відо­бражена ідея психологічного «ціннісного» обміну членів групи у їхній міжособистісній взаємодії. Припускається, що ціннісні характеристики індивідів (значущі властивості особистості, її спрямованість, уміння, до­свід і таке піше) ніби обмінюються на авторитет і визнання групою.

Лідер визначається групою на основі яскраво виражених особистісних якостей, які імпонують членам цієї мікрогрупи, є еталонними для неї, найважливішими серед яких є такі:

- зацікавленість у досягненні і групової мети;

- більша поінформованість щодо проблеми, яку треба вирішити;

- почуття особистої гідності;

- енергійність ;

- ініціативність і висока соціальна активність;

- емоційна стійкість;

- упевненість у собі;

- організаторські здібності;

- досвід і навички організаторської діяльності;

- розумові здібності;

- доброзичливість і емпатія;

- емоційна привабливість тощо.

У досліджені О.І. Василькової виділено три типи впливу лідерів на інших членів групи: інтелектуальний, емоційний і практичний . Кожний тип лідерства характеризується певним набором особистісних якостей лідера, за якими спостерігається його психологічна перевага.

Лідери різних типів мають і певні індивідуально-психологічні якості, за якими вони відрізняються один від одного. Наприклад, лідери «інте­лектуального» типу достовірно відрізняються від лідерів «емоційного» типу рівнем загального й практичного інтелекту, успішністю навчання з усіх дисциплін, актуальним психологічним станом, особистісною спря­мованістю. Від лідерів - « праксиків » лідери «інтелектуального» типу від­різняються рівнем загального, вербального і невербального інтелекту, успішністю навчання, рівнем актуального психологічного стану та емо­ційної стійкості, показниками особистісної, колективної і ділової спрямо­ваності. Лідери «інтелектуального» типу відрізняються від інших лідерів підвищеним рівнем інформаційної активності, вмінням слухати інших і безконфліктно спілкуватися з товаришами. Натомість лідери «емоційно­го» типу відрізняються від лідерів

« праксичного » типу добре розвине­ними комунікативними навичками, підвищеною чутливістю, емоційною виразністю та відвертістю. Лідери « праксичного » типу виділяються се­ред усіх інших лідерів практичністю, домінуванням, упевненістю, енер­гійністю та спрямованістю на успіх.

Таким чином, лідер здійснює найбільший психологічний вплив на групу загалом і окремих її членів, коли виступає в ролі координатора, організатора і стимулятора групових справ.

Між функціями лідерства і керівництва є суттєва різниця, а саме:

1. Лідер покликаний здійснювати переважно регуляцію міжособис-тісних стосунків у групі, натомість керівник здійснює регуляцію офіцій­них відносин групи як деякої соціальної організації.

2. Лідерство виникає за умов мікросередовища (яким є мала група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин у групі.

3. Лідерство виникає стихійно. Обирання або призначення керівни­ка будь-якої реальної соціальної групи

відбувається цілеспрямовано,реалізація управлінських функцій здійснюється під контролем різних елементів соціальної структури. Наприклад, староста групи призначається деканом або обирається групою, проте він здійснює свої функції під контролем декана, куратора, органів студентського самоврядування.

4. Явище лідерства менш стабільне, ніж керівництва, висунення ліде­ра залежить від настрою та завдання групи.

5. Керівництво підлеглими порівняно з лідерством має чіткіше визна­чену систему санкцій.

6 Процес прийняття рішення керівником (і взагалі в системі керівни­цтва) значно складніший. Він опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі, натомість лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються діяльності малої групи.

7. Сфера діяльності лідера - здебільшого мала група, де він є лідером. Сфера дії керівника ширша, оскільки він репрезентує малу групу в шир­шій соціальній системі.

8. Функції і соціальні ролі лідера більш диференційовані: організа­тор, фахівець у певній галузі діяльності, мотиватор (забезпечує емо­ційне налаштування на спільну дію), масовик – затійник (наприклад, орга­нізовує вечір відпочинку), жартівник (знижує напругу у взаєминах між членами групи завдяки гумору), гармонізатор (забезпечує компроміс зі складних проблем, консолідує колектив), стимулятор (спонукає групу до активності) та ін.

9. Староста як керівник студентської групи застосовує більш визна­чену систему санкцій, повноваження застосування яких надається йому дирекції ю (деканатом) і групою, яка його обирає на цю роль (організа­ційні, командно - адміністративні, економічні методи впливу). Лідерство пов'язане з регулюванням внутрішньогрупових неофіційних стосунків у мікрогрупі , які також можуть суттєво впливати на педагогічний процес, на ставлення студентів до навчання, поведінку під час занять завдяки ді­ловим якостям особистості лідера (які йому притаманні та які визнають­ся групою).

Проте роль неофіційного лідера в житті групи неоднозначна. По-пер­ше, лідер може підвищувати, а може знижувати загальну ефективність у розв'язанні окремих завдань групи. Якщо знижує, то, можливо, треба нейтралізувати вплив такого лідера? Як? Складне питання. По-друге, як­що ефективність діяльності групи підвищується тільки завдяки неофі­ційному лідерові (бо користується найбільшим авторитетом), то він може встановити з офіційним керівником співробітництво або навіть змінити офіційного лідера. Зрідка, але буває і таке.

Дуже добре, коли офіційний керівник групи одночасно є лідером, то­ді він виступає і в ролі координатора, організатора групових справ і має максимальний вплив на всю групу загалом, спрямовує зусилля всього колективу на виконання основного завдання - професійну підготовку студентів.

Проте бувають випадки, коли офіційний керівник виявляє деструк­тивну поведінку (наприклад, «агресор» - ображає, кривдить, «шукач визнання» - привертає увагу до себе, «поширювач» історій і пліток про членів групи тощо). Тоді керівника замінюють, призначають іншого.

Для офіційного керівника важливо мати такі соціальні навички, щоб бути лідером:

• легко налагоджувати контакти з людьми;

• уміло підтримувати комунікацію;

• здатність виявляти і підтримувати творчих людей;

• мати хист передбачати події;

• уміти навіювати впевненість;

• гнучко використовувати той чи інший стиль керівництва (авторитар­ний, демократичний, ліберальний) залежно від конкретних умов;

• мати здібність уміло нейтралізувати слабкі сторони кожного члена групи;

• сприяти зміцненню зв'язків між окремими мікрогрупами ;

• в оцінках товаришів виявляти об'єктивність, справедливість, не під­тримувати суперництва між ними.

Таким чином, офіційний керівник, як і лідер групи, повинен висту­пати в ролі координатора, організатора загальних групових справ, чим здійснювати на групу максимальний вплив. Також важливо, щоб стиль керівництва групою був гнучким. Потрібно вміти на основі врахування індивідуальних особливостей однокурсників знайти диференційований підхід до кожного члена групи, сприяти згуртованості колективу, спря­мувати його активність на виконання основних завдань професійної під­готовки студентів.