1.3 Основні технічні показники видань, одиниці їх вимірювання.

Поліграфічна продукція характеризується технічними, кваліметричними, економічними, вартісними та споживчими параметрами, кожний з яких визначає її певні властивості.

Технічні — параметри, за якими виготовляють видання (формат та частка друкування, обсяг в обліково-видавничих та приведених аркушах, тираж тощо). Кваліметричні — параметри, за допомогою яких оцінюють якість поліграфічної продукції (комплексні, відносні, одиничні). Економічні — собівартість продукції, рентабельність. Вартісні — гуртова, оптова та відпускна вартість. Споживчі — зручність читання тексту, розмір готового виробу, додатковий захист видання від пошкодження тощо. Вибір технології виготовлення видання не обходиться без жодного з них, але вирішальне значення у проектуванні процесів мають технічні та економічні параметри.

Основні технічні параметри видання приводяться у випускних даних, які згідно з ДСТУ 3018-95 містять формат та частку паперу, спосіб друку, обсяг видання, тираж. Найбільш повно характеризують видання наступні параметри: вид (див. п. 1.2), формат та частка, обсяг, тираж, кількість фарб, якими друкують видання (надалі фарбовістю), відсоток вмісту та група складності тексту та ілюстрацій, характер внутрішнього і зовнішнього оформлення, довговічність.

Форма М видання — це його розмірні характеристики. Розрізняють формат видання та формат друкування.

Формат видання — це ширина та висота готового блока видання у міліметрах. Його визначають з формату стандартного аркуша паперу у сантиметрах та його частки (див. випускні дані видання). Частка — це частина аркуша паперу, зайнята однією сторінкою видання. Великі частки: 1/2, 1/4, 1/8; середня: 1/16; малі: 1/32, 1/64, мініатюрні 1/128,1/256 і 1/512 та малятко — 1/1024. Для друкування раритетних видань використовують маловживані частки: 1/6, 1/10, 1/Р, 1/18, 1/20, 1/24, 1/30, 1/36, 1/40, 1/48, 1/56 та інші.

Формат друкування — це формат паперу в сантиметрах та частка друкування. Він може не збігатися з форматом, поданим у випускних даних, наприклад, видання формату 60x84/16 можна друкувати форматами 42x60/8, 30x42/4, 84x120/32.

Для друкування використовують два типи паперу: аркушевий та рулонний. В Україні формати видань та паперу регламентують стандартами: для журналів ДСТУ 4489:2005, ГСТУ 29.1-97, книжкових видань ДСТУ 4489:2005, ГСТУ 29.5-2001 та газет ГСТУ 29.3-2000. Рулонний папір характеризують шириною паперового полотна у см – 60, 70, 75, 84, 90, 100, 108, 120, 126, 140, 168, 225, 432 см; спеціальні ширини — 36, 42, 46, 51, 52, 64, 82, 105, 150, 180 см тощо. Для друкування газет випускають рулонний папір завширшки 42; 59,4; 84; 126; 148,5; 168 см; аркушевий — 59,4x84,42x59,4 см.

Формат аркушевого паперу — це розміри сторін аркуша у см, де перша цифра — ширина аркуша, а друга — довжина. Аркушевий папір для друкування книжково-журнальної продукції виготовляють за сімома основними форматами: 60x84, 60x90, 75x90, 70x90, 70x100, 70x108, 84x108 см. Допускають використання паперу комбінованих форматів: 60x100, 61x86, 70x75, 75x100, 80*100, 90x100 і 92x120 см, а також спеціальних форматів для друкування додаткових елементів видання (вклейок, форзаців, приклейок, а також палітурок та їх складових). При необхідності можливе виготовлення паперу зі зміненою (збільшеною) шириною рулону або розміру однієї чи двох сторін аркуша на 2 см. У США на друкарський папір діють стандарти А№І/А5МЕ, в Японії — Л5, у Європі —150 216:1975 та 180 217:1995.

Для позначення орієнтації напряму волокон паперу застосовують літеру М, яку розміщують поруч із розміром сторони, яка є паралельною до машинного напряму волокон. Зарубіжні виробники паперу застосовують позначення: LG (англ.), SG (нім.) — машинний напрямок волокон відповідає довшій стороні аркуша; SG (англ.), ВG (нім.) — машинний напрямок волокон відповідає коротшій стороні аркуша.

В Україні та в країнах Європи діє німецький стандарт форматів DIN 476 (Deutshe Industrie Normen), прийнятий як стандарт 180 216:1975 — серії з базовими (вихідними) форматами А0 (841x1189 мм), В0 (1000x1414 мм), С0 (917x1297 мм). Базовий формат А0 відповідає площі аркуша 1 м², розміри сторін якого відносяться як 1:Похідні формати одержують діленням довшої сторони аркуша на два та записують як ширину нового формату, а значення ширини попереднього формату не змінюють та записують як довжину формату. Наприклад, спожиткові формати серії А застосовують для друкування журналів, бідових товарів, офісних документів. Серію В використовують для випуску науково-популярних журналів, книг, рекламної продукції, карт, афіш; серію С — для виготовлення конвертів та папок. Стандарт 180 пропонує додаткові вихідні формати SRA0 (869х1220М мм) та RA0 (900х1280М мм). Формати серії RA застосовують для зображень з полями (SRA), SКА — з обрізуванням по краю зображення (unbled) при оформленні видань для дошкільнят, плакатів, постерів.

Похідні формати можна подати через вихідний та частку. Наприклад, для серії А: А1 = (84,1x118,9)1/2; А2 = (84,1x118,9)1/4; АЗ = (84,1x118,9)1/8; або 2А0 = 118,9x168,2 та 4 АО =168,2x237,8 см.

Для визначення частки (D), яку становить будь-який формат від

вихідного, використовують формулу: D = 2, де N — число у позначенні формату. Наприклад, видання формату С6 становить 1/64 частку від аркуша формату 91,7х 129,7 см.

Окрім загальноприйнятих, деякі країни практикують власні формати. Наприклад, у Німеччині застосовують для аркушевого друку формати: 00 — до 350x500; 01 — 460x640; 0В — 500x700; 1 — 560x830; 2 — 610x860; 3 — 650x960; Ь — 720x1020; 4 — /80x1120; 5+5\у — 860x1270; 6 — 1000x1400; 7+7Ь — 1100x1620 мм.

Додрукарські устаткування для виведення інформації на матеріальний носій (плотери, фотовивідні автомати, принтери, насвітлювачі для технології СТР) класифікують за форматами, які є кратними пев­ній кількості сторінок А4 або В4. Наприклад, формат А1 вміщує вісім сторінок і позначається як 8ир, формат А2 — 4ир, АЗ — 2ир, початковим є односторінковий формат А4 — Іир.

Формат готового виробу визначають як формат видання після обрізування блока з трьох сторін. Щоб визначити формат видання до обрізування з трьох сторін (Ф_{до обр}), необхідно частку аркуша розкласти на два найбільших співмножники, які пропорційні сторонам видання. Форма видання повинна наближатися до квадрата або прямокутника: 2 = 1x2; 4 = 2x2; 8 = 2x4; 16 = 4x4; 32 = 4x8; 64 = 8x8; 128 = 8x16; 256 = 16x16; 512 = 16x32; 1024 = 32x32. При книжковому спуску сторінок зазвичай розмір меншої сторони аркуша ділять на менший співмножник, а більшої сторони аркуша — на більший співмножник.

(1.1)

де а — менший співмножник частки; в — більший співмножник частки; А_а — розмір меншої сторони паперового аркуша (ширина); В_а — розмір більшої сторони паперового аркуша (довжина).

Розміри обрізних полів навколо сторінки складання повинні збільшуватися за годинниковою стрілкою від корінцевого до нижнього: верхнє поле обрізають на 3-4 мм, переднє — на 5 мм, нижнє — на 7-6 мм. Наприклад, Ф_в = 60x84/16, = 150x210 мм, 145x200 мм.

Сторінки видання можна по-різному розмістити по відношенню до довшої сторони аркуша паперу (паралельно або перпендикулярно). При фальцюванні аркушів останній згин зошита має бути паралельним до напрямку волокон у папері, тому розраховані величини не завжди можуть бути шириною та довжиною видання. При книжковому (портретному) спуску сторінок менша величина є шириною, більша — висотою видання, при альбомному — навпаки. На відміну від європейських країн, у Британії прийнято на першому місці формату видання зазначати його розмір вздовж корінця (висоту), а на другому — розмір сторони, яка перпендикулярна корінцю (ширину). Наприклад, Ф_в = 186x123 мм відповідає книжковому спуску (вертикальне розміщення довшої сторони видання), а Ф_в = 123x186 мм — альбомному.

У нормативних документах подаються рекомендації щодо видавничо-поліграфічного оформлення видань. Наприклад, невеликі формати паперу та малі і середні частки 60x84/32, 70x90/32, 70x108/64, 84x108/64, 70x90/128 пропонують для випуску портативних кишенькових видань, словників, інструкцій; портативні видання художньої літератури рекомендують друкувати форматом 70x100/32; видання для дітей дошкільного, середнього та молодшого шкільного віку, науково-популярні, виробничі, довідникові, видання альбомного типу — форматом 70x90/16; багатооб'ємні видання, збірники творів, підручники для вузів з таблицями, формулами, більшість літературно-художніх журналів — форматом 70x108/16, 60x90/16, А4 та АЗ. Формати 84x108/16, 70x90/8, 70x108/8 рекомендують для оформлення масових дитячих та науково-популярних журналів.

Зі сорока найбільш уживаних форматів найчастіше використовують для оформлення книг 19, для журналів — 9 з 19-ти книжкових. Умовно їх поділяють на шість основних груп: великі (60x84/8, 84x108/16, 84x108/8 тощо), більші за середні (70x108/16, 70x100/16, 75x90/16, 70x90/16), середні (60x90/16, 60x84/16, 84x108/32), менші за середні (70x108/32, 70x70/32, 75x90/32 та інші), малі (60x90/32, 60x84/32, 70x90/64, 70x100/64) та мініатюрні (60x90/512, 70x90/512, 60x84/1024,). Найбільш використовувані середні за величиною, так звані «видовжені» формати: 60x90 та 84x108 (відповідно 40 та 45%).

Основою найбільш розповсюджених у Європі форматів паперу та книжкових видань послужив Британський стандарт В8 1413, згідно з яким кожний стандартний формат аркуша та частка мають свою назву: формати серії Metriс — Сrown (770x1010), Large (820x1060), Demу (890x1130), Коуаі (960x1280); формати серії Foorscap — Large Post (770x1020).

У Німеччині формат 120x180мм називають малою октавою, 210x330 мм — фоліо. Пропорційні співвідношення сторін мають назви за аналогією з музичними: 1:2 октава, 5:9 септима, 3:5 велика секста, 5:8 мала секста, 2:3 квінта, 3:4 кварта, 4:5 велика терція, 5:6 мала терція, 8:9 велика секунда, 9:10 мала секунда, 10:10 прима.

У США для оформлення видань використовують формати октави, наприклад, Ф„ = 216x138 мм відповідає Ф, = 60x90/16, Ф„ = 234x153 мм — Ф, = 70x100/16, а також формати кварта, зокрема Ф, = 254x203 мм відповідає Ф, = 84x108/16. На відміну від широковживаного в Європі А4, у США немає аналогічного стандартного формату.

При виборі формату видання враховують можливості його виготовлення, а саме — формат друкування. Одними з основних параметрів друкарської машини є максимальний та мінімальний формати друкування, які не завжди відповідають формату фізичного друкарського аркуша видання. Найпростіший технологічний варіант, коли формати паперу, видання та друкування збігаються. Можливі варіанти, коли друкування здійснюють подвійним, половинним або четвертаковим форматом, проте при різних форматах друкування кількість приведених аркушів видання завжди однакова. Наприклад, друкування поштової листівки формату А6 (Ф_г,= 105x148 мм) може здійснюватись будь-яким з наступних форматів 84x120/64, 60x84/32, 42x60/16. Кількість фізичних друкарських аркушів, які займає листівка при друкуванні форматом 84x120/64, становить 1/64 = 0,015625 ф.д.а., форматом 42x60/16 — 0,0625. Помноживши О_фдм на коефіцієнти приведення (відповідно 1,86 та 6,47), отримують однакове значення — 0,029 приведених аркушів.

При проектуванні виникає проблема вибору друкарської машини за форматом готового видання. Методика визначення формату друкування за розмірами готового видання: 1. До висоти блока додають 10 (6) мм та 5 (3) мм до ширини на обрізування. 2. Множать одержані значення на 2, 4 або 8, щоб отримати, відповідно, 4, 16 чи 32-сторінкові спуски. 3. Якщо планують однофарбову роботу без обрізування під край зображення, виконують п. 4, коли ж однофарбову роботу з обрізуванням по краю зображення — додають до довшої сторони аркуша 15 мм (для захоплення) та 12 мм — для обрізування, і по 6 мм з кожного бокового краю — на обробку. Разом — 27 мм до розміру довшої сторони та 12 мм — до розміру коротшої. Для чотирифарбового друку з обрізуванням по краю зображення додають 15 мм (для захоплення аркуша) і 30 мм (для розміщення контрольних шкал) та по 6 мм з кожного боку аркуша (разом це становить, відповідно, 45 та 12 мм). 4. Отримані числа порівнюють зі стандартними форматами. У випадку невідповідності їх округлюють до найближчих 10 мм і повторюють порівняння.

Доцільність застосування нестандартних форматів видань. Незважаючи на те, що стандартні формати видань мають вагомі переваги, а саме: використовується доступне поліграфічне устаткування і матеріали (наприклад, папір) та споживач надає перевагу виданням, до форматів яких він звик, у практиці все ж застосовують нестандартні формати.

Причини застосування нестандартних форматів наступні.

1. Оригінальний зовнішній вигляд видання.

2. Збільшена можливість розміщення ілюстрацій.

3. Вираження індивідуальності автора та тематики видання.

4. Технологічні чинники:

а) особливості технології. Наприклад, використання формату АЗ+ (30,6x48,3 см) зумовлено виникненням смуг на паперовій формі під час її виготовлення за допомогою принтера (формат АЗ+ відповідає ВЗ);

б) невідповідні стандартним форматам розміри напівфабрикатів та певних елементів видання, наприклад, вклейок, вкладок, палітурки.

Проектування нестандартних форматів допускається тільки при дотриманні таких умов: нестандартний формат видання має відповідати параметрам друкарського та брошурувального устаткування; не утруднювати вибір та постачання матеріалів, особливо, друкарського паперу; не ускладнювати процес перевидання.

Обсяг видання визначають у сторінках або в аркушах.

Визначення обсягу видання у сторінках. При двосторонньому задруковуванні аркуша (книжкова, газетна, журнальна продукція) кількість сторінок у виданні завжди парна . Розрахунок кількості сторінок передує визначенню обсягу в аркушах.

Щоб виключити вплив формату, за умовну натуральну одиницю продукції приймається одна сторінка формату 60 ^х 90/16, яка має площу 337,5 см². Обсяг видання в умовних сторінках

(1.2)

де та — відповідно ширина та довжина фізичного друкарського аркуша; — обсяг видання у фізичних друкарських аркушах.

Наприклад, видання формату 84x108/16 обсягом 19 ф.д.а. містить С_ум= (84x108) х 19/337,5 = 511 умовних сторінок.

Основним технологічним видом аркуша є фізичний друкарський аркуш, видавничим — обліково-видавничий, обліковим — приведений (умовний); у складальних цехах — умовний аркуш складання; у друкарських цехах — умовний фарбовідбиток.

Обсяг видання у фізичних друкарських аркушах (ф.д.а.)

(1.3)

де С — сумарна кількість сторінок; — частка видання.

Обсяг видання як і будь-який інший параметр, заздалегідь проектують. Адже, окрім основної авторської частини, видання містить видавничу, додаткову, наприклад, рекламну інформацію, що зумовлюється як інформаційною, так і технологічною необхідністю. При розрахунку обсягу можливі дробові частини аркуша: 0,5; 0,25; 0,75; 0,125; 0,375. Окремі поєднання обсягу та частки є недопусти­мими, бо ведуть до утворення непарної кількості сторінок або сприяють прийняттю нераціональних технологічних рішень (табл. 1.1). Наприклад, при 1/8 частці 0,25 ф.д.а. — це дві сторінки, які приклеюють до зошита (додаткова операція). У цьому випадку обсяг видання збільшують ще на дві сторінки за рахунок рекламної інформації з утворенням чотиристорінкового зошита, або зменшують на дві сторінки внаслідок прийнятних змін у внутрішньому оформленні видання. Оскільки видавничий оригінал на час розрахунку параметрів видання вже затверджено, зміни повинні бути мінімальними. Проводять два види зміг:: компенсаційні (еквівалентна заміна за обсягом однієї інформації на іншу) та некомпенсаційні (зміна обсягу видання).