Навчальний посібник_проблеми

відповідальність за порушення обов’язку звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи, яка ліквідується власником, несуть власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор). Однак частиною першою ст. 95 Закону про банкрутство обов’язок звернутися з відповідною заявою для суду встановлено тільки для ліквідатора (ліквідаційної комісії). Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника не можуть нести відповідальність за невиконання дій, які не належать до їх обов’язків. У зв’язку із цим доцільно виключити власника майна боржника (уповноважену ним особу) та керівника боржника з кола осіб, які несуть відповідальність згідно з положеннями ч. 6 ст. 95 Закону про банкрутство.

Також відповідальність осіб, винних у банкрутстві боржника, недоцільно обмежувати субсидіарною відповідальністю за його зобов’язаннями, оскільки це не дозволяє попередити здійснення такими особами недобросовісних або некомпетентний дій у майбутньому. Виходячи із зарубіжного досвіду, доцільно встановити заборону на зайняття такими особами посад, пов’язаних із управлінням діяльністю суб’єктів господарювання та займатися підприємницькою діяльністю протягом визначеного законом проміжку часу.

У зв’язку із досить високим рівнем зловживань арбітражних керуючих своїми правами важливим є належна регламентація їх відповідальності. Закон про банкрутство містить спеціальну статтю про дисциплінарні проступки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Дисциплінарним проступком арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) є винне невиконання або неналежне виконання обов’язків арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) (ст. 105). Також, окрема стаття (ст. 107) присвячена відповідальності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Встановлюється, що арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) несуть за свої дії та заподіяну третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну та кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом.

Ст. 111 Закону про банкрутство встановлено, що шкода, заподіяна особі внаслідок умисних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), відшкодовується арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором). Для цього передбачено страхування відповідальності арбітражних керуючих. Однак спеціалісти зауважують, що сучасний український страховий ринок не в змозі організувати таке страхування і вбачають вихід у створенні організацій взаємного страхування під егідою саморегульованих організацій арбітражних

84

керуючих1. Наприклад, спеціальну пропозицію зі страхування відповідальності арбітражного керуючого пропонує своїм членам Українська палата арбітражних керуючих2.

Контрольні питання

1.Дайте характеристику стану правового регулювання відносин відновлення платоспроможності суб’єктів господарювання та їх банкрутства.

2.Розкрийте сутність проблеми визначення оптимальних критеріїв неспроможності.

3.Назвіть недоліки діючого законодавства, яке визначає статус кредиторів у справі про банкрутство.

4.Охарактеризуйте основні напрями вдосконалення законодавства щодо статусу арбітражних керуючих.

5.Назвіть недоліки діючого законодавства щодо банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків.

6.Охарактеризуйте основні напрями удосконалення законодавства щодо судових процедур, які застосовуються до боржника під час провадження у справі про банкрутство.

7.Назвіть недоліки діючого законодавства щодо відповідальності учасників у справі про банкрутство.

Ключові слова

Неспроможність, банкрутство, боржник, кредитори, арбітражний керуючий, розпорядження майном боржника, санація, ліквідація, заміщення активів, принцип взаємності, власник майна боржника, субсидіарна відповідальність.

1.7. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ ТА ЮРИДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.Загальні положення щодо правової роботи та юридичного обслуговування у сфері господарювання.

2.Суб’єкти юридичного обслуговування у сфері господарювання.

3.Договори про надання юридичних послуг у сфері господарювання.

1. Правова робота відіграє велику роль як у забезпеченні реалізації господарського законодавства, так і у функціонуванні сфери господарювання в

1 Вязовченко А. Новый закон о банкротстве не решает наболевших проблем деятельности арбитражных управляющих [Электронный ресурс] // Режим доступа: http://www.bankruptcyukraine.com/index.php?option=com_content&task=view&id=2478&Itemid=169.

2 Страхування відповідальності арбітражного керуючого: [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://bankruptcy.com.ua/lang/ua/strahovanie-otvetstvennost/

85

цілому. Тому важливим є визначення поняття правової роботи, її завдань та функцій.

Ще за радянських часів Т.Є. Абова відзначала, що про правову роботу написано чимало статей та книжок, але не розкрито її сутність, не дано чіткого поняття, не показано вплив на правопорядок, зміцнення законності, не визначено її місце серед інших напрямів діяльності підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств, немає належної відповіді на питання про коло осіб, які здійснюють правову роботу, про загальне та особливе в поняттях «правова робота» і «юридична служба», а також з багатьох інших аспектів, які потребують вивчення та фундаментальному дослідженні1. Наведене судження залишається актуальним й на теперішній час.

Формулюючи визначення поняття правової роботи, представники юридичної науки по-різному розкривають його зміст. Зокрема, Б.Б. Хангельдиєв вказує, що правова робота в народному господарстві – це особливий вид юридичної і організаційної практики2. З точки зору В.М. Паращенка правова робота – це продовження технологічного процесу, в якому особливими, тільки їм притаманними способами беруть участь юристи3. М.І. Клеандров правову роботу визначив як роботу (діяльність) в області забезпечення захисту прав підприємства, забезпечення в ньому, в його діяльності законності, збереження власності, зміцнення дисципліни, договірну роботу і ін.4 На думку Б.І. Пугінського, правова робота – здійснювана в організації система заходів щодо виконання законодавчих приписів і заборон і застосування правових засобів для вирішення господарських та інших завдань5.

Поняття правової роботи закріплено й на нормативно-правовому рівні – у Порядку проведення органами юстиції перевірок стану правової роботи та систематизації законодавства, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 18.01.2012 р. Згідно із вказаним документом, правова робота – це діяльність юридичної служби або юрисконсульта відповідної категорії, що виконує функції юридичної служби (далі – юридична служба), щодо забезпечення правильного застосування, неухильного дотримання та запобігання невиконанню вимог чинного законодавства об’єктом перевірки, його керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків6.

Однак таке визначення не є досконалим і потребує доопрацювання з причини того, що правова робота здійснюється за участі усіх основних

1Правовая работа в условиях перестройки / Отв. ред.: Абова Т.Е., Виноградова Е.А. – М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1989. – С. 88.

2Хангельдыев Б.Б. Законодательство о юридической службе // Труды ВНИИСЗ. Выпуск 36, 1987. – С. 220.

3Паращенко В.Н. Деятельность юридической службы как составная часть правовой работы // Правовые аспекты совершенствования хозяйственного механизма. – М., 1979. – С. 147.

4Предпринимательское (хозяйственное) право: учебник / [Вознесенская Н.Н. и др.]; под. ред. В.В. Лаптева, С.С. Занковского; Рос. акад. наук, Ин-т государства и права, Академ. правовой ун-т. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 511.

5Пугинский Б.И., Неверов О.Г. Правовая робота: Учебник. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2004. – С. 14.

6Про затвердження Порядку проведення органами юстиції перевірок стану правової роботи та систематизації законодавства: Наказ Міністерства юстиції України від 18.01.2012 р. № 91/5 // ОВУ. – 2012. – № 6. – Ст. 225.

86

підрозділів організації, оскільки вони не можуть виконувати службові обов’язки, не дотримуючись правових вимог1. Тобто правова робота повинна проводитись незалежно від наявності юриста чи юридичної служби в організації, а юрист виступає організатором і провідним виконавцем покладених на нього завдань з правової роботи2. У зв’язку з цим слушною є думка Г.Л. Знаменського, який зазначає, що юридична служба є саме центром, своєрідним штабом, який організує діяльність з реалізації правових норм та додержання законності3. Зазначена позиція простежується і у Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженому постановою КМУ, у п. 4 якого визначено, що основним завданням юридичної служби є організація правової роботи4.

Для визначення поняття правової роботи також є важливим з’ясування її мети. Досліджуючи це питання, Г.Л. Знаменський обгрунтовано вказує, що метою правової роботи є підвищення рівня (інтенсифікація) реалізації норм чинного законодавства. Правова робота для того й існує, щоб досягати найбільш повної реалізації правових вимог5. Поряд із цим слід звернути увагу і на думку Д.М. Тихонова, який зазначає, що досвід роботи сучасних юристів свідчить про те, що реалізація правових норм, дотримання законності не є головною метою правової роботи6. Така позиція обумовлена тим, що нерідко цілі і завдання юристам ставлять керівники організації, котрі не можуть використовувати при цьому критерії правомірності і законності, оскільки самі не володіють ними. До того ж такі завдання ставляться виходячи із загальних цілей суб’єкта господарських відносин, головними з яких є забезпечення фінансових інтересів: підвищення вартості компанії і доходів власників. Відповідно такі цілі можуть передбачати можливість для керівника, з урахуванням думки юристів, приймати рішення, яке не завжди збігаються з критерієм законності. Нерідко керівники організацій вимагають від юристів оцінити не сам факт порушення законності, а його фінансові наслідки для компанії. Тому найчастіше істотне перевищення доходів від не цілком законних угод над витратами, які спрямовані на врегулювання правових проблем, стає вирішальним фактором як для керівників організацій, так і для їх власників. У зв’язку з цим юристи-практики відповідно до позиції керівників компанії вважають дійсною метою правової роботи підвищення вартості компанії та

1Тихонов Д.Н. Правовая работа на 100%: Эффективное юридическое сопровождение бизнеса. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. – С. 23.

2Анохин В.С. Правовая работа в народном хозяйстве в новых экономических условиях. – Воронеж: Изд-во ВГУ,

1991. – С. 8.

3 Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, В. В. Хахулин и др.; Под. ред. В. К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 100.

4Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації: затв. постановою КМУ від 26.11.2008 р. № 1040 // ОВУ. – 2008. – № 93. – Ст. 3068. – (зі змін. та доп.).

5Знаменский Г.Л. Новое хозяйственое право. Избранные труды: сб. науч. трудов / Г.Л. Знаменский. – К.: Юринком Интер, 2012. – С. 101.

6Тихонов Д.Н. Правовая работа на 100%: Эффективное юридическое сопровождение бизнеса. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. – С. 25.

87

доходів її власників правовими методами1.

З урахуванням наведеного вище, доцільно конкретизувати наявне нині визначення поняття правової роботи, із вказівкою на її мету: правова робота – це діяльність суб’єктів господарювання, компетентних органів державної влади та місцевого самоврядування, інших уповноважених суб’єктів, яка спрямована на реалізацію норм чинного законодавства, реалізацію та захист відповідних прав та інтересів суб’єктів господарських відносин, забезпечення їх соціального та економічного розвитку, підвищення ефективності суспільного виробництва, продуктивності праці, трудової та договірної дисципліни шляхом застосування правових засобів для вирішення господарських та інших завдань.

Таке визначення правової роботи доцільно закріпити на рівні нормативно-правового акту КМУ, в якому встановити основні положення стосовно правової роботи та юридичного обслуговування в нашій державі, оскільки саме до повноважень Уряду належить створення умов для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню (абз. 6 п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р.)2. Реалізація цієї пропозиції у певній мірі перешкоджатиме випадкам порушень закону як державними підприємствами, установами, організаціями, так і суб’єктами господарювання, що функціонують на основі приватної власності.

Досягнення мети правової роботи забезпечується виконанням сукупності завдань, щодо яких більшість вчених мають схожі думки. Так, Д.М. Тихонов вважає, що завданнями правової роботи є: мінімізація втрат від державного контролю; забезпечення правової підтримки конкурентних переваг; ефективне застосування правил ведення бізнесу у конкурентному середовищі3. На думку Є.В. Бєльської та Р.Ф. Калістратової основним завданням правової роботи є забезпечення законності, дисципліни та правопорядку, використання права і правових засобів при виконанні своїх обов’язків і функцій державними органами, громадськими організаціями, що здійснюють господарське та соціально-культурне будівництво і керівництво ним, юридичними службами та іншими підрозділами, посадовими особами з метою підвищення ефективності господарювання та управління, прискорення соціально-економічного розвитку країни4.

Чинне законодавство містить норми, що закріплюють завдання юридичної служби міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації (п. 4 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації), а також відповідні завдання з правової роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (п. 1

1Тихонов Д.Н. Зазнач. праця. – С. 26.

2Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 07.10.2010 р. // ВВРУ. – 2011. – № 9. – Ст. 58. – (зі змін. та доп.).

3Тихонов Д.Н. Зазнач. праця. – С. 27.

4Бельская Е.В., Каллистратова Р.Ф. К вопросу о понятии «правовая работа» / Правовая работа в условиях перестройки. – М.: Институт гос. и права АН СССР, 1989. – С. 101.

88

постанови КМУ «Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади»1). Разом з тим завдання правової роботи усіх інших суб’єктів господарювання є невизначеними.

З урахуванням цього, доцільно закріпити у запропонованому вище нормативно-правовому акті КМУ загальні завдання правової роботи, що стосуються усіх суб’єктів господарських відносин, серед яких: активне використання правових засобів для підвищення рівня правової та економічної ефективності суб’єктів господарських відносин при здійсненні їхньої статутної діяльності; забезпечення виконання розпоряджень, що містяться в законодавчих та інших нормативно-правових актах при здійсненні діяльності суб’єктами господарських відносин; забезпечення ефективності в організації та діяльності юридичної служби суб’єктів господарських відносин; забезпечення за допомогою правових засобів виконання планів діяльності суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин; забезпечення здійснення нормотворчої діяльності суб’єктів господарювання, учасників господарських відносин та контролю відповідності внутрішніх (локальних) правових актів, інших документів нормативного та ненормативного характеру діючому законодавству; забезпечення організації аналізу практики застосування законодавства, ведення кодифікаційної та інформаційноаналітичної роботи (систематичний облік та змістовна обробка нормативних актів) суб’єктів господарських відносин; забезпечення взаємодії суб’єктів господарських відносин із органами державної влади та іншими компетентними органами, які уповноважені здійснювати державний контроль та державний нагляд за господарською діяльністю; забезпечення організації договірної роботи суб’єктів господарських відносин; забезпечення захисту законних прав і інтересів суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, спрямованого на запобігання й усунення загроз порушення прав зазначених суб’єктів, усунення перешкод при здійсненні цих прав, відновлення порушених прав і залучення порушників до відповідальності (претензійно-позовна діяльність); забезпечення здійснення діловодства та методичного забезпечення, аналізу практики застосування діючого законодавства, профілактики правопорушень і правового виховання керівного складу та працівників суб’єкта господарських відносин.

Досить важливою характеристикою організації правової роботи є визначення її функцій. Такі функції безпосередньо не закріплено чинним законодавством, однак у працях вчених-юристів неодноразово про них згадується. Так, Г.Л. Знаменський зазначає, що основною функцією правової роботи є організація та забезпечення реалізації правових норм2. О.П. Подцерковний вказує на те, що правова робота, яка пов’язана із

1 Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади: Постанова КМУ від 14.12.2001 р. № 1693 // ОВУ. – 2001. – № 51. – Ст. 2298.

2 Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, В. В. Хахулин и др.; Под. ред. В. К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 101.

89

застосуванням правових засобів і правових актів, має не тільки правову (правоохоронну і правозахисну) функцію, але і економічну функцію – забезпечення ефективної виробничо-торгової та іншої статутної діяльності суб’єкта господарювання1. З урахуванням різних підходів до визначення функцій правової роботи доцільно закріпити їх перелік у вищезгаданому нормативно-правовому акті КМУ.

Правова робота як юридичний засіб є складовою частиною механізму правового регулювання, який в загальній теорії права визначається як обрана в єдності система правових засобів (юридичних норм, правовідносин, актів і ін.), за допомогою яких здійснюється правова дія на суспільні відносини2. Стосовно змісту правової роботи у вчених існують різноманітні погляди. Зокрема, В.М. Пашков висловлює думку, що правовою роботою слід вважати лише таку діяльність, яка пов’язана з реалізацією правових норм3. Однак найбільш вдалою у цьому питані є позиція Г.Л. Знаменського, який зазначає, що реалізація норм і правова робота (правореалізуюча діяльність) є поняттями хоч і близькими, але не співпадаючими, тому зміст правової роботи полягає не у самій реалізації норм, а у забезпеченні реалізації норм як процесу, в упорядкуванні цього процесу, його організації4.

Поряд із поняттям «правова робота» юридична наука і практика оперують також поняттям «юридичне обслуговування». Юридичне обслуговування – це комплексний системний юридичний супровід діяльності суб’єкта господарювання або іншого учасника господарських відносин з усіх правових питань, які виникають в процесі організації та здійснення ними господарської діяльності. Отже, у порівнянні з правовою роботою юридичне обслуговування є вужчим поняттям і фактично є певним засобом, за допомогою якого здійснюється збір необхідних доказів для підтвердження юридичних фактів та інших аргументів, на підставі яких здійснюється застосування правових норм та завдяки яким досягаються цілі та завдання щодо захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарських відносин, використовуються норми права в процесі здійснення зазначеними суб’єктами своєї статутної діяльності. У свою чергу правова робота – поняття більш складне і полягає саме у забезпеченні реалізації правових норм, в упорядкуванні та організації зазначеного процесу різними органами, посадовими особами, працівниками суб’єкта господарських відносин.

Слушною є думка О.П. Подцерковного, який відзначає, що юридичне обслуговування господарюючих суб’єктів має на увазі центральну частину

1 Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; За ред. О.П. Подцерковного. – X.: Одіссей, 2010. – С. 603.

2 Організація правової роботи на підприємствах, установах, організаціях: Навчальний посібник / Р.П.Бойчук, Д.В. Задихайло, В.М. Пашков. – Харків: «Видавництво ФІНН», 2010. – С. 16.

3Пашков В. Організація правової роботи на підприємствах, установах, організаціях як навчальна дисципліна та складова господарсько-правової освіти // Вісник Академії правових наук України: зб. наук. пр. / редкол. В.Я. Тацій та ін. – Х.: Право, 2010. – № 4 (63). – С. 190.

4Знаменский Г.Л. Новое хозяйственое право. Избранные труды: сб. науч. трудов / Г.Л. Знаменский. – К.: Юринком Интер, 2012. – С. 97.

90

роботи, яка іменується правовою1. З урахуванням цього можна зробити висновок, що зміст юридичного обслуговування полягає саме у веденні певної правової роботи, є частиною організаційно-управлінської діяльності органів управління суб’єктів господарських відносин, забезпечує вирішення спеціалістами, які професійно володіють юридичними знаннями та навичками, відповідних правових питань, що виникають у процесі здійснення зазначеними суб’єктами своєї статутної діяльності.

Сьогодні поняття «юридичне обслуговування» у чинному законодавстві відсутнє. Законом України «Про безоплатну правову допомогу» закріплено поняття «правова допомога» та «правові послуги»2, однак зазначені поняття є значно вужчими, ніж юридичне обслуговування, здійснення якого спрямоване як на забезпечення виконання і додержання вимог норм діючого законодавства, так й на ефективне використання норм матеріального та процесуального права суб’єктами господарських відносин, охоплює як внутрішньогосподарську, так і зовнішньогосподарську діяльність вказаних суб’єктів. З урахуванням цього, визначення поняття юридичного обслуговування суб’єктів господарських відносин доцільно закріпити на рівні вищезазначеного нормативно-правового акту КМУ.

2. Юридичне обслуговування учасника господарських відносин може здійснюватись такими суб’єктами: 1) юридична служба (відділ, сектор, департамент, бюро, управління), штатні юрисконсульти; 2) особи, які здійснюють виконання юридичних функцій за сумісництвом; 3) юридичні фірми, адвокати, колегії адвокатів, фізичні особи-підприємці, які мають відповідну кваліфікацію та зареєстровані у встановленому законом порядку; 4) правова служба суб’єкта організаційно-господарських повноважень, який певною мірою координує чи контролює діяльність суб’єкта господарювання.

Юридичне обслуговування юридичною службою (відділом, сектором, департаментом, бюро, управлінням), юрисконсультом як правило здійснюється у великих та середніх суб’єктах господарювання.

Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів суб’єктом господарювання або іншим учасником господарських відносин, їх керівниками та працівниками під час виконання своєї статутної діяльності, а також представництво інтересів зазначених суб’єктів в судах.

Чисельність персоналу юридичної служби визначається виходячи з обсягу і основних напрямів правової роботи. Структура і штати юридичної служби визначаються керівником або власником майна суб’єкта господарських відносин. У складі юридичної служби можуть бути й інші фахівці – економісти,

1 Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; За ред. О.П. Подцерковного. – 2-ге вид., доп. і перероб. – X.: Одіссей, 2012. – С. 603.

2 Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 р. // ВВРУ. – 2011. – № 51. – Ст. 577. – (зі змін. та доп.).

91

бухгалтери, претензіоністи, секретарі і ін. Внутрішня керівна структура юридичної служби, як правило, має такий склад: начальник, головний спеціаліст, провідні спеціалісти, фахівці за окремими напрямами. При цьому мають бути розроблені відповідні положення, з відображенням конкретних обов’язків співробітників юридичної служби.

Правовий статус юридичної служби міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих держадміністрацій, а також державного підприємства, установи та організації визначає відповідне Загальне положення, назване вище. На думку О.П. Подцерковного, такий акт за аналогією може використовуватися і в приватному секторі економіки1. Однак в багатьох підприємствах, установах, організаціях, які належать до недержавного сектору економіки, є свої особливості функціонування юридичних служб, і характер їх діяльності може бути набагато ширшим, ніж у відповідному міністерстві, або іншому органі виконавчої влади. Окрім цього вищезазначене Загальне положення не відображає в повній мірі тих вимог, які пред’являються до юридичної служби в сучасних умовах, а правовий статус юридичного відділу (служби, сектору, департаменту, бюро, управління), юрисконсульта інших учасників господарських відносин визначається тільки на рівні відповідних локальних нормативних актів (Положення про юридичну службу (відділ, сектор, департамент, бюро, управління). У зв’язку з цим доцільно на державному рівні затвердити Примірне положення про юридичну службу, яке б регламентувало діяльність юридичної служби на підприємствах, установах, організаціях різних форм власності, що, у свою чергу, дозволить підвищити ефективність роботи юридичної служби. Така пропозиція висловлювалась у працях представників юридичної науки2.

Юридичне обслуговування суб’єкта господарювання або іншого учасника господарських відносин може здійснювати також юрисконсульт – громадянин, який має вищу юридичну освіту і працює в цьому суб’єкті господарських відносин за трудовим договором (контрактом), та здійснює юридичне обслуговування на підставі посадової інструкції юрисконсульта. Юридичне обслуговування також може здійснюватись іншим працівником суб’єкта господарювання за сумісництвом. Ця форма допустима, коли за обсягом правової роботи вводити посаду штатного юрисконсульта на повній ставці недоцільно. Зазначений вид роботи виконується працівником у вільний від своєї основної регулярної, оплачуваної роботи час за умови, що він пройшов спеціальну юридичну перепідготовку, або має юридичну освіту.

Для юридичного обслуговування суб’єкти господарювання можуть залучати на договірних засадах юридичні фірми, адвокатів, колегії адвокатів, фізичних осіб-підприємців, які легалізовані у встановленому законом порядку

1 Господарське право: Підручник / О.П. Подцерковний, О.О. Квасніцька, А.В. Смітюх та ін.; За ред. О.П. Подцерковного. – 2-ге вид., доп. і перероб. – X.: Одіссей, 2012. – С. 606.

2 Мосейчук Р. Функції юридичної служби підприємства в процесі відшкодування збитків // Право України. – 2004. – № 10. – С. 51.

92

та мають право надавати юридичні послуги. Зазначені суб’єкти не є працівниками або структурними підрозділами суб’єкта господарювання. Вони діють на підставі відповідного договору (договір про надання юридичних послуг, договір на абонентське юридичне обслуговування, договір про надання правової допомоги) із суб’єктом господарських відносин, та здійснюють ті чи інші юридично значимі дії, які за обсягом можуть співпадати зі змістом юридичного обслуговування суб’єктів господарювання.

На сьогоднішній день використання суб’єктами господарських відносин послуг фахівців у галузі права є звичайною практикою. Однак аналіз цієї практики вказує на наявність ряду проблем стосовно відшкодування витрат на оплату фахівців у галузі права, що призводить до незацікавленості таких суб’єктів брати участь у судовому захисті саме суб’єктів господарювання1. Основною причиною є те, що витрати на правову допомогу, як вид судових витрат, у господарському судочинстві включають лише витрати адвокатам (ст. 44 ГПК України)2, що були сплачені стороною за отримання юридичних послуг. Разом з тим щодо витрат інших суб’єктів надання правової допомоги чи відповідних послуг у ГПК України після внесення змін та доповнень Законом України від 21.06.2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» конкретні правила відсутні, незважаючи на те, що відповідно до ст. 28 ГПК України представником сторони у господарському процесі може бути будь-яка особа, повноваження якої підтверджуються довіреністю від імені сторони3.

Вирішення цього питання свого часу було запропоновано у проектах Господарського процесуального кодексу України (№ 2178 від 06.03.2008 р.) та Кодексу господарського судочинства України (№ 2777 від 16.07.2008 р.), за якими витрати, пов’язані з розглядом справи були віднесені до судових витрат, а до їх складу пропонувалось віднести витрати на правову допомогу як адвокатом, так і іншим фахівцем в галузі права. Проте жодний з цих законодавчих актів не було прийнято.

З урахуванням того, що зазначені витрати є характерними для врегулювання спорів у господарських судах будь-яким фахівцем з права, якому буде надано право участі у господарському процесі, перелік таких витрат потребує визначення у ГПК України. До того ж аналогічні норми містяться у Кодексі адміністративного судочинства України (ст. ст. 87, 90)4.

Юридичне обслуговування суб’єкта господарських відносин може здійснюватись також правовою службою іншого суб’єкта, який певною мірою

1Бобкова А.Г., Новошицька В.І. Щодо витрат на врегулювання спорів у господарських судах // Становлення господарської юрисдикції в Україні – 20 років досвіду. Проблеми і перспективи: матеріали науково-практичної конференції (24-26 трав. 2011, м. Одеса) / Вищий господарський суд України; Одеський апеляційний господарський суд; відп. за вип. А.Й. Осетинський [та ін.]. – Одеса: Астропринт, 2011. – С. 163.

2Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. // ВВРУ. – 1992. – №6. – Ст. 56. – (зі змін. та доп.).

3Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України: Закон України від 21.06.2001 р. // ВВРУ. – 2001. – №36. – Ст. 188.

4Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. // ВВРУ. – 2005. – № 35-36,

№37. – Ст. 446. – (зі змін. та доп.).

93