7.Населення епохи бронзи

Бронзовий вік на території нашої держави тривав понад тисячу років, приблизно від ХХ до Х-ІХ ст. до н.е. Свою назву епоха дістала від найменування першого штучно отриманого людиною металу - сплаву міді з оловом або, рідше, з свинцем, вироби з якого в цей час стають найбільш поширеними. Бронзовий вік нерідко називають добою "першого Великого переселення народів", оскільки саме тоді почав формуватися перший начерк етнічної карти Європи. В Україні потужні міграційні хвилі зачепили як степову, так і лісостепову зону та Полісся. Умовно добу бронзи в Україні поділяють на три періоди: ранній (2000 - 1600 рр. до н.е.); середній (1600 - 1200 рр. до н.е.) та пізній (1 200-800 рр. до н.е.), означаючи в такий спосіб як зміни в розвитку металургійного виробництва, так і головні історичні процеси епохи. Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур - близько двадцяти. Доба ранньої бронзи в Україні представлена передовсім катакомбною культурно-історичною спільності, культурою шнурової кераміки та городоцько-здовбицькою культурою. Доба середньої бронзи - культурою багатопружкової кераміки, стжижовською і мар’янівською культурами, культурою Отомань і Хлопіце-Веселе. Доба пізньої бронзи - культурою багатопружкової кераміки, зрубною, тшинецькою, комарівською, сосницькою, сабатинівською, білогрудівською та ранньою чорноліською культурами. Суть історичного процесу бронзової доби складають взаємозв’язки різних етнічних груп, що населяли на той час Україну, або були її близькими чи далекими сусідами. Зокрема, деякі вчені доводять, що культурні трансформації початків бронзової доби в Україні були спровоковані північним походом ассирійського царя Ніна. Міграція під впливом цього походу частини населення Північного Кавказу в Приазов’я сприяла формуванню тут на грунті взаємодії з місцевим населенням ямної культури (назва походить від типу поховань - у ямах під курганними насипами), що свого часу постала на місці трипільської культури, нової культурно-історичної спільності, відомої як катакомбна культура. У взаємодії з південними племенами катакомбної культури еволюціонувало й суспільство носіїв культури шнурової кераміки або інакше культури "бойових сокир" (свою назву отримала від характерного орнаменту на посуді, що наносився за допомогою перевитого шнура та від клиновидних сокирок), які заселяли Полісся, північну смугу лісостепу та Прикарпаття. Поширення цих культур відповідає ареалу розселення північної групи індоєвропейців, до складу яких входили предки слов’ян, балтів і германців. У північно-східних районах і лісовій смузі розселялись племена фіно-угорської етнічної належності (їхня найзахідніша група), представлена зразками мар’янівської культури. В південній частині Закарпаття виявлено пам’ятки, що свідчать про проживання тут протофрако-іллірійського етнічного масиву. До рішучих змін культурно-етнічного характеру призводять події, пов’язані з активізацією скотарських племен, особливо тих з них, що оволоділи майстерством ведення війни на бойових колісницях. Набуває могутності перша держава індроєвропейців - Хетське царство, у Європі постає Мікенське царство. На півдні України панівні позиції завойовують індоіранські племена багатоваликової кераміки, які першими в регіоні оволоділи мистецтвом ведення бою на колісницях, запряжених кіньми. З часом вони поширили свій вплив на сучасну Київщину, лівобережжя Десни та Сейму. Щоправда поширення культури багатоваликової кераміки не було тривалим, і невдовзі на півночі України відновили контроль балто-слов’янські племена східнотшинецької та комарівської культур. Зникнення з етнічної карти Південно-Східної Європи войовничих індоарійських племен, що в XVI ст. до н.е. перемістилися до Переднього Сходу та Північно-Західної Індії, відкрило відлік існуванню в Європі зрубної культури (назва походить від практики поховань у дерев’яних зрубах під курганами). Зникнення чинника політичної напруги, яким безперечно були індоарії, відкрила можливості до мирного розвитку міжетнічних процесів, проте водночас значно відстрочила перспективи виникнення державності (принаймні на тисячу років). У той час як Лівобережну Україну заселяють іраномовні племена зрубної культури, на теренах Північно-Західного Причорномор’я на грунті культури багатоваликової кераміки складається сабатинівська культура. У її формуванні активну роль відіграють протофракійскі племена. Триста років стабільності і позитивних демографічних зрушень, що настали по цьому, завершилися раптовим і не до кінця збагненим відтоком у ХІІ ст. до н.е. населення сабатинівської та пізньозрубної культур. Після цього настали часи деградації землеробства, металообробки, домобудування. Протослов’янське населення цього періоду представляють білогрудівська, висоцька, а на пізнішому етапі і північна група пам’яток чорноліської культури. Зі зростанням продуктивності праці створилися умови для посилення майнової нерівності. Про це красномовно свідчать виявлені скарби дорогоцінностей і перші багаті поховання віку бронзи. Один такий скарб знайдено у 1912 р. поблизу с. Бородино Бессарабської губернії (тепер в Одеській області), Він містив 11 цілих і 6 фрагментованих предметів; два срібні вістря до списів, втулку від третього, срібний кинджал і чотири шпильки з ромбічною головкою, бронзові платівки від облямівки дерев'яної чаші, чотири кам'яних сокири-молоти і уламки п'ятої, три булави з нефриту, змійовика і алебастру. Частина срібних речей має позолоту. Кам'яні вироби гарної, досконалої форми, відполіровані до блиску. Такі речі в ті часи становили, безперечно, велику цінність. Датується Бородинський (Бессарабський) скарб серединою ІІ тисячоліття до н. е.

У бронзовому віці далі посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин, Доказами по¬силення влади чоловіка — патріарха в сім'ї і роді — є парні поховання чоловіка і жінки катакомбної культури, де засвідчено сліди насильницького умертвіння жінки. За бронзового віку почали частіше споруджувати малі за площею житла, де могла мешкати лише одна сім'я. Цей факт свідчить, напевно, про подальший процес виділення парної сім'ї в роді. З удосконаленням способів пересування по воді і суходолу у бронзовому віці збільшується рухливість населення. Це зумовило розвиток обміну металевими виробами, прикра¬сами тощо. Пересування і змішування племен бронзового віку були більш властиві південним степовим районам України. Вони нерідко супроводжу¬вались військовими сутичками. У цей час виникали великі етно-культурні утворення.

Археологічне вивчення культур бронзового віку разом з даними порівняльного мовознавства і топоніміки мас важливе значення для розв'язання проблеми формування І поширення основних груп індоєвропейців (у тому числі слов'ян, балтів, фракійців, германців, іранців та ін.) та походження багатьох сучасних народів. Дослідження археологічних культур роблять зримим цей процес уже на рубежі ІІІ і II тисячоліть до н. е.