49.Основні етапи та напрямки торгівлі

Зовнішня торгівля відігравала в житті Київської Русі особливо велику роль. Окремі історики (В.Ключевський, О.Єфіменко) навіть вважали її за головний фактор утворення держави. УХ ст. значно піднесли організацію зовнішньої торгівлі східного слов'янства варяги, які її організували й охороняли. Нею займалися не лише купці, а й бояри і навіть князі. Недарма перші відомі нам угоди з Візантією (договори 907, 911 pp. та ін.) стосувалися саме торгівлі. Торгівля велася з Візантією, країнами Близького і Далекого Сходу, Скандинавією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною та ін. Торговельними шляхами були насамперед річки, які впадали у Чорне, Азовське та Каспійське моря. Використовувалися і сухопутні шляхи: Грецький, який прямував із Києва на південь до Криму і Константинополя; Залозний вів на Дон, Азовське море і далі на Близький Схід, Солоний — в Галичину. На перехресті цих шляхів знаходився Київ. Найважливішим торговим партнером Русі була Візантія. Русь вивозила туди віск, мед, невільників, шкіри, хутра, хліб, а завозила вироби з металу, скла, дорогі тканини, золоті вироби, вика та ін. Із Заходу завозилися парфумерні вироби, перець та інші приправи, дорогі прикраси.До європейських країн вивозилися хутро, посуд, овочі, хліб, худоба, а завозилися зброя, металеві предмети, тканини, мистецькі вироби та ін. У Києві знаходилися колони, де мешкали німці, поляки, греки, євреї, вірмени.Розвинута внутрішня і зовнішня торгівля потребувала створення власної монетної системи. У VII—ЇХ ст. ходили арабська, візантійська та норманська монети. Згодом була введена власна грошова одиниця «куна» — шкура куниці. Пізніше вводиться срібна — гривня, а за часів князя Володимира з'явилися штамповані золоті й срібні монети.XI—XII ст. — період найбільшого розвитку всебічних торгових зв'язків Київської Русі, її економічного розквіту.Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний. Грецький шлях вів до Візантії, а Залозний — до країн Кавказу й Арабського Сходу. Велика торгівля провадилася також з країнами Поволжя: Хозарським каганатом і Волзькою Болгарією. Постійними були торговельні контакти Русі з Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею. Головним осередком торгівлі з країнами Півдня і Заходу був Київ. З Візантії на Русь довозили золоті й срібні вироби, посуд, дорогі тканини, олію, вино, фрукти, різноманітні ремісничі вироби. Русь постачала на ринки своїх близьких і далеких сусідів хутра, мед, віск, шкіряні й металеві вироби, прикраси із золота й срібла, а також рабів. Головними платіжними засобами внутрішньої й зовнішньої торгівлі Русі IX—XIст. були іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми.Використовувались, хоча й у меншій кількості, візантійські міліарісії, західноєвропейські денарії. Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власну монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу та її володарів. Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали

ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владимирі-на-Клязьмі та ін.збиралися мало не щодня. Внутрішня торгівля зосереджувалася в основному в містах, де були «торги», «торговища». У 1017 р. лише у Києві діяло вісім торгових майданів. Там продавалися головним чином продукти, сіль, окремі ремісничі вироби, що мали місцевий характер, а також виготовлялися у віддалених регіонах країни та за кордоном. 51.Дипломатія Давньої Русі. Здавалося б, дипломатія — явище новочасне, пов'язане із системою міжнародних договорів, спеціальними дипломатичними службами, налагодженням постійних взаємин між різними країнами. Але це — класична дипломатія, з усіма притаманними їй у цивілізованому суспільстві рисами. Корені ж дипломатичних стосунків сягають сивої давнини. У східних слов'ян їх можна виявити за доби, яка передувала створенню держави.Під час нападу руської раті на візантійські міста Сурож і Амастриду в кінці VIII — 1-й половині IX ст. справа закінчилася миром. Руси повернули захоплену здобич і добровільно залишили завойовані міста, отримавши, напевно, контрибуцію. Є вагомі підстави вважати, що похід Аскольда 860 р. на Царгород (Константинополь) завершився підписанням договору «миру й любові», як називали дружні угоди давньоруські книжники. Але текст того договору не зберігся. Його сліди проступають у першому з тих, котрі дійшли до нас, русько-візантійському мирному пакті 907 p., укладеному після успішної облоги Константинополя військом київського князя Олега. А через 4 роки ним же було підписано мирний договір, що скрупульозно регламентував політичні,'" дипломатичні й торговельні взаємини між Руссю та Візантією. Текст цієї угоди навів Нестор у «Повісті временних літ». Туди ж літописець включив і копії договорів з Візантією наступника Олега на київському престолі Ігоря (944 р.) і сина останнього Святослава (971 p.). Всі три названих документи знаменують початки дипломатичної діяльності Київської Русі у формах, властивих середньовічному світові.