4.3. Стандартизація у сфері екології

Стандартизація у сфері екології — це необхідний засіб регулювання відносин з охорони довкілля та використання природних ресурсів, тобто керування якістю довкілля.

У світі зараз виконується величезний обсяг робіт із захисту довкілля. За останні роки тільки в країнах ЄС прийнято понад 90 директив (постанов) з екології, які стосуються охорони довкілля, якості води, повітря, промислових викидів, шуму, біотехнології, тощо.

Сучасна політика ЄС спрямована на створення методів визначення вартості контролювання забруднень у промисловості, ступені впливу деяких державних проектів підприємств на довкілля, створення Європейського агенства з охорони довкілля, мережі контролю, забезпечення інформацією тощо.

Директиви відносно чистоти води охоплюють проблеми захисту від забруднень рік, морів та інших водойм, якості питної води, скидання у водойми викидів небезпечних речовин, якості прісної води з метою підтримання життя риб, раків тощо.

Директиви із захисту повітря та зменшення ризику його забруднення деякими небезпечними речовинами й препаратами (азбестом, двоокисом азоту, двоокисом сірки тощо) охоплюють проблеми чистоти атмосфери.

Директиви щодо викидів встановлюють вимоги з очищення стічних вод у містах і селищах, захисту повітряного середовища від забруднень, які виділяють машини зі спалюванню сміття, нагляду та контролю за перевезенням небезпечних викидів, відпрацьованої оливи тощо.

Директиви з обмеження рівня шуму, створюваного роботою різного устаткування, машин, приладів, літаків, автомобілів тощо охоплюють проблеми захисту від їх впливу на людей, тварин та деякі об'єкти виробництва.

В ЄС впроваджено екологічне маркування продукції спеціальним знаком (рис. 4.4) для достовірного інформування споживачів щодо екологічності отримуваного продукту та стимулювання виробників продукції до виконання вимог з охорони довкілля. Екознак не розповсюджується на харчові продукти та лікарські препарати. Ним маркують тільки товари, які містять речовини й препарати, що віднесені до небезпечних, але в допустимих межах.

Рис. 4.4. Знак екологічного маркування продукції країн ЄС

Для отримання права використовувати такий знак виробник продукції мусить надавати її зразки для перевірки екологічності в органи сертифікації (за угодою). Екознак зазвичай широко використовують в рекламі, оскільки він сприяє успіху в конкурентній боротьбі за ринок збуту.

Дуже важливим аспектом екологічної стандартизації є утилізація викидів виробництва та споживання. Спеціалісти підрахували, що зараз людство використовує природні ресурси тільки на 5%. 20 % йде на промислові викид, а 70 % - інші втрати. Мільйони гектарів землі зайняті різними промисловими викидами, які накопичилися до сьогоднішнього дня.

Державні стандарти України з екологічних норм розробляються відповідно до українського законодавства. У табл. 4.2 наведені закони в деяких іноземних країнах, які стосуються екології.

Таблиця 4.2

Національні закони з охорони довкілля в деяких країнах

Назва країни	Рік прийняття	Назва закону
США	1970	Національна політика з охорони довкілля
США	1972, 1980 і 1984	Охорона, використання морського середовища та заповідників
США	1980, 1986	Всеохопні заходи з охорони довкілля, виплата компенсацій та відповідальність
США	1976, 1980 і 1984	Переобладнання та зберігання сировинних ресурсів
США	1972, 1975 і 1978	Інсектициди, фунгіциди та родантициди
США	1976	Контролювання токсичних речовин
Великобританія	1974	Контролювання забруднень
Франція	1976	Охорона природи
Японія	1967	Боротьба з забрудненням довкілля
Швеція	1969 і 1981	Охорона довкілля
Японія	1971 і 1976	Усування викидів
Великобританія	1972	Зберігання отруйних викидів
ФРН	1972	Знищення викидів
Японія	1973	Випробування та регулювання виробництва, хімічних речовин
Швеція	1973	Продукти, які небезпечні для здоров'я людини та довкілля
Канада	1975	Речовини, що забруднюють довкілля
Франція	1977	Контролювання хімічних продуктів
ФРН	1980	Охорона від небезпечних хімічних речовин
Греція	1952	Контролювання використання пестицидів

Продовження табл. 4.2
Греція	1977	Контролювання за сільськогосподарськими хімікатами
Нідерланди	1962 і 1975	Пестициди
Люксембург	1968	Використання пестицидів
Бельгія	1969	Пестициди
Фінляндія	1969	Пестициди
Великобританія	1985	Охорона харчових продуктів і довкілля
Японія	1948, 1949, 1951, 1962, 1971	Регулювання використання сільськогосподарських хімікатів
ФРН	1986	Знешкодження викидів
ФРН	1986	Водне господарство

Роботи з утилізації викидів зумовили появу «вторинної геології», оскільки частина викидів має значні корисні ресурси. Світовий досвід з утилізації викидів містить рециклінг (10—20 %), складування (до 80 %) та знищення.

Міжнародними організаціями зі стандартизації розроблені окремі стандарти та їх комплекси, які встановлюють норми з перероблення токсичних викидів за певною технологією.

У розвинених промислових країнах на підставі директив (законів прямої дії) та національних стандартів створені державні програми, які містять класифікацію викидів і норми їх знезараження, знищення, захоронення та переробка. Законодавство встановлює юридичну відповідальність виробника за безпечність роботи з ними.

Нормативні вимоги з утилізації викидів розробляють і контролюють у період підготовлення виробництва основної продукції. У США кожний виробник продукції мусить здійснити екологічну експертизу та перевіряння викидів, які будуть утворюватися в процесі виробництва продукції. Якщо такі викиди будуть, то виробник цієї продукції підлягає реєстрації в агентстві із захисту довкілля. Шкідливі викиди обов'язково контролюють на відповідність їх вимогам стандартів як за складом, так і за придатністю їх до транспортування та перероблення.

До прийняття екологічного законодавства його замінюють державні стандарти з екології, тобто технічні закони. Створення законодавства та стандартів з екології є обов'язковими умовами вступу України в ГATT/СОТ.

В ISO у 1993 р. створено ТК 207 «Керування якістю довкілля», функціями якого є: створення системи керування довкіллям, екологічні аудит і маркування, визначення показників екологічності тощо. У результаті його діяльності були прийняті стандарти серії 14000, які за структурою в основному сумісні зі стандартами серії 9000. Серія стандартів 14000 в Україні містить основоположний стандарт ДСТУ ISO 14001-97 «Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо застосування» та стандарт ISO 14004 «Системи керування навколишнім середовищем. Загальні настанови щодо принципів управління, систем і засобів забезпечення. Стандарти ДСТУ ISO 14010-97, ДСТУ ISO 14011-97 і ДСТУ ISO 14012-97 містять настанови щодо екологічного аудиту, а саме: загальні принципи, процедури аудиту, аудит систем управління довкіллям і класифікаційні вимоги до аудиторів з екології.

Стандарти є універсальними, їх можна застосовувати у сферах виробництва та обслуговування як у державному, так і в приватному секторах економіки.

Зазначена система стандартів встановлює вимогу безперервного покращення стану довкілля, тому перед екологічними організаціями завжди постають три запитання: який стан справ з екологією, що потрібно зробити та як цього досягти.

Впровадження системи еко-керування здійснюють поетапно. На першому етапі впровадження системи розробляють політику організації у формі декларації щодо намірів і принципів діяльності у сфері охорони довкілля. У декларації, крім намірів і принципів, зазначають колективні зобов'язання, напрямки покращення стану довкілля, зв'язків із зацікавленими сторонами, документування, застереження та співпрацю.

На другому етапі розробляють план заходів для здійснення задекларованих намірів з обов'язковою ідентифікацією об’єктів довкілля, визначення впливів на нього, вимог до організації, цілей та завдань.

На третьому етапі здійснюється гармонізація наявних матеріальних і людських ресурсів з процедурами системи стандартів, а на четвертому — періодичне визначення її ефективності та, у разі потреби, внесення в неї корективів.

Стандарти ISO серії 14000 широко використовуються в зарубіжних країнах і є нормативною базою для еко-сертифікації. Наприклад, у Німеччині та Японії понад тисячу компаній в кожній з них впровадили стандарти серії 14000 та сертифікували системи.

Оскільки потреби в екологічно чистих товарах чи продукції та захисту довкілля в останній період значно зросли, то кращим засобом пропаганди чи реклами маркетингу компанії є сертифікат відповідності вимогам стандартів ISO 14000.

В Україні екологічне законодавство в основному зводилось до прийняття технічних законів — Державних стандартів України. Зараз чинними в Україні є переважно стандарти щодо чистоти води, джерел її добування, вимог до складу та чистоти різних промислових, сільськогосподарських та побутових викидів. Чистоту довкілля зобов'язані забезпечувати суб'єкти господарської діяльності, а контроль за її дотриманням покладено на різні органи виконавчої влади та підпорядковані їм інспекції. До них відносять санітарно-епідеміологічні станції, рибні інспекції тощо.

До прийняття спеціального законодавства в Україні в 90-і роки минулого століття були прийняті стандарти, основою для яких стали відповідні стандарти міжнародної організації зі стандартизації ISO. Ці стандарти забезпечують можливість створення цілої системи управління навколишнім середовищем, яка містить настанови щодо: принципів управління; систем і засобів забезпечення; складу та опису елементів системи; кваліфікаційних вимог до аудиторів з екології; процедуру та аудит систем управління довкіллям. Зазначена система управління впроваджена та витримала перевірку в багатьох розвинених країнах світу.

Впровадження такої системи потребує відповідних доповнень чинного законодавства, створення відповідної мережі органів з реалізації заходів і механізмів системи, надання відповідних прав і забезпечення захисту працівників інспекцій тощо. Труднощі впровадження полягають у слабкості сучасної економіки України та відсутності спеціального законодавства. Прийняті Закони України тільки деякою мірою полегшують розв'язання цих завдань.