2. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого самоврядування стосовно державного бюджету?

Щодо Державного бюджету України:

- право отримувати з Державного бюджету України в повному обсязі фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються їм законами. Держава для здійснення цих повноважень передає органам місцевого самоврядування кошти Державного бюджету України або відносить до місцевого бюджету у встановленому законами порядку окремі загальнодержавні податки й передає їм об’єкти державної власності, а органи місцевого самоврядування сприяють повному і своєчасному надходженню загальнодержавних податків і зборів на своїй території. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);

- право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;

- право на поділ видатків місцевих бюджетів на такі, що пов’язані з виконанням (1) власних повноважень і (2) делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);

- право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);

- право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов’язаних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);

3. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого самоврядування стосовно власного бюджету?

Щодо власного бюджету:

- право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети (п. 4 ст. 138, 143 Бюджетного кодексу);

- право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, установленому законом.

Автономна Республіка Крим і місцеві ради можуть приймати бюджети з дефіцитом, але тільки в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих бюджетів покривається за рахунок запозичень.Не допускається затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів з дефіцитом (ст. 72 Бюджетного кодексу).

4. Якими повноваженнями у галузі бюджетної діяльності наділені органи місцевого самоврядування стосовно бюджету нижчого рівня?

Стосовно бюджетів нижчих рівнів органи місцевого самоврядування мають право затверджувати нормативи відрахувань, визначати джерела доходів, здійснювати фінансову підтримку у формі дотацій вирівнювання.

5. Дайте визначення та розкрийте сутність міжбюджетних відносин? Яка мета регулювання бюджетних відносин? Які системи організації міжбюджетних відносин відомі світовій практиці, у чому їх суть?

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Організація бюджетного регулювання в країні прямо залежить від державного устрою. В унітарних країнах бюджетна система практично завжди є високоцентралізованою, місцеві бюджети є невеликими за обсягами, а фінансові потоки з центрального бюджету до місцевих – значними. Феномен бюджетного федералізму однаковою мірою стосується як федеративних, так і унітарних держав. У федеративних державах бюджетне регулювання є часткою відносин бюджетного федералізму.

Модель побудови міжбюджетних відносин, яка спочатку сформувалася в США, а потім поширилася в країнах не тільки федеративних, але й унітарних за державним устроєм, – модель бюджетного (в англомовній літературі – фіскального) федералізму в разі послідовної імплементації створює правові, організаційні та економічні механізми набуття органами місцевого самоврядування реальної, не декларованої зверху, самодостатності й здатності власноруч, а не за настановами загальнодержавного центру розв’язувати проблеми локального життя [5].

На жаль, обмежена інформованість, політичні перестороги і забобони призвели до недостатньої обізнаності вітчизняних науковців і практичних фахівців щодо сутності концепції бюджетного федералізму, можливості її введення в умовах сучасної України. На сьогодні в українській фаховій літературі склалися два підходи стосовно визначення практичного значення концепції бюджетного федералізму: прибічники першого – традиційного підходу наполягають на неможливості її застосування в умовах унітарної держави, інші, їх сьогодні меншість, – підкреслюють універсальне значення цієї концепції як загальної методології демократичної трансформації системи місцевого самоврядування.

Світовий досвід свідчить, що формування бюджетів усіх рівнів у кожній країні – це тривалий і складний процес. Бюджетний федералізм формується під впливом безлічі чинників історичного, національного, політичного і соціально-економічного характеру. Будь-яка модель бюджетного федералізму базується на трьох головних складових, що є обов’язковими умовами її ефективного функціонування, таких як [3]:

– чітке розмежування повноважень між усіма рівнями влади за видатками;

– наділення відповідних рівнів влади достатніми для реалізації цих повноважень фіскальними ресурсами;

– врегулювання вертикальних і горизонтальних дисбалансів за допомогою системи міжбюджетних трансфертів з тим, щоб забезпечити на всій території країни стандарт державних послуг.

Позитивність теорії бюджетного федералізму, крім розподілу повноважень між рівнями влади, полягає в розподілі рівнів податкового навантаження між незалежними адміністративно-територіальними одиницями, що конкурують між собою. Чіткий розподіл повноважень між органами влади в розвинутих зарубіжних країнах зафіксовано в конституції та законах. Центр уваги у видаткових повноваженнях поступово переноситься до низових ланок бюджетної системи, які наділяються самостійністю.