2. Зарубіжний досвід щодо формування та розвитку транскордонних кластерів

Транскордонні кластери набули широкого поширення в Європі та світі. Так, найбільш відомий транскордонний біофармацевтичний кластер "Біодолина" було утворено у 1996 році у долині річки Верхній Рейн¹. Він охоплює французький регіон Альзас, кантони північно-західної Швейцарії та німецьку землю Баден-Вюртемберг. У цьому транскордонному регіоні зосередилися відомі наукові установи (чотири університети, численні дослідницькі центри), штаб-квартири таких світових фармацевтичних гігантів, як Новартіс, Рош, Сіба, філії великих фармацевтичних підприємств (Джонсон і Джонсон, Файзер, Санофі-Авентис), висококваліфіковані людські ресурси та логістичні центри. Приблизно 250 тис. чоловік (або 10% від загального населення цього регіону) зайняті у біофармацевтичній галузі², до складу якої традиційно відносять вищезгадані установи та організації, а також численні підприємства, що безпосередньо займаються науково-дослідницькою роботою та здійснюють технологічні розробки. Крім цього важливу роль у виникненні Біодолини відіграла політична підтримка з боку місцевих та регіональних органів влади.

Поява Біодолини відзначається унікальним поєднанням факторів спонтанності та підходів цільового планування. З одного боку, злиття двох фармацевтичних підприємств (Сіба-Гейджі та Сандоз) у гігант Новартіс призвело до скорочення трьох тисяч висококваліфікованих працівників³, багато з яких виявили бажання зайнятися підприємницькою діяльністю. Це злиття значною мірою і стало тим поштовхом, який сприяв виникненню кластера. З іншого боку, програма транскордонного співробітництва ЄС INTERREG ІІ забезпечила значну частку фінансування (близько 40% від загального бюджету у 2,2 млн. євро) видатків, пов’язаних із створенням Біодолини у період з 1997 по 2001 роки⁴. Решту фінансових ресурсів надали дев’ять місцевих та регіональних партнерів, що представляли як державні, так і недержавні структури.

Крім цього, реалізація програми INTERREG ІІ забезпечила створення нових підприємств малого та середнього бізнесу у регіоні. З 2002 по 2005 роки, в рамках програми INTERREG III, Біодолина отримала додаткове фінансування у розмірі 2,4 млн. євро, 36% від якого надав ЄС, а решту забезпечили інші партнери. Метою програми INTERREG ІІІ була підтримка діяльності біофармацевтичного кластеру і підвищення рівня обізнаності з Біодолиною в Європі та цілому світі. Біодолина й надалі продовжує користуватися коштами ЄС, зокрема в рамках програми INTERREG IV.

Останнім часом було також утворено транскордонне об’єднання навколо затоки Ересунн (регіони Данії та Швеції), включаючи «Долину Медікон» («Medicon Valley»), яка розміщена між датською столицею Копенгаген і шведським Сконе. Вона нараховує 26 лікарень, 12 університетів з 4.000 дослідниками та 135.000 студентами. Інтелект та успіхи в економіці сприяли створенню 30.000 робочих місць більш ніж на 160 підприємствах. Деякі з підприємств, що спеціалізуються на проведення наукових досліджень, пов’язаних з розробкою медикаментів проти порушень центральної нервової системи, вже стали провідними у своїй галузі⁵.

Серед інших відомих транскордонних кластерів в зарубіжних країнах можна назвати:

• Кластер біотехнологій, регіон Орезунд (Данія-Швеція), який об’єднує мережу численних фармацевтичних і біотехнологічних фірм, університетські лікарні та університети;

• Німецько-голландський транскордонний кластер (м. Твенте), який здійснює свою діяльність у виробництві пластмас, металообробки та біомедичному секторі;

• Німецько-голландський кластер, створений на базі транснаціональних корпорацій Ocè і Nedcar (м.Венло);

• Бельгійсько-голландський кластер «Долина Доммель», який спеціалізується з питань впровадження високих технологій та інновацій;

• Португальсько-іспанський автомобільний кластер;

• Транскордонний кластер з виробництва скла (Верхня Австрія, Баварія, Богемія);

• Текстильний кластер (Нижня Австрія та Богемія);

• Технологічний кластер (регіони Австрії та Словенії).⁶:

Франція

Франція є взірцем застосування кластерної політики як змістовного інструменту промислової політики, тісно ув’язаного з політикою регіонального розвитку. Ця політика відома як централізована загальнонаціональна політика, що реалізується на регіональному рівні та забезпечує ефективну співпрацю між різними рівнями реалізації політики.