Пізнавальна активність
Розумова активність, що розвивається, змінює й орієнтувальні дії дитини. Замість безладних, шукаючих вони стають організованими, дослідницькими, справді пізнавальними (О.В. Запорожець, Т.В. Єндовицька, Г.І. Мінська, 3.М. Богуславська).
Ця нова якість дій дитини виявляється як у поводженні з речами, так і в спілкуванні з людьми. Маля (1 р. 5 міс. — 2 р.), виконуючи дії з предметами, пізнавало їх властивості. Але його активність мотивувалася загальною установкою «що це?», «що таке?» Здобутий результат сама дитина не сприймає як нове відкриття, нове знання, хоч ним і збагачується її практичний досвід. При цьому, як справедливо зазначає Л.І. Божович, речі часто самі «притягують» до себе дії дитини. Ящик з будівельним матеріалом спонукає дитину щось будувати, побачений пиріжок «хоче бути з'їденим» (К. Левін). У дошкільника ця «привабливість», що йде від речей, слабне. Активність дитини дедалі частіше спричиняється її інтересами і потребами.
Дошкільника цікавить не тільки новий для нього предмет сам собою. Чотири, шестирічні діти хочуть дізнатися і про його будову, призначення, спосіб використання, походження. Мотивом, що спонукає дошкільника маніпулювати предметами, є пізнавальний інтерес.
Дитина хоче дізнатися, як працює годинник, що в нього всередині. Де захований дзвінок у телефони? Як магнит тримає цвяхи? Як відчиняються двері в поїзда метро? Це пізнавальне відношення чітко виступає у специфіці дитячих запитань, адресованих дорослим. Кількість запитань різко зростає до 5—6 років.
Розвиток пізнавальних інтересів у дошкільників чітко виступає в тому, що зростає бажання дітей займатися розумовою діяльністю. Після 4—5 років діти люблять міркувати, сперечатися, розв'язувати задачі, головоломки, добирати слова в риму, порівнювати різні речі і явища між собою тощо.
Дошкільник, на відміну від маляти, для якого запитання є лише формою спілкування, контакту з дорослим, закидає старших запитаннями «чому?», «для чого?» і «як?» Він чекає від них відповіді, добивається ясності, висловлює сумнів. Чотири-, п'ятирічна дитина стає «чомучкою». В неї формується запитальне ставлення до навколишнього світу.
Стійкість такого допитливого ставлення дитини до дійсності залежить від того, культивують дорослі це ставлення до навколишнього світу чи гасять його своїм зневажливим ставленням до запитань дітей і небажанням відповідати на них. Але якщо вихователь підтримує запитання дитини, спонукає саму дитину шукати розв'язки задачі, яка виникла, якщо своїми відповідями спрямовує її думку на постановку і розв'язання нових посильних задач, то в дитини формуються дуже цінні риси особистості — цікавість, допитливість, спостережливість. Ці якості особистості надають активності дитини чіткої пізнавальної спрямованості.
Як показують дослідження (Г.І. Щукіна, Н.Г. Морозова, Г.О. Люблінська, Р. Керт), виникнення в дітей інтересу до предметів і явищ навколишнього світу безпосередньо залежить від тих знань, які має дитина з тієї чи іншої галузі, а також від тих способів, якими вихователь відкриває для неї «міру її незнання», тобто те нове, що доповнює її знання про предмет.
Розповідь вихователя буде цікавою, якщо в ній розкривається якийсь невідомий дітям, але істотний бік відомого об'єкта: походження предмета, призначення знаряддя, машини, чи зумовлена способом життя особливість будови органа у тварин, тобто щось нове навіть у тому, що дитині відомо. Особливе значення для дітей-дошкільників має пізнавання мінливості явищ, їх життєвого значення і практичного застосування.
Дослідження показали, що як для школярів середніх класів, так і для дітей дошкільного віку вирішальне значення у формуванні пізнавальних інтересів має спосіб подання нових знань (Г.І. Щукіна, Р. Керт). Коли вихователь, щоб спричинити активний інтерес шести-, семирічних дітей до деяких тварин, розповідав про них, використовуючи додатково книжку Є.І. Чарушина, де повно і жваво описані вже знайомі дітям тварини, інтерес дітей до тварин зростав. Воші й самі після цього повніше і докладніше описували цих тварин, їхні зовнішні ознаки, спосіб життя.
Проте інтерес дітей зростає ще помітніше, коли додаткові відомості про тих самих тварин даються у формі відкриттів самих дітей.
У процесі формування в дітей-дошкільників пізнавального ставлення до навколишнього чітко розкриваються деякі сторони самих пізнавальних інтересів. У них яскраво виражена насамперед єдність інтелектуального і емоційного ставлення людини до предметів дійсності. У них тісно переплітаються старі, тобто раніше набуті знання, і нові, невідомі, незвичайні, які, проте, дитина сприймає як цікаві тільки тоді, коли вони вже трохи відомі.
Проведені дослідження показали, що, ставлячи запитання і дістаючи на них відповіді старших або однолітків, дитина аналізує ті складні факти життя, з якими вона зустрічається. Пізнавальна активність дитини спонукає й дорослого пояснювати їй, показувати наявні в житті залежності між явищами. Так дитина вчиться узагальнювати, переходить до категоріальних і усвідомлених знань. Ситуативність мислення, характерна для 3—5-річних дітей, поступово долається.
Діти дедалі більше звільняються від залежності від тих житейських умов, в яких дано конкретне завдання, і переходить до узагальненого й логічного його розв'язання в думці (О.М. Концева, О.В. Запорожець та ін.).
Інтерес у дошкільників виявляється в глибоко емоційному ставленні до навколишнього, в ненаситному бажанні узнавати невідоме, в радості від зроблених відкриттів, у зацікавленості, яка формується.
Цим інтерес принципово відрізняється від потреби. Спрямована на присвоєння об'єкта (їжі, питва), потреба зникає, коли її задовольняють. Людина, яка чимось цікавиться, задовольняється пізнанням об'єкта, і чим більше вона його пізнає, тим сильніше зростає її інтерес. Зростання інтересу безмежне. Інтерес має величезне прогресивне і перспективне значення в розвитку особистості.