Проблелш застосування.

Частина 2 ст. 24 Закону передбачає, що постанова підлягає розгляду в десятиденний строк після її надходження, якщо інше не передбачене законом. У зазначеній статті потрібно передбачити обов'язок адресата про­тягом 10 днів надати відповідь на постанову прокурора. Проте і в цьому разі залишається відкритим питання, якими можуть бути наслідки, якщо постанова нерозглянута або адресат не погодився з вимогою прокурора про накладання дисциплінарного або адміністративного стягнення. Нерозгляд постанови є, звичайно, підставою для притягнення з ініціативи винної посадової особи до дисциплінарної або адміністративної відповідальності. Що ж стосується задоволення чи незадоволення вимог прокурора по суті, то тут ситуація виглядає більш складною. Адресат може відмовити в задоволенні зазначених вимог, якщо він вважає, що для цього немає законних підстав. Він може обмежитися застосуванням профілактично- виховного впливу, не вдаючись до накладання дисциплінарного стягнення, або застосувати ст. 22 КУпАП, яка передбачає звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність проступку.

Прокурор не має права сам накладати стягнення замість осіб, які на це уповноважені законом. Оскаржити до суду результати розгляду своїх постанов він також не в праві.

Право звертатися до суду з метою захисту законних прав та інтересів, з одного боку, розглядається як наглядове повноваження (п. 6 ч. 2 ст. 20), а з іншого — як форма представницької діяльності в суді (ч, З ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Особливості для рішень органів місцевого самоврядування.

На практиці прокуратури, виявляючи незаконні акти в місцевих радах та їх виконкомах, які, зокрема, прийняли рішення з порушенням нор

мземельного законодавства, без вагань опротестовують їх.

Відповідно до ст. 21, ч. З Закону України «Про прокуратуру» протест зупиняє дію опротестованого акта. Природно, що в разі його задоволення відповідний орган повинен вжити заходів щодо усунення порушень закону, відновлення порушеного права (ч. 2 цієї статті). У разі ж відхилення протесту прокурор має право звернутися до суду (у даному випадку - до адмініст­ративного) з позовом про визнання акта неправомірним і його скасування.

У подібних випадках лінія поведінки органа або посадової особи місцевого самоврядування має бути такою: розглянути протест прокурора у встановлений законом строк, узяти до уваги факт зупинення дії рішення, однак утриматися від його перегляду, залишаючи вирішення цього питання на розгляд суду.

Відповідно до ч. 2. ст. 144 Конституції України, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Дія акта органу місцевого самоврядування з мотивів його невідповідності Конституції чи законам України може бути зупинена лише за умови одночасного внесення прокурором протесту на цей акт, а також його звернення до суду з позовом про визнання такого акта незаконним, скасування його чи визнання недійсним повністю або частково. Це випливає з того, що законодавством не передбачено інших процедур зупинення дії актів органів ліісцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України.

Більш ефективним з точки зору відновлення законності є звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування та його скасування, тобто використання процесуальної форми діяльності прокуратури.

Питання 3. Процесуальні форми діяльності прокуратури

Процесуальною діяльністю органів прокуратури слід вважати порядок вчинення дій посадовими особами прокуратури, урегульований нормами процесуального права, у межах наданих їм повноважень з метою здійснення конституційних функцій, спрямованих на захист прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів держави та суспільства, забезпечення законності та правопорядку.

Процесуальна форма діяльності прокуратури є гарантією дотримання прав та свобод людини.

Залежно від юридичної сили та сфери правового регулювання процесуальні норми, що регулюють діяльність прокуратури, об'єднані в кілька груп.

Першу групу становлять конституційні норми, які мають найбільшу юридичну силу. Статті 121-123 Конституції України - це не тільки норми матеріального права, вони містять загальні принципи організації та діяльності прокуратури і безпосередньо регулюють порядок призначення і звільнення Генерального прокурора України.

До другої групи належать процесуальні норми, що містяться в Законі України «Про прокуратуру» та міжнародно-правових актах, ратифікованих Україною і стосуються порядку міжнародного співробітництва, надання правової допомоги тощо. Вони є менш загальними і конкретизуються в інших галузевих процесуальних нормах.

Процесуальні норми третьої групи містяться в процесуальних кодексах, які регламентують участь прокуратури в кримінальному, цивільному, господарському та адміністративному судочинствах. До цієї групи слід віднести також інші закони, що регулюють діяльність прокуратури з нагляду за притягненням громадян до відповідальності за адміністративні правопорушення (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс, Закон України «Про боротьбу із корупцією» тощо). Умовно їх можна назвати групою норм у процесуальній сфері.

Четверту групу становлять процесуальні норми, що містяться в інших законах, таких, як Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України «Про звернення громадян», Закон України « Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» тощо. Вони регламентують діяльність прокурора у не менш важливих сферах суспільних відносин і мають чітко виражений галузевий характер.

До останньої, п'ятої, групи належать процесуальні норми, що містяться в підзаконних актах, у тому числі відомчих, і певною мірою також визначають порядок діяльності органів прокуратури. Серед всіх зазначених норм тільки норми другої групи мають галузевий кодифікований характер, усі інші — змішаний, оскільки містять норми як процесуального, так і матеріального права в діяльності прокуратури.

У широкому розумінні діяльність прокурора з нагляду за додержанням: і застосуванням законів також є процесуальною. Свого часу проф. В. Долежаном були розроблені загальні положення прокурорсько-наглядового процесу, який охоплював би так званий загальний нагляд прокуратури.

Дійсно, прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням законів має процесуальний характер. Проте ступінь її урегульованості є меншою, ніж юрисдикційної діяльності, де діють процесуальні кодекси.

Процесуальні форми прокурорського нагляду за додержанням законності під час проведення дізнання і досудового слідства з урахуванням мети їх використання можна класифікувати як такі, що спрямовані на:

1. виявлення порушень закону;

2. усунення порушень закону;

3. запобігання порушенням закону.

Характер актів прокурорського нагляду у цій сфері значною мірою визначається владно-розпорядчим характером повноважень прокурора.

Звідси — підвищений рівень оперативності вимог прокурора, а також наявність у нього можливості приймати власні рішення з питань розслідування і їх втілення в життя.

Найпоширенішим актом прокурорського нагляду є постанова прокурора, яка використовується для вирішення різних процесуальних питань дізнання і досудового слідства, причому, як у випадках, прямо передбачених у КПК, так і тоді, коли: прокурор визнає це за необхідне.

Другою поширеною формою прокурорського нагляду в цій сфері є вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, надані в порядку, передбаченому КПК, які для цих органів є обов'язковими, а їх оскарження не зупиняє виконання вказівок, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК (ч. 2 ст. 227 КПК).

Вказівки прокурора можуть стосуватися як вчинення конкретних процесуальних дій, безпосередньо врегульованих законом, так і з питань, які належать до тактики розслідування. Це дозволяє дійти висновку, що в нагляді прокурора за розслідуванням злочинів все ж таки містяться деякі елементи керівництва розслідуванням.

Як форма нагляду можуть розглядатися також рішення прокурора як про санкціонування певних рішень і дій слідчого, так і про відмову в санкціонуванні або погодженні цих рішень і дій, що спрямоване на запобігання порушенням закону.

Досить тісно пов'язані з прокурорським наглядом за розслідуванням подання прокурора до суду з питань досудового слідства, які вирішуються судом.

При аналізі процесуальних документів, з яких складається кримінальна справа, виявляється, що, незважаючи на певні особливості, процесуальна форма і зміст мають багато спільного.

По-перше, це стосується процесуальної форми їх винесення, тобто кожне процесуальне рішення складається із трьох частин — вступної, описово-мотивувальної і резолютивної. Це дозволяє говорити не про стандартність форм узагалі, а безпосередньо про зовнішню стандартність форм кримінально-процесуальних документів, що знаходяться в кримінальній справі. Звідси можна зробити висновок про те, що, незважаючи на розбіжності у змісті різних процесуальних актів, усі види їх форм є аналогічними, а це потребує стандартизації різних видів рішень та їх процесуальних форм. Із цього бувають і винятки, коли, наприклад, форма постанови про порушення кримінальної справи відмінна від форми обвинувального висновку, а форма подання про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, передбачена ст. 23-1 КПК України, суттєво відрізняється від форм інших процесуальних актів.

У міру накопичення процесуальних актів у прокуратурі заводиться і в процесі подальшого розслідування поповнюється наглядове провадження. Його наявність дозволяє прокурору, так би мовити, «тримати руку на пульсі» розслідування, зокрема слідкувати за додержанням процесуальних строків. Наглядове провадження є відзеркаленням розслідування, а пізніше — й участі прокурора в підтриманні державного обвинувачення.

Отже, можна констатувати, що кримінальна справа і наглядове провадження знаходяться в певному співвідношенні. Перше є основним і здійснюється дізнавачем або слідчим, а друге формується прокурором, який здійснює нагляд за законністю розслідування конкретної справи, тим самим відстежуючи хід розслідування і нагляду за розслідуванням.

Вимоги до правових актів прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян у Законі України «Про прокуратуру» сформульовані не зовсім чітко, що утруднює практичне застосування цих актів.

Так, п. 2 ч. 2 ст. 44 зазначеного Закону прокурору надане право зупиняти виконання актів адміністрації відповідних установ, опротестовувати або скасовувати їх. Законом не встановлено, які форми реагування при цьому мають використовуватися.

Це питання має вирішуватися з огляду на владно-розпорядчий характер повноважень прокурора в цій сфері.

Протест приноситься прокурором коли потрібно зупинити дію актів. Це необхідно прямо відобразити в Законі.

Постанова виноситься прокурором коли йдеться про порушення адміністрацією особистих прав громадян у вигляді застосування додаткових заходів обмеження їх свободи порівняно із звичайними умовами тримання. Вона підлягає негайному виконанню. Постановою мають скасовуватися відповідні акти, видані адміністрацією.

Існує думка, що прокурор у процесі здійснення нагляду має загальні для всіх галузей прокурорського нагляду повноваження. Інші заперечують це і вважають, що в кожній галузі прокурорського нагляду є специфічні повноваження.

При реалізації функцій, передбачених у п. З і 4 ст. 121 Конституції України, досить широко використовуються повноваження правозахисного (так званого загальнонаглядового) характеру, що зайвий раз підкреслює взаємозв'язок функцій прокуратури.

Так, прокурор має право за наявності підстав порушити дисциплінарне провадження стосовно представників органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство шляхом винесення відповідної постанови або порушити кримінальну справу за фактами діянь, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних.

З метою виявлення порушень прокурор має право витребовувати документи в керівників органів, що здійснюють ОРД, і керівників слідчих підрозділів, вимагати від них проведення перевірок у підпорядкованих структурах, витребовувати й одержувати пояснення з приводу порушень

закону.

В обмежених масштабах можна використовувати і право внесення подань. Ця обмеженість проявляється в тому, що в зазначених поданнях прокурора немає потреби ставити окремі питання про усунення порушень закону, оскільки для цього він може використовувати свої владно-розпорядчі повноваження й усувати порушення, а не вимагати цього від піднаглядних осіб. Тому внесення подань має обмежуватися лише усуненням причин по­рушень закону та умов, які їм сприяли.