Поняття і будова людської діяльності
Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за природні межі, тобто перевершує свої генотипно обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру власної діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, за їх допомогою зробила нові предмети споживання, матеріальну і духовну культуру й, у кінцевому підсумку, перетворила саму себе. Історичний прогрес зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не удосконалюванню біологічної природи людей.
Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується і підтримується штучними потребами, що виникають завдяки опануванню досягнень культурно-історичного розвитку. Це - потреби в пізнанні (науковому і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні тощо.
Головні відмінності діяльності людини від активності тварин полягають у такому:
1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. Активність тварин має споживацьку основу, у результаті ними нічого нового порівняно з тим, що дано природою, не придумується і не створюється.
2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя і засоби задоволення потреб як такі не існують.
3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не змінює ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.
4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.
5. Предметна діяльність від народження людям не дана. Вона "задана" у культурному призначенні і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати в навчанні і вихованні. Те ж стосується внутрішніх, нейрофізіологічних і психологічних структур, що керують зовнішнім боком практичної діяльності. Активність тварин споконвічно задана, генотипно обумовлена і розгортається в міру природного анатомо-фізіологічного дозрівання організму.
Діяльність відрізняється не тільки від активності, але й від поведінки. Поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, найчастіше має пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення деякого продукту. Поведінка спонтанна ("куди поведе"), діяльність організована; поведінка хаотична, діяльність систематична.
Діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби. Мотивом діяльності називається те, що спонукає її, заради чого вона здійснюється. Як мотив звичайно виступає конкретна потреба, що у ході і за допомогою даної діяльності задовольняється.
Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовують на задоволення природних потреб організму (у людини - на створення умов, найбільшою мірою цьому сприятливих). Такі мотиви пов'язані зі зростанням, самозбереженням і розвитком організму. Це - виробництво продуктів харчування, одягу, будівництво житла тощо. Функціональні мотиви спонукають до різного роду культурних форм активності, наприклад до ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви - до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього вжитку, різноманітних речей та інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання і повагу оточуючих. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, що пов'язані із самовдосконаленням людини.
Тип діяльності звичайно визначається за її домінуючим мотивом (домінуючим тому, що всяка людська діяльність полімотивована, тобто спонукається декількома різноманітними мотивами).
Метою діяльності є її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створюваний людиною, певні знання, вміння та навички, що одержуються в ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, витвір мистецтва).
Мета діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і мета діяльності можуть збігатися. Різноманітні види діяльності, що мають ту саму мету (кінцевий результат), можуть спонукуватися і підтримуватися різноманітними мотивами. Навпаки, в основі деяких видів діяльностей з різними кінцевими цілями можуть ті ж самі мотиви. Наприклад, читання книги для людини може бути засобом задоволення матеріальних (продемонструвати знання і за це одержати високооплачувану роботу), соціальних (блиснути пізнаннями в колі значущих людей, домогтися їхньої прихильності), духовних (розширити свій кругозір, піднятися на більш високий рівень морального розвитку) потреб. Такі різні види діяльності, як придбання модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння поводитися, можуть у кінцевому підсумку переслідувати ту ж саму мету: домогтися будь-що чиєїсь прихильності.
Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності - знання, вміння та навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.
Усяка діяльність має певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії й операції як основні складові діяльності. Дією називають частину діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Наприклад, дією, включеною у структуру пізнавальної діяльності, можна назвати одержання книги, її читання; діями, що входять до складу трудової діяльності, можна вважати ознайомлення із завданням, пошук необхідних інструментів і матеріалів, розробку проекту, технології виготовлення предмета тощо; діями, пов'язаними з творчістю, є формулювання задуму, поетапна його реалізація.
Операцією іменують спосіб здійснення дії. Скільки є різноманітних способів виконання дії, стільки можна виділити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, наявних у людини вмінь і навичок, інструментів і засобів виконання дії. Наприклад, різні люди запам'ятовують інформацію і пишуть по-різному. Це значить, що дію щодо написання тексту або запам'ятовування матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Операції, яким людина віддає перевагу, характеризують індивідуальний стиль її діяльності.
Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її удосконалювання, у результаті чого діяльність стає більш продуктивною та якісною. Мотивація діяльності у перебігу її розвитку не залишається незмінною. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а старі - відійти на другий план. Іноді дія, раніше включена до складу діяльності, може виділитися з неї і набути самостійного статусу, перетворитися в діяльність з власним мотивом. У такому разі ми відзначаємо факт появи нової діяльності.
У міру розвитку людини, з віком, відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів у бік зростаючого одухотворення (від органічних - до матеріальних, від матеріальних - до соціальних, від соціальних - до творчих, від творчих - до моральних).
Види і розвиток людської діяльності
Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності.
Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.
Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербальною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).
Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.
Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.
Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані створення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали чинниками підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.
У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати. Так, наприклад, опанування нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знання вищої математики покращує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються на вміння і навички. По-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності, описаний О.М. Леонтьєвим, одержав назву зсуву мотиву на мету.
ЗАГАЛЬНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ Про ОСОБИСТОСТІ
Особистість частіше за все визначають як людину в сукупності його соціальних, придбаних якостей. Це означає, що до числа особистісних НЕ відносяться такі особливості людини, які гено-типові або фізіологічно обумовлені, ніяк не залежать від життя в суспільстві. У поняття «особистість» зазвичай включають такі властивості, які є більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значущі для людей вчинки.
Особистість - це людина, узятий в системі таких його психологічних характеристик, що соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природі зв'язках і відносинах є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і оточуючих.
Розглянемо структуру особистості. У неї зазвичай включаються здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки. Всі ці якості докладно будуть розглядатися у відповідних розділах, а тут ми обмежимося тільки спільними їх визначеннями. Здібності розуміються як індивідуально стійкі свій властивості людини, що визначають його успіхи в різних видах діяльності. Темперамент включає якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. Характер містить якості, що визначають вчинки людини відносно інших людей. Вольові якості охоплюють кілька спеціальних особистісних властивостей, що впливають на прагнення людини до досягнення поставлених цілей. Емоції і мотивація - це, відповідно, переживання і спонукання до діяльності, а соціальні установки-переконання і відношення людей.
Сучасні теорії особистості
Наприкінці 30-х років нашого століття в психології особистості почалася активна диференціація напрямків досліджень. У результаті до другої половини нашого століття склалося багато різних підходів і теорій особистості.
Якщо підходити до визначення сучасних теорій особистості формально, то існує принаймні 48 їх варіантів, і кожен з них може бути в свою чергу оцінений за п'ятьма параметрами, заданими на схемі у вигляді підстав для класифікації.
До типу психодинамічних відносяться теорії, що описують особистість і пояснюють її поведінку виходячи з її психологічних, або внутрішніх, суб'єктивних характеристик. В = F (P, E),
де В-поведінка; F--знак функціональної залежності; Р-внутрішні суб'єктивно-психологічні властивості особистості; Е-соціальне оточення, то психодинамічні теорії в їх символічному представленні будуть виглядати наступним чином:
В = F (Р).
Соціодінаміческімі називаються теорії, в яких головну роль в детермінації поведінки відводять зовнішній ситуації і не надають суттєвого значення внутрішнім властивостям особистості. Їх значення символічно виглядає так:
B = F (E).
Інтеракціоністскімі називають теорії, засновані на принципі взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів в управлінні актуальними діями людини. Їх смисловим виразом є повна левіновская формула:
В = F (Р, Е).
Експериментальними називаються теорії особистості, побудовані на аналізі та узагальненні зібраних дослідним шляхом факторів. До неексперіментальним, відносять теорії, автори яких спираються на життєві враження, спостереження та досвід і роблять теоретичні узагальнення, не звертаючись до експерименту.
До числа структурних зараховують теорії, для яких головною проблемою є з'ясування структури особистості та системи понять, за допомогою яких вона повинна описуватися. Динамічними називають теорії, основна тема яких -- перетворення, зміна в розвитку особистості, тобто її динаміка.
Як вже говорилося, Г. Оллпортом і Р. Кеттела була розпочата розробка теорії, що одержала назву теорії рис. Її можна віднести до розряду психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних, що охоплюють всю життя людини і описують його як особистість в поняттях, що характеризують внутрішні, психологічні, властивості. Люди відповідно до цієї теорії відрізняються один від одного по набору і ступеня розвиненості у них окремих, незалежних рис, а опис цілісної особистості можна отримати на основі тестологіческого або іншого, менш суворого її обстеження, заснованого, наприклад, на узагальненні життєвих спостережень різних людей за даною особою.
Другий спосіб оцінки рис особистості передбачає використання факторного аналізу - складного методу сучасної статистики, що дозволяє звести до необхідної та достатньої мінімуму безліч різних показників і оцінок особистості, отриманих в результаті самоаналізу, опитування, життєвих спостережень людей. У результаті виходить набір статистично незалежних факторів, які вважаються окремими рисами особистості людини.
Теорія рис має досить серйозні недоліки. По-перше, від якості вихідного матеріалу, що піддається факторний аналіз, істотно залежить виявляються набір особистісних рис. Користуючись різними вихідними даними, дослідники отримують неоднакові списки факторів, причому їх думки з приводу необхідності та достатності виявленого набору особистісних рис також виявляються досить різними. Деякі вважають, що для повної психологічної характеристики особистості цілком достатньо мати всього лише 5 рис, інші стверджують, що для цього мало і 20.
По-друге, на основі знання особистісних рис виявилося практично неможливим точно передбачити поведінку людини навіть у тих ситуаціях, які за змістом пов'язані з виявленими рисами. Як з'ясувалося, поведінку людини, крім рис особистості, залежить ще й від багатьох інших умов, зокрема від особливостей самої ситуації, в якій воно розглядається.
Як альтернатива теорії рис за кордоном набула поширення концепція особистості, названа теорією соціального навчання. Вона за запропонованою класифікації може бути віднесена до числа соціодінаміческіх, експериментальних, структурно-динамічних, що включають розгляд всю людське життя і описують людину як особистість в поведінкових термінах. Основна психологічна характеристика особистості в даній теорії - це вчинок або серія вчинків. Істотний вплив на поведінку людини, на його соціальні дії мають інші люди, підтримка або засудження з їхнього боку його вчинків.
Індивідуальні відмінності в поведінці, які виявляються у дітей та дорослих, є, відповідно до даної теорії, результатом досвіду їх тривалого перебування в різних життєвих умовах, взаємодії та взаємовідносин з різними людьми. Основні механізми придбання людиною нових форм поведінки і, отже, його розвитку як особистості - це научіння условнореф-лекторним шляхом через спостереження інших (вікарні научіння) і наслідування.
Стійкість людини як особистості визначається не його власними психологічними характеристиками, а частотою і постійністю виникнення одних і тих же «стомлений ситуацій», подібністю пов'язаних з ними підкріплень і покарань, ідентичністю оцінок поведінки індивіда з боку інших людей, успішністю і частотою повторення минулого відповідних соціальних дій.
Прикладом інтеракціоністской теорії особистості є концепція, розроблена американським вченим У. Майшелом. Відповідно до цієї концепції особистісні фактори, які спільно з ситуацією визначають поведінку людини, діляться на ряд груп: 1. Здібності людини, тобто те, що він в змозі самостійно і незалежно від ситуації зробити в даній обстановці. 2. Когнітивні стратегії -- способи сприйняття та оцінки людиною ситуації, вибору форм поведінки в ній.
3. Очікування - оцінки ймовірних наслідків здійснення в даній ситуації тих чи інших вчинків.
4. Цінності, тобто те, що представляє для даної людини цінність, має сенс, значення. Людина в нинішній обстановці зазвичай обирають такий спосіб поведінки, який призводить до утвердження його цінностей.
5. Плани поведінки, способи його суб'єктивної регуляції. Опинившись у будь-якої ситуації, люди зазвичай вважають за краще діяти звичним для них способом, по вже перевіреному досвідом плану.
Теорія особистості 3. Фрейда та концепції неофройдистів неодноразово піддавалися критиці і в нашій, і в зарубіжній літературі.
Поняття про здібності
1. Здібності - властивості душі людини, що розуміються як сукупність всіляких психічних процесів і станів. Це найбільш широке і саме старе з наявних визначень здібностей.
2, Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності.
3. Здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке придбання, закріплення і ефективне використання на практиці. Це визначення прийнято зараз і найбільш поширене.
Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс наш вітчизняний вчений Б. М. Теплов. Саме він і запропонував третій з перерахованих визначень здібностей, на яке ми будемо спиратися. Уточнимо його, користуючись посиланнями на роботи Б. М, Теплова. У понятті «здібності», за його думки, укладено три ідеї, «По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого ... По-друге, здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох діяль-ності ... По-третє, поняття «Здатність» не зводиться до тих знанням, чи навичкам умінням, що уже вироблені в даної людини »'.
Здібності, вважав Б, М, Теплов, не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку. Здатність, яка не розвивається, якої на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається, Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним з систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічне і художнє творчість, математика, спорт і т. п,, ми підтримуємо у себе і розвиваємо далі відповідні здібності.
Успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від якої-небудь однієї, а від поєднання різних здібностей, причому це поєднання, що дає один і той же результат, може бути забезпечена різними способами. За відсутності необхідних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути заповнений за рахунок більш сильного розвитку інших, «Однією з найважливіших особливостей психіки людини, - писав Б. М. Теплов, - є можливість надзвичайно широкої компенсації одних властивостей іншими, внаслідок чого відносна слабкість якої-небудь однієї здібності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найбільш тісно пов'язана з цією здатністю. Відсутня здатність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, високо в даної людини »
Багато хто з природних здібностей є загальними в людини і у тварин, особливо вищих, наприклад - у мавп. Такими елементарними здібностями є сприйняття, пам'ять, мислення, здатність до елементарних комунікацій на рівні експресії. У людини, крім біологічних обумовлених, є здібності, що забезпечують його життя і розвиток в соціальному середовищі. Це загальні і спеціальні висшш інтелектуальні здібності, засновані на користуванні промовою "логікою, теоретичні та практичні, навчальні та творчі, предметні і міжособистісні.
Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в самих різних видах діяльності. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ряд інших.
Теоретичні та практичні навички відрізняються тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другий - до конкретним, практичним діям.
Навчальні і творчі здібності відрізняються один від одного тим, що перший визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь, навичок, формування якостей особистості, в той час як друга - створення предметів матеріальної і духовної культури, виробництво нових ідей, відкриттів і винаходів, словом - індивідуальна творчість у різних галузях людської діяльності.
Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також предметно-діяльні, або предметно-пізнавальні, здібності - в найбільшою мірою соціально обумовлені.
І міжособистісні, і предметні здатності взаємно доповнюють один одного. Завдяки їх поєднанню людина отримує можливість повноцінно розвиватися і гармонійно.
Поєднання різних високорозвинених здібностей називають обдарованістю, і ця характеристика відноситься до людини, здатного до багатьох різних видів діяльності.
Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними
Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».
Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.
При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.
Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.
Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.
На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя.
За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства.
Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.
На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості: щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.
Сущность и основные функции рынка.
Cущность современного рынка можно определить как совокупность экономических отношений между домашними хозяйствами, различными типами фирм и организаций и государством (включая наднациональные органы), выступающими в качестве продавцов или покупателей по поводу купли-продажи товаров и услуг в сфере обращения, а также механизм реализации данных отношений в соответствии с законами товарного производства и денежного обращения.
Любая экономическая система сталкивается с необходимостью решения трех основных вопросов: Что производить? Как производить? и Для кого производить? В рыночной экономике эти вопросы решаются главным образом с помощью рынка (через механизм цен, спроса и предложения и конкуренции). Как это происходит? Рассмотрим сначала процесс в самом общем виде на конкретном примере.
Допустим, что в результате роста доходов люди стали достаточно зажиточными, чтобы позволить себе ежедневно питаться мясом, а не одной только картошкой. Каким образом их стремление заменить картошку мясом воплощается в конкретные действия? Потребитель сокращает покупки картофеля и начинает покупать больше мяса. Это вызывает рост цен на мясо и снижение цен на картофель. В результате производители картофеля терпят убытки, а скотоводы получают дополнительный доход. Высокий доход скотоводов позволяет им вложить больше средств в производство, нанять дополнительных рабочих, использовать даже менее продуктивные породы скота или менее плодородные пастбища. Высокие цены на мясо привлекают в эту отрасль новых предпринимателей и новые капиталы. С другой стороны, многие из тех, кто работает на картофелекопалках, бросают старую работу в поисках более высокой оплаты своего труда в других местах. Производство картофеля становится менее выгодным по сравнению с производством мяса. Со временем установившееся новое соотношение цен обеспечивает увеличение производства мяса и сокращение производства картофеля. И различные сорта мяса будут продаваться по такой цене, которую в зависимости от уровня дохода различные группы населения будут готовы за них заплатить.
Уже эта упрощенная иллюстрация показывает, какие инструменты способствовали установлению равновесия на рынке.
Во-первых, это цены. Изменение относительных цен послужило ориентиром для производителя при определении необходимости изменения объемов производства. Изменение цен повлияло на выбор технологии производства. Цены в конечном итоге предопределили и то, кем при данном уровне доходов будет потреблен продукт.
Во-вторых, это спрос и предложение. Спрос (платежеспособный) — это представленная на рынке потребность в товарах, определяемая количеством тех или иных товаров, которые потребители могут купить при сложившихся ценах и денежных доходах. Предложение — это количество товаров, которое имеется в продаже при данной цене. Изменение соотношения между спросом и предложением порождает колебания рыночных цен. Через эти колебания устанавливается тот уровень цен, при котором обеспечивается равновесие спроса и предложения и, в конечном итоге, равновесие производства и потребления.
Наконец, в-третьих, это конкуренция. Цель каждого предпринимателя — максимизация прибыли, а следовательно, и расширение масштабов хозяйственной деятельности. Это с неизбежностью приводит к взаимной борьбе предпринимателей за наиболее выгодные условия производства и сбыта товаров, рост объемов производства, и они выступают по отношению друг к другу как соперники, или конкуренты. Если предложение какого-либо товара больше, чем спрос на него, то усиливается конкурентная борьба между продавцами. Каждый из них, чтобы продать свой товар, зачастую вынужден снижать цену, что, как правило, влечет за собой сокращение производства данного товара. Если спрос больше, чем предложение, то конкурировать друг с другом вынуждены уже покупатели. Чтобы иметь возможность приобрести дефицитный товар, каждый из них старается предложить по возможности более высокую цену, чем это могут сделать его соперники. Цена повышается, и это стимулирует увеличение предложения данного товара.
Конкуренция является необходимым элементом рыночного механизма. Однако характер конкуренции может быть различным, что существенно влияет на способ достижения рыночного равновесия.
Наиболее эффективно рыночный механизм действует в условиях свободной, или совершенной конкуренции, т.е. когда ситуация на рынке характеризуется множеством покупателей и продавцов, однородностью продаваемой продукции, свободным доступом фирм на рынок. При совершенной конкуренции ни один из продавцов или покупателей сам по себе не в состоянии воздействовать на рыночную цену.
Строго говоря, совершенная конкуренция в чистом виде никогда и нигде не существовала. Ее можно рассматривать как своего рода научную абстракцию, анализ которой, тем не менее, необходим как первый шаг для уяснения основных принципов функционирования рыночного механизма.
В целом, необходимо подчеркнуть следующее. Независимо от типа рыночных структур необходимым условием их нормального функционирования является экономическая свобода, самостоятельность, независимость субъектов экономических отношений.
Сущность рынка наиболее полно проявляется в его функциях. К важнейшим функциям относятся:
Интегрирующая функция состоит в соединении сферы производства (производителей), сферы потребления (потребителей), а также торговцев – посредников, во включении их в общий процесс активного обмена продуктами труда и услугами. Без рынка производство не может служить потреблению, а потребитель не сможет удовлетворить свои потребности.
Регулирующая функция – самая важная. Предполагает воздействие рынка на все сферы экономики, обеспечивает согласование производства и потребления в ассортиментной структуре, сбалансированность спроса и предложения по цене, объему и структуре, пропорциональность в производстве и обмене между регионами, сферами национальной экономики.
На рынке действует регулирующая «невидимая рука», о которой писал Адам Смит: «Предприниматель имеет в виду лишь свой собственный интерес, преследует собственную выгоду, причем в этом случае он невидимой рукой направляется к цели, которая совсем не входила в его намерения. Преследуя свои собственные интересы, он часто более действенным способом служит интересам общества, чем тогда, когда сознательно стремится служить им».
В современных условиях экономика управляется не только «невидимой рукой», но и государственными рычагами, однако регулирующая роль рынка продолжает сохраняться, во многом определяя сбалансированность народного хозяйства.
Стимулирующая функция состоит в побуждении производителей к созданию новой продукции, необходимых товаров с наименьшими затратами и получением достаточной прибыли, стимулировании научно – технического прогресса и на его основе – интенсификации производства и эффективности функционирования всей экономики. Выполнение рынком стимулирующей функции очень важно для развития экономики. «Без давления рынка работники предприятия будут избирать директорами не лучших специалистов, а наиболее популярных и менее требовательных людей» (О.Шик)[6], а в результате произойдет падение объемов производства и уровня индивидуального материального благосостояния.
Ценообразующая (или эквивалентная) функция – это установление ценностных эквивалентов для обменов продуктов. При этом рынок сопоставляет индивидуальные затраты труда на производство товаров с общественным эталоном, т.е. соизмеряет затраты и результаты, выявляет ценность товара посредством определения не только количества затраченного труда, но и его пользы. Рынок признает лишь общественно необходимые затраты, только их согласен оплатить покупатель.
Контролирующая функция рынка выполняет роль главного контролера конечных результатов производства. На рынке выявляется, в какой мере нуждам покупателей соответствует не только количество, но и качество товаров и услуг.
Посредническая функция обеспечивает встречу экономически обособленных производителей и потребителей с целью обмена результатами труда. Также экономически обособленные производители в условиях глубокого общественного разделения труда должны найти друг друга и обменяться результатами своей деятельности. Без рынка практически невозможно определить, насколько взаимовыгодной является та или иная технологическая и экономическая связь между конкретными участниками общественного производства. В нормальной рыночной экономике с достаточно развитой конкуренцией потребитель имеет возможность выбора оптимального поставщика (с точки зрения качества продукции, ее цены, сроков поставки, после сбытового обслуживания и других параметров). В то же время продавцу предоставляется возможность выбрать наиболее подходящего покупателя.
Информационная функция дает участниками рынка через постоянно меняющиеся цены объективную информацию об общественно необходимом количестве, ассортименте и качестве тех товаров и услуг, которые поставляются на рынок. Стихийно протекающие операции превращают рынок в гигантский компьютер, собирающий и перерабатывающий колоссальные объемы точечной информации и выдающий обобщенные данные по всему тому хозяйственному пространству, которое он охватывает. Это позволяет каждому предприятию постоянно сверять собственное производство с меняющимися условиями рынка.
Санирующая функция - рыночный механизм – это не благотворительная система. Ей присуще социальное расслоение, беспощадность по отношению к слабым. С помощью конкуренции рынок очищает общественное производство от экономически неустойчивых, нежизнеспособных хозяйственных единиц и, напротив, дает зеленый свет более предприимчивым и эффективным. В результате этого непрерывно повышается средний уровень устойчивости всего хозяйства в целом. По свидетельству П. Самуэльсона, в США от одной трети до половины всех розничных магазинов прекращают свою деятельность в течение трех лет с момента открытия. Средний цикл малого бизнеса не превышает шести лет. Нередко гибнут в конкурентной борьбе и крупные фирмы. Разумеется, в условиях концентрации производства и капитала монополизация деформирует санирующий механизм рынка. И все же в капиталистическом мире монополизация нигде не подавляет конкуренцию настолько, чтобы «естественный отбор» прекратился.
Функция экономичности предполагает сокращение издержек обращения в сфере потребления (затрат покупателей на покупку товаров) и соразмерности спроса населения с заработной платой.
Функция реализации интересов рыночных субъектов обеспечивает взаимосвязь этих интересов по принципу, сформулированному А.Смитом: «Дай мне то, что мне нужно, и ты получишь то, что тебе нужно…». Экономический интерес продавцов состоит в получении большого дохода, а покупателя – в удовлетворении потребности с наименьшими затратами. Соединение этих интересов предполагает обмен нужными друг другу полезностями и эквивалентность рыночной сделки.
Субъекты и объекты рынка
Как известно, субъектами рынка являются продавцы и покупатели. В качестве продавцов и покупателей выступают домохозяйства, фирмы (предприятия, бизнес), государство (правительство).
Субъекты рынка – это физические и юридические лица, вступающие в экономические отношения товарообмена и услуг в одних случаях как потребители, в других случаях как производители.
Домашнее хозяйство – это экономическая единица в составе одного или нескольких человек. Она обеспечивает производство и воспроизводство человеческого капитала. Она самостоятельно принимает решения на потребительском рынке. Она является собственником какого-либо фактора производства (земля, капитал, рабочая сила). Стремится максимально удовлетворить свои потребности. Домохозяйством, кроме семей, могут называться и организации, которые занимаются производством (церковь, профсоюз, партия).
Домашние хозяйства (в составе одного или нескольких лиц), с одной стороны, являются покупателями товаров и услуг, с другой – имеют в своем распоряжении факторы производства (труд, землю, которую они могут продать или сдать в аренду). Они могут владеть акциями, благодаря чему они становятся и владельцами средств производства (капитала). Кроме того, домохозяйства выступают как покупатели на рынке товаров и услуг, предоставляемых фирмами и государственными предприятиями. В то же время сами являются продавцами на рынке ресурсов. Полученные от реализации факторов производства (прежде всего, рабочей силы) доходы используются для удовлетворения личных потребностей.
Домохозяйство – один из важнейших рыночных институтов. Роль домашних хозяйств в развитии рыночных отношений относительно велика и определяется следующими моментами:
Во-первых, домохозяйства обеспечивают необходимый уровень потребительского спроса, без которого невозможно функционирование рыночного механизма.
Во-вторых, сбережения домохозяйств являются источником накоплений и инвестиций, что очень важно в условиях развивающейся экономики.
В-третьих, домохозяйства – это субъекты предложения на рынке факторов производства (предпринимательской способности и труда).
В-четвёртых, именно домохозяйство – основа для формирования производства и реализации человеческого капитала.
В-пятых, возможность домохозяйств налаживать семейный бизнес способствует не только росту личного благосостояния, но и развитию рыночной экономики в целом.
Предприятия, имея в своем распоряжении денежный капитал, приобретают у домохозяйств необходимые им факторы производства на рынке ресурсов и используют их для производства товаров и услуг. Их основная цель – получение прибыли. Произведенные ими товары и услуги фирмы продают домохозяйствам на рынке товаров и услуг, используя полученные доходы для расширения производственной деятельности. Предприятие в рыночной экономике выступает на различных рынках:
производственных ресурсов и готовой продукции; ориентируется на локальный, национальный или даже международный рынок. Предприятие в рыночном механизме выступает агентом спроса и агентом предложения, предлагает свои цены потребителям и поставщикам и одновременно учитывает сложившийся на рынке уровень цен, реализует свои интересы и предложения и учитывает (в той или иной степени) предложения других рыночных агентов, строит свою рыночную стратегию и тактику в соответствии с существующим типом рыночной структуры и текущей ситуацией. Характерным признаком деятельности предприятия является хозяйственный риск. Рыночные отношения требуют от предприятия производства качественной и конкурентоспособной продукции. Ключевой момент, лежащий в основе хозяйственного риска, - соотношение между предполагаемыми затратами и результатами. Если цены произведенных продуктов не возмещают затрат, это значит, что либо предприниматель не сумел эффективно организовать деятельность своего предприятия, либо неблагоприятно сложилась конъюнктура. Необходимость постоянно контролировать комбинации условий производства все время заставляет изыскать новые технологические решения, снижать себестоимость продукции и т.д. Свобода предпринимательства, свобода выбора и личный интерес формируют отношения состязательности, конкуренции между участниками рыночного обмена.
В модели кругооборота участвует и государство, которое предоставляет домохозяйствам и предприятиям свои услуги через систему национальной обороны страны, систему образования и медицинского обслуживания и т.д. Для обеспечения производства этих услуг государство с домохозяйств и фирм собирает денежные средства в виде налогов. У них же государство покупает необходимые для своей деловой активности ресурсы, товары и услуги.
Кроме предоставления услуг, государство осуществляет различные денежные выплаты фирмам и домохозяйствам. Главным образом речь идет о трансфертных платежах. Важная часть трансфертных платежей – это государственные денежные выплаты на социальные нужды – пенсии, пособия и другие виды помощи нетрудоспособным, безработным и другим малообеспеченным слоям населения. Второе направление трансфертных платежей – это дотации и субсидии (денежные выплаты, предоставляемые государством фирмам для поощрения производства некоторых товаров и услуг). Субсидии и дотации могут предоставляться как производителям товаров и услуг, так и их потребителям, включая домохозяйства.
Модель кругооборота наглядно иллюстрирует взаимосвязь всех участников рыночной деятельности. Они заинтересованы друг в друге, благополучие одного участника рынка зависит от благополучия других. Даже один и тот же субъект рынка может быть и в составе домашнего хозяйства, и государственного учреждения, и участником бизнеса. Например, работая по найму государственным служащим, он является представителем правительственной организации; владея ценными бумагами какой-либо корпорации, он представляет бизнес; расходуя свой доход на цели личного потребления, он является членом домашнего хозяйства.
Все участники рыночных отношений являются реальными собственниками и имеют свои экономические интересы, которые могут совпадать или противоречить интересам других субъектов. Домашние хозяйства стараются максимально удовлетворить свои желания и потребности; фирмы – получить максимальную прибыль, государство – достигнуть максимального благосостояния общества. Каждый из них занимает определенное место в системе общественного разделения труда и, чтобы реализовать свои экономические интересы, должен предложить то, что необходимо другим субъектам – носителям рыночных отношений.