1. Що таке консультування

На сьогодні "консультування" не має єдиного визначення. По-перше, це пов'язано здебільшого з широким використанням термінів "консультація" і "консультування" у різних галузях і сферах людсь­кої діяльності. Консультація (від лат. consultatio — порада) може оз­начати і вид навчального заняття — додаткова допомога викладача учням у засвоєнні предмету; і нарада фахівців з будь-якого питання; і назви установ, що надають допомогу населенню порадами фахівців (юридична консультація, дитяча (лікувальна) консультація, проф-консультація) [13]; і, нарешті, консультація — порада, що надається фахівцем (наприклад, бесіда з клієнтом з питань маркетингу або Public Relations).

По-друге, це пов'язано з тим, що консультуванням як наданням по­ради чи допомоги може займатися практично кожна досвідчена люди­на (батьки, подружжя, колеги по роботі, вчителі, сусіди, друзі тощо). Ми можемо виділити різні категорії людей, які займаються консульту­ванням, але не обов'язково є професійними консультантами.

Хто займається консультуванням

Професійні консультанти — це ті, хто працює в різних службах допомоги, у тому числі консультанти, консультуючі психологи, фа­хівці, які допомагають "зробити кар'єру", соціальні працівники, пси­хіатри. Інша група — це консультанти-добровольці, що вміють нада­вати кваліфіковану допомогу. З ними найчастіше можна зустрітися в шлюбних агентствах, консультаційних молодіжних центрах, різних добровільних агентствах. Ще одна група — це люди, які використо­вують елементи консультування у своїй роботі, наприклад, працівни­ки сфери соціального забезпечення, медичні сестри, вчителі, інспек­тори, священнослужителі, лікарі, профспілкові діячі. І нарешті, не­формальні консультанти, що допомагають оточуючим налагодити повсякденні взаємини [7].

Зрозуміло, що така кількість претендентів називатися консуль­тантами вносить істотні розбіжності у визначення поняття "консуль­тування". Тільки серед професійних консультантів, які надають пси­хологічну допомогу, можна виділити низку спеціальностей: психіатри, медичні і практичні психологи, сімейні психотерапевти, соціальні працівники, соціальні педагоги, профконсультанти. Освіта, підго­товка й уміння спеціалістів визначають специфіку їх діяльності й да­ють змогу їм зовсім по-різному підходити до вирішення однієї і тієї ж проблеми. Разом з тим, можна розглядати всіх цих фахівців як єди­ну команду, де кожен несе відповідальність за надання необхідної до­помоги в межах своєї компетенції і здатний до ефективної комуні­кації та кооперації один з одним.

Де застосовується консультування

Психологів, як і представників інших наук, поділяють на дві гру­пи: академічні, які займаються пошуком нових знань (їх цікавлять теоретичні аспекти, вони спостерігають за досліджуваними явищами в природній обстановці або в лабораторії, намагаються інтерпрету­вати отримані результати і систематизувати їх для того, щоб створи­ти схеми, що пояснюють поведінку); практичні, які займаються вико­ристанням накопичених теоретичних знань, перевіркою їхньої об­ґрунтованості і виявленням "слабких місць" [3].

Деякі психологи-практики вирішують питання окремих людей, які мають різні інтелектуальні чи емоційні проблеми в повсякденно­му житті. Інші прагнуть допомогти у розв'язанні проблем, що вини­кають у сфері освіти або виробничої діяльності. Треті створюють програми з метою привернути увагу людей до різних суспільних за­ходів чи безпосередньо беруть участь у таких заходах.

Саме для цих психологів консультування є якщо вже не професією, то напрямом діяльності.

У країнах Співдружності, зокрема в Україні, останнім часом пере­важно розвиваються чотири галузі, де психологи виконують кон­сультативні функції чи працюють як консультанти [2].

Шкільні психологічні служби і служби вищих навчальних закладів ("психолог в установах освіти"). Шкільний психолог надає психоло­гічну підтримку учням, у яких виникають труднощі, пов'язані з про­цесом адаптації; бере участь у розробці найбільш ефективних методів навчання (зокрема, він використовує при цьому досягнення когні-тивних психологів і теоретиків, які займаються дослідженням про­цесів навчання); допомагає викладачам виробити в собі такі психо­логічні й соціальні навички, що дозволяють створити в школі приєм­ну і продуктивну атмосферу.

Шкільне консультування охоплює проблеми стосунків учителя й учнів, учнів між собою, питання стосунків учнів з батьками, шкільної успішності, розвитку здібностей, відхилень поведінки тощо [2; 3].

Профконсультація ("психолог центру профконсультації") допо­магає учням або службовцям вибрати спеціальність чи роботу, яка найбільш відповідає їхнім інтересам та здібностям. Найчастіше їхні рекомендації бувають надані на підставі результатів співбесід чи пси­хологічних тестів.

Професійне консультування, що містить у собі як загальне орієн­тування у виборі тієї чи іншої професії, так і частково питання: як скласти "резюме", як і де одержати другу професію, де знайти робо­ту відповідно до своїх можливостей і т. ін. [2; 3; 9].

Психологічні служби підприємств ("соціальний психолог"). Уп­равлінське консультування (консультування в організаціях) має ши­рокий спектр можливостей, а саме: допомога в прийнятті управлінсь­ких рішень, тренінг комунікативних умінь, простежування і вирішен­ня конфліктів, робота з персоналом тощо. У цій сфері психолог бере участь: а) у вирішенні конфліктів між робітниками та підприємцями; б) у реалізації навчальних програм, спрямованих на підвищення про­дуктивності праці й розвиток почуття причетності до справи під­приємства у службовців і робітників; в) у дослідженні оптимальних умов для просування товарів на ринок, для реклами та найкращого використання торгових площ [2; 3; 11].

Сімейна консультація. Однією з найбільш наповнених сфер діяль­ності психологів-консультантів і сімейних психотерапевтів є інститут сім'ї.

Сімейне консультування традиційно розглядає проблеми взаємин між майбутнім подружжям, між чоловіком і дружиною у молодій сі­м'ї або вже сформованій родині, між іншими членами сім'ї (батьки і діти, подружжя та їхні батьки), а в останні десятиліття ще й пробле­ми психологічної допомоги розлученим, незаміжнім і неодруженим, так само, як і консультування й психологічна підтримка при повтор­ному одруженні [1; 2; 8].

Прочитайте запропонований уривок листа до редакції та скла- діть можливий перелік робіт, пов'язаних з наданням психологічної до- помоги автору листа, відповідно до спеціалізації професійних груп: шкільний психолог, сімейний психолог, психотерапевт, соціальний працівник.

Шановний психологу журналу "Сімейний консультант"! Пишу Вам цього листа, тому що серце моє сповнене болем, і крім Вас ніхто не зможе мені допомогти. Моя проблема — це мій 13-річний син. Слава останнім часом став дуже важкою дитиною: він пропускає заняття в школі, обманює, грубіянить. У мене таке враження, що він постійно щось від мене приховує, щось недомовляє... З учителями в школі практично не спілкуюсь, у них тільки одні скарги на Славу — по­гано вчиться, погано себе поводить. А шкільного психолога не хочу на­віть і питати, тому що вони там усі заодно: їм би тільки звинувати­ти у всьому батьків або сім'ю. А хіба вони можуть зрозуміти? Хіба вони знають, як важко виховувати дитину одній? Мій перший чоловік після розлучення тільки надсилає аліменти і не виявляє ніякого інтере­су до виховання сина, сам живе, як сир в маслі, а я завжди в злиднях... Та й зі здоров'ям у Славчика якісь проблеми: як тільки сідаємо в транс­порт — непритомніє... Що мені робити? До кого мені звернутися по допомогу?

2. Структура процесу психологічного консультування

Жодна з теоретичних орієнтацій або шкіл психологічного консультування не відображає всіх можливих ситуацій взаємодії консультанта і клієнта. Тому розглянемо саму загальну модель структури консультативного процесу, названу еклектичною (Б.Е. Гілланд і співробітники; 1989). Ця системна модель, яка охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відображає універсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якої орієнтації.

1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює контакт із клієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, який говорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, не прибігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до поглибленого розгляду проблем, які у нього виникли і фіксувати його почуття, зміст висловлювань, невербальну поведінку.

2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадії консультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи як емоційні, так і когнітивні їхні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, поки клієнт і консультант не досягнуть порозуміння; проблеми визначаються конкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхні причини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблем виникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.

3. Ідентифікація проблем. На цій стадії з'ясовуються і відкрито обговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритими питаннями, консультант спонукує клієнта назвати всі можливі варіанти, які клієнт вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додаткові альтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скласти письмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такі альтернативи вирішень проблем, які клієнт міг би безпосередньо використовувати.

4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінка обраних альтернатив вирішень. Консультант допомагає клієнтові розібратися, які альтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду і дійсної готовності змінитися. Складання плану реалістичного вирішення проблем повинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв'язні. Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лише частково за допомогою зменшення їхнього деструктивного, дезорганізуючого впливу на поведінку. У плані вирішення проблем варто передбачити, якими засобами і способами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри, "репетиція" дій і ін.).

5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовна реалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнтові побудувати діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також розумінням можливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткова невдача — ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план вирішення проблеми, зв'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка і зворотний зв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. У випадку потреби можливе уточнення плану вирішення. При виникненні нових або глибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.

Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лише краще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процес консультування значно обширніший і нерідко не підкоряється даному алгоритму. Виділення стадій є умовним, оскільки в практичній роботі одні стадії поєднуються з іншими, і їх взаємозалежність складніша, ніж у представленій схемі.

Тут варто підкреслити те, що в процесі консультування важливі не стільки схеми (хоча загальне представлення і розуміння ходу консультування обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція консультанта.

Загальні правила й установки консультанта, які структурують процес консультування і роблять його ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування. Людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вони виникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, то і самі проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальна і неповторна.

2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюються згідно їхнім відносинам; у психологічному консультуванні немає статичних ситуацій.

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому при консультуванні варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність за вирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а може бути, і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта.

4. У процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися мети будь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний "підключити" усі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він всього лише людина і тому не здатна цілком відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятої консультативної зустрічі — вирішення проблем, а також успіх консультування не схожі на пряму, що рівномірно піднімається нагору; це процес, у якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль і ризику, що не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і за роботу на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми — це сутнісні людські дилеми і в принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадках консультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації й змиритися з нею.

3 . Етап перший. Підготовчий

1. Збирання відомостей і встановлення контакту

одержання деяких відомостей про клієнта: ім’я і прізвище, вік, професія й освіта, сімейний статус, чи має досвід спілкування з психіатром чи психологом. Збирання відомостей (інформації) про клієнта — наступна складова консультації.

Людина, що приходить на консультацію, як правило, нервується й зовсім не знає, як поводитися і про що говорити. Час, який психолог витратить на те, щоб заспокоїти клієнта, допомогти йому зосередитися на причині свого приходу, ми будемо називати встановленням контакту.

2. Виявлення очікувань

людина не зовсім розуміє сутності психологічної допомоги й очікує, що психолог буде виконувати ту чи іншу роль : вирішить проблему за нього ("Рятівник"); дасть розумну пораду ("Авторитет"); пошкодує і поспівчуває ("Гарна людина"); бачить клієнта наскрізь і сам знає, що тому треба для щастя ("Чарівник"); поставить діагноз і випише ліки ("Доктор"); засудить і винесе суворий вирок тим, хто його кривдить ("Суддя").

Думка фахівця Опір консультуванню — поширене явище на початку бесіди, коли клієнт, уже перебуваючи в кабінеті психолога, усе ще ставить собі запитання: варто йому сюди приходити чи ні. У тому разі, коли клієнт приймає ситуацію психологічної допомоги, з ним укладається контракт.