5. Відділ Хвощеподібні.

До цього відділу належать сучасні і вимерлі трав'янисті та деревні рослини з розчленованими на вузли і міжвузля стеблами та з кільчасторозміщеними листками.

Первісні хвощі відомі з девону, розквіту досягли в кам'яновугільному періоді. Більшість — рівноспорові рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Гаметофіт — заросток — одно- чи двостатеві недовговічні зелені рослини розміром у кілька міліметрів. Органи статевого розмноження — антеридії й архегонії, що розвиваються на заростку. Запліднення відбувається за умови наявності вологого середовища. Із зиготи розвивається нестатеве покоління — спорофіт.

Серед хвощів є гігрофіти і ксерофіти. Кореневища в кілька разів переважають за масою надземну частину, глибоко залягають у ґрунті. Так, хвощ польовий — злісний бур'ян, індикатор кислих ґрунтів.

Представники відділу Хвощеподібні: хвощ польовий.

6. Відділ Папоротеподібні.

Викопні і сучасні трав'янисті та деревні рослини, розвиток яких розпочався в девоні (палеозойській ері), заввишки до 25 м. Більшість поширені у тропічних лісах. Наземні, рідше водні рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Він переважно багаторічний. Є корінь, стебло може бути прямостояче, повзуче, витке або у вигляді кореневища зі слабко вираженими міжвузлями. Листки загалом великі перистоскладні, їх ще називають вайями, є листки із суцільною листковою пластинкою (вужачка). У більшості папоротей листки виконують функцію фотосинтезу і спороношення, а в окремих (страусове перо) діляться на стерильні (фотосинтезуючі) та фертильні (спороносні).

Нестатеве розмноження спорами. Спори містяться в спорангіях окремо чи скупченнями (сорусами). Соруси можуть бути захищені спеціальним покривальцем — індузієм. Спори часто мають подвійну чи потрійну обо лонку, аналогічну хвощеподібним. У водяних папоротей (сальвінія) спори різні (різноспорові папороті). У решти — однакові (рівноспорові папороті).

Представники відділу Папоротеподібні: щитник чоловічий.

7. Насінні рослини. Відділ Голонасінні.

До голонасінних належать тільки деревні рослини (дерева, кущі або ліани). Розвиток мегаспор і утворення насіння відбувається на споролистках, котрі розміщуються на верхівках гілок у шишках. Насінні зачатки лежать на поверхні мегаспоролистків відкрито, нічим не захищені. Мікроспори утворюються на споролистках, зібраних у стробіли меншого розміру. У стеблах голонасінних рослин відсутня серцевина, а елементи провідної тканини — ситоподібні трубки — мають спрощену будову.

Вегетативне розмноження спостерігається лише в деяких видів голонасінних. Наприклад, сосна гірська, яка зростає у високогір’ї Карпат, досить часто розмножується кореневими паростками.

У сучасній флорі налічується близько 800 видів голонасінних. Відділ включає такі класи: саговникові (близько 100 видів), гінкгові (один вид), хвойні (600 видів) та гнетові (80 видів).

Хвойні — найчисленніша і найпоширеніша група сучасних голонасінних. Хвойні мають здерев’янілі, шкірясті або соковиті шишки. Листки здебільшого голчасті, дрібні, сидячі (ялина), рідко ланцетоподібні (араукарія) чи лускоподібні (туя). Голчасті листки більшості представників називають хвоєю (ялина, сосна та ін.). Серед хвойних є однодомні та дводомні рослини, більшість видів — вічнозелені. Поширені хвойні переважно в північній півкулі; в південній півкулі їх менше.

Представники хвойних: сосна, ялина, модрина, туя, тис.

4