- •Лекції класифікують за кількома критеріями.
- •Проведення заняття передбачає такі етапи:
- •Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.
- •3 Огляду на місце і час проведення, характер керівництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:
- •Серед індз найпоширенішими є:
Серед індз найпоширенішими є:
конспект із теми (модуля) за заданим планом або планом, який студент розробив самостійно;
реферат з теми (модуля) або вузької проблематики;
розв'язування та складання розрахункових або практичних задач різного рівня з теми (модуля) або курсу;
розроблення теоретичних або прикладних (діючих) функціональних моделей явищ, процесів, конструкцій;
комплексний опис будови, властивостей, функцій, об'єктів, конструкцій тощо;
анотація прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис, історичні розвідки тощо.
ІНДЗ оцінює викладач, який читає лекційний курс з дисципліни і приймає іспит чи залік. Оцінка за ІНДЗ виставляється на завершальному занятті (практичному, семінарському, колоквіумі) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання у формі усного звіту студента про виконану роботу. Оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом іспитової оцінки (диференційованого заліку, заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.
Науково-дослідна робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованого фахівця. Вона передбачає:
участь у роботі предметних наукових гуртків;
проблемних груп, секцій, лабораторій;
участь у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт; проведення досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів; роботу в студентських інформаційно-аналітичних і культурологічних центрах, перекладацьких бюро;
рекламну, лекторську діяльність;
написання статей, тез, доповідей, інших публікацій.
У вищих навчальних закладах відповідно до освітньо-професійної програми студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику.
Навчальна практика має за мету поглибити і закріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучасним обладнанням. Її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних навчальних полігонах, у навчально-дослідних господарствах, клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах вищих навчальних закладів.
Форми проведення навчальної практики можуть бути різними:
екскурсія на підприємство чи в установу;
самостійне вивчення їх діяльності шляхом спостереження чи бесід з працівниками;
практична робота на виробництві безпосередньо на робочому місці тощо.
Навчальна-виробнича практика має своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю завдяки виконанню обов’язків дублера, помічника фахівця. Це дає змогу глибше проникнути у зміст і технології майбутньої професійної діяльності.
Виробничу практику проходять студенти старших курсів. Під час цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку виробництва і набуваючи навичок організації, управління і контролю. У процесі переддипломної практики студенти готують матеріали до дипломного проекту, дипломної або магістерської роботи.
Усі види практики починаються настановчими конференціями, на яких відповідальний за практику викладач і представники кафедр роз'яснюють студентам завдання практики, графік і об’єкти її проведення, розподіл ними груп студентів і закріплення консультантів – представників кафедр і виробництва.
Завершується виробнича практика також конференцією, на якій студенти обмінюються досвідом. Керівники практики, представники кафедр і виробництва вказують на шляхи вдосконалення її проведення і професійної підготовки студентів.