Орієнтовний перелік фактів, які в судовій практиці служать побічними доказами :

- речові сліди злочину, тобто сліди, залишені злочином на різних предметах (наприклад, плями крові на одязі обвинуваченого у справі про вбивство);

- сліди, залишені злочинцем (наприклад, слід ноги, виявлений на місці вчинення злочину та ідентифікований зі слідом ноги обвинуваченого);

- наявність знарядь, необхідних для вчинення злочину (наприклад, виявлення у обвинуваченого ключа, що відчиняє приміщення, з якого вчинена крадіжка);

- наявність предметів, які були об єктом злочинного посягання (наприклад, виявлення у обвинуваченого під час обшуку викрадених речей);

- знаходження обвинуваченого на місці вчинення злочину в той час, коли злочин було вчинено (наприклад, показання свідка, що він бачив обвинуваченого біля того місця, де було вчинено вбивство, безпосередньо після вчинення вбивства);

- наявність мотиву до вчинення злочину (наприклад, ворожі відносини між обвинуваченим і потерпілим, сварка між ними);

- дії обвинуваченого до вчинення злочину, які представляють собою підготовку до вчинення злочину (наприклад, придбання зброї), дії обвинуваченого після вчинення злочину, які спрямовані на знищення слідів злочину;

- зміна способу життя обвинуваченого, викликана вчиненням злочину (наприклад, після розкрадання майна обвинувачений купує дорогоцінні речі).

Поряд з цим слід вказати на низку фактів, які не можуть служити побічними доказами винуватості обвинуваченого, але іноді помилково приймаються як такі:

- факти, які аналогічні фактам даної справи, але не перебувають з ними у причинному зв язку (наприклад, подібність способу вчинення злочину у даній справі зі способом вчинення злочину в інших аналогічних справах);

- факти, що характеризують обвинуваченого з негативного боку (наявність попередньої судимості, аморальна поведінка);

- поведінка обвинуваченого на слідстві і в суді щодо його справи.

Відмова обвинуваченого давати показання, протиріччя в його показаннях, посилання на факти, які не підтверджуються, - все це може свідчити, що обвинувачений обрав неправильні методи свого захисту, проте не доводить винуватість обвинуваченого.

3 питання Кримінально-процесуальне доказування-це здійснювана в правових і логічних формах частина кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, що полягає у висуванні можливих версій щодо обставин кримінальної справи, у збиранні, перевірці й оцінці доказів за цими версіями, а також в обґрунтуванні висновків по справі.

За своєю гносеологічною сутністю кримінально-процесуальне доказування є різновидом пізнання людиною дійсності. Тож у ньому застосовуються, зважаючи на специфіку, всі закони та категорії сучасної гносеології. Кримінально-процесуальне доказування має і багато спільного з науковим пізнанням, передусім, з історичним, адже досліджують подію минулого.

Водночас кримінально-процесуальне доказування має і свою специфіку, воно:

-      не має на меті пізнання закономірностей розвитку природи та суспіль­ства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);

-          не може тривати нескінченно, позаяк обмежене процесуальними строками;

-         здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів у визначеній кримінально-процесуальним законом формі.

Доказове право-підгалузь кримінально-процесуального права, сукупність правових норм, які регламентують порядок доказування у кримінальних справах. До його системи належать:

•  норми глави 5 „Докази" КПК України, що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів; предмет доказування; способи збирання доказів; правила оцінки доказів; процесуальні джерела доказів;

•        норми-принципи кримінального процесу - вільна оцінка доказів; усебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи, презумпція невинуватості;

•    норми, якими врегульовано права й обов'язки учасників кримінального процесу щодо доказування (наприклад право обвинуваченого, потерпілого й інших заінтересованих учасників процесу подавати докази; обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слідчих і оперативно- розшукових дій);

•    норми, що регламентують провадження слідчих і судових дій та інших процесуальних дій зі збирання й перевірки доказів (глави 12, 14-18,26 КПК України);

•  норми, що встановлюють підстави та порядок прийняття й обґрунтування процесуальних рішень (наприклад, ст. 131 КПК України: „коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого").

Теорія доказів (вчення про докази) поділяється на частини:

-         Загальну(принципи доказового права, поняття доказів, їх властивості і класифікацію, предмет і межі доказування, сутність і структуру доказування);

-         Особливу(досліджує окремі і види доказів і специфіку їх процесуального формування).

Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.

Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є встановлення об'єктивної істини. Цю концепцію побудовано на двох марксистських тезах: світ може бути пізнано; практика є критерієм істинності пізнання.

Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася (особливо у Росії після запровадження суду присяжних) унаслідок появи концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення в кримінальній справі.

Істину визначають як відповідність знань дійсності. Проте досліджувана у межах кримінального судочинства дійсність уже стала минулим. Отож, матеріальні й ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається далеко не завжди. Окрім цього, необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними. Така вимога може зумовити нескінченний ланцюг отримання знань, що часто є неможливим в межах процесуальних строків.

Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, до якого треба прагнути, але не завжди можна досягти (таке значення мети доказування збігається із загальним визначенням мети як бажаного кінцевого результату людської діяльності). Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.

Значення кримінально-процесуального доказування:

•   кримінально-правове значення полягає в тому, що:

а)тільки завдяки доказуванню можна встановити, чи скоєно злочин і якою є його кваліфікація;

б)доказування забезпечує реалізацію такої кримінально-правової категорії, як кримінальна відповідальність;

•   кримінально-процесуальне значення доказування:

а)  правильне його здійснення дає змогу забезпечити реалізацію прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу;

б)усі питання, що виникають під час провадження в кримінальній справі, можна вирішити лише на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;

в)  участь заінтересованих суб'єктів у доказуванні є гарантією реалізації принципів кримінального процесу (зокрема, принципів змагальності, забезпечення права обвинуваченого на захист, презумпції невинуватості);

г)   докази є підставою для прийняття всіх процесуальних рішень у кримінальній справі.

4 питанння Предмет доказування – сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. При провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи і суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують його особу; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров‘я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64); 5 ) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23). Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64 предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку).

З предметом доказування тісно пов‘язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальноїсправи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, як мета і засіб її досягнення. Межі доказуваннявизначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних для цього. Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно.

Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.

5 питання Будь-який суб'єкт, звертаючись до навколишньої дійсності, стикається з нескінченною множиною об'єктів: предметів, явищ, процесів. Спроба вивчення їх всіх одночасно не має сенсу. Через це в ході пізнання виокремлюють у реальному світі лише деякі предмети, явища, процеси, спрямовуючи на них свій пізнавальний інтерес.Залежно від їх кількості (обсягу) розрізняють: 1) об'єктивну реальність; 2) об'єкт пізнання; 3) предмет пізнання.Злочин є об'єктом дослідження в багатьох галузях права і суміжних науках. Однак кожна з них досліджує окремі його сторони. Наприклад, у кримінальному праві досліджують поняття, види злочинів, їх склад тощо; в кримінології — рівень і динаміку злочинності та способи її запобігання і протидії. Окремі сторони злочину досліджують у межах інших галузей права і наук: криміналістики, правової психології, оперативно-розшукової діяльності.У кримінальному процесі також встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, їх називають предметом доказування.У предметі доказування є кримінально-правовий, цивільно-правовий, кримінологічний та кримінально-процесуальний елементи.Кримінально-правовий елемент предмета доказування утворює сукупність обставин, регламентованих ст. 64 КПК, а саме:1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також ті, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.Зазначені обставини підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі. На момент провадження у справі вони можуть існувати лише в минулому.Цивільно-правовий елемент предмета доказування визначається обставинами, пов'язаними із заявленим цивільним позовом та можливою конфіскацією майна винного.Кримінологічний елемент предмета доказування складають причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК), які можуть існувати і на момент провадження.Кримінально-процесуальний елемент — це ті обставини, доказати які необхідно для вирішення поточних питань провадження у кримінальних справах. Ці обставини визначено законом як підстави до прийняття кримінально-процесуальних рішень як за результатами певного обсягу діяльності у кримінальній справі (підстави до застосування запобіжного заходу), так і для провадження процесуальних дій (підстави до провадження обшуку; до приводу свідка чи обвинуваченого тощо).Спірним у теорії кримінального процесу є питання про звільнення від доказування загальновідомих і преюдиційних фактів.Наприклад, у стадії порушення кримінальної справи для доказування може бути застосовано:• відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб(ч. 4 ст. 97 КПК);• витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК).У стадії досудового слідства:• провадження слідчих дій (допитів, очних ставок, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події тощо);• вимога до підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явити предмети і документи, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані тощо.Деякі пізнавальні засоби можна застосовувати у кількох стадіях. Наприклад, огляд місця події — в стадіях порушення кримінальної справи, досудового слідства, судового розгляду, апеляційного провадження. А експертизу не проводять у стадіях порушення кримінальної справи, попереднього розгляду справи суддею, касаційного провадження, виконання вироку.2. У кожній стадії є власні суб'єкти доказування. Під час порушення кримінальної справи і досудового слідства це, як правило, є органи дізнання та досудового слідства; в суді — суд, суддя.3. Хоча коло обставин, що підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі, визначено у загальній статті КПК (ст. 64),все ж таки вони мають свою специфіку у кожній стадії. Приміром,винуватість особи у вчиненні злочину не встановлюють у стадії порушення кримінальної справи та виконання вироку.4. Для кожної стадії процесу можуть бути специфічними і межі доказування. Згідно з правилами вільної оцінки доказів суб'єкт, який веде процес, у кожній наступній стадії здійснює їх оцінку за власним внутрішнім переконанням. Останнє ж зумовлено індивідуальними особливостями розумової діяльності, життєвим та професійним досвідом, умовами діяльності в тій чи іншій стадії. Ці обставини,своєю чергою, зумовлюють розширення або звуження меж доказування.ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 6:1. Процес доказування здійснюється у всіх стадіях кримінального процесу у формах і способами, що залежать від особливостей кожної стадії.2. Особливими в кожній стадії кримінального процесу є: коло засобів доказування; коло суб'єктів доказування; коло обставин,що підлягають доказуванню; межі доказування