Основи конституційно – правового статусу людини і громадянина.

У механізмі гарантування прав і свобод людини можна виділити два рівня – міжнародний та внутрішньодержавний, які виступають як дві самостійні системи. Причому між ними існує тісний взаємозв’язок і вони взаємодіють насамперед функціонально.

Сучасні вчені-правознавці, наголошують на глобальному характері прав і свободи людини, вважають, що держави повинні визнавати соціогуманітарний зміст права та пріоритет загальнолюдських цінностей. Тим більше, що «каталог» прав і свободи людини закріплено у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини (1948р.). Міжнародний пакт про економічн, соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.), а також у регіональних конвенціях з цих питань.

Основні права, свободи й обов’язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними й рівними для всіх людей.

По-перше, йдеться про можливість деяким чином діяти або утримуватися від певних вчинків з тим., щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб, що сформувалися. При цьому основні права – це саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати.

По-друге, зміст і обсяг цих можливостей людини залежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини – це явище соціальне, яке породжується суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними показчиками мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.

Тому, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь-чим, не можуть бути і предметом «дарування» з боку держави або будь-якої іншої організації чи особи.

У ст.3 Конституції України сказано, що людина є «найвищої соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людинною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Правове становище громадянина в повному обсязі – це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Правова система взаємовідносин держави і особи включає:

1. Норми Конституції України, пов’язані з визначенням приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства;

2. Норми Конституції, що закріплюють загальні принципи статусу особи (рівність громадян, обов’язок держави щодо особи, пріоритет норм міжнародного права над національним тощо).

3. Юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи та обов’язки.

Під конституційно-правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

Принципи громадянських прав і свободи людини - це визнані і закріплені державою визначальні засади, на основі яких формуються, розвиваються та здійснюються дані права і свободи. Враховуючи те, що дана група конституційних прав і свобод є основою правового статусу особи, до їх принципів належать й усі принципи конституційного статусу людини і громадянина в Україні.

До загальноправових принципів, які охоплюють усю правову систему нашої держави, належать принципи: гуманізм, соціальної справедливості, рівноправіності, соціальної свободи, верховенства права, демократизму, обопільної віфдповідальності людини і держави.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є:

1. Закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права.

2. Принципи невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції України).

3. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України).

4. Принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина (ст.23 Конституції України) полягає у тому, що не повинно бути прав без обов’язків, як не повинно бути і обов’язків без прав.

5. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні до них змін не допускаються звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Юридичний механізм захитсу людиною своїх прав – це динамічний взаємозв’язок носія права на захист та органу державної влади, що здійснюється в процесуальному режимі реалізації правоохоронного відношення з метою захисту суб’єктивного права.

Конституційно-правовий механізм захисту людиною своїх прав – це: система влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисту, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується з допомогою держави і за цією процедурою.